Рай і Пекло: Церковне слово

Страшний суд (фрагмент), Фра Беато Анджелико

Розглянути вчення про рай і пекло, як воно викладене у вчителів Церкви, є найважливішим завданням. Їхні праці, що ґрунтуються виключно на Біблії допоможуть нам краще зрозуміти це питання.

Спільним місцем у вченні вчителів Церкви є положення, що рай і пекло існують лише з людського погляду, але не з погляду Божого. Звичайно, і рай, і пекло існують реально, існують як два різні образи буття, але не Бог створив цю відмінність. На їхню думку ясно видно, що рай і пекло не можна розглядати як два різні місця, але Сам Бог є раєм для святих і пеклом для грішників.

Це нерозривно пов’язане з вченням Церкви про ворожнечу і примирення людини з Богом. Біблія не каже про те, що Бог примиряється з людиною, воно каже, що людина примиряється з Богом через Христа. А вчителі Церкви уточнюють, що Бог ніколи не ворогує з людиною, але людина сама стає ворогом Божим, якщо не має спілкування з Ним, не приймає участі в Його житті. Таким чином, навіть якщо людина стає ворогом Бога, Бог не стає ворогом людини. Людина ж після скоєння гріха сама уявляє собі Бога розгніваним і ворожим.

Давайте розглянемо цю тему детальніше, виклавши вчення деяких учителів Церкви.

Вважаю, що почати слід з преподобного Ісака Сирина, який дуже яскраво показує, що є рай і пекло. Роздумуючи про рай, він каже, що рай – це любов Божа. Природно, коли ми говоримо про любов, то головним чином маємо на увазі благодать Божу. Преподобний Ісак пише: “Рай є любов Божа, в якій насолода всіма блаженствами”. Але, міркуючи про пекло, він каже майже те ж саме: пекло – це кара божественної любові. Він пише: “Кажу ж ті, хто мучиться в геєні, вражаються карою любові. І як гірка і жорстока ця мука любові!”

Таким чином, пекло – це мука від дії любові Божої. Преподобний Ісак каже, що печаль від гріха проти любові Божої “страшніше за всяке можливе покарання”. Дійсно, яка це мука – відкидати чиюсь любов і йти проти неї! Яка страшна річ – поводитися неналежним чином по відношенню до тих, хто нас щиро любить! Якщо сказане зіставити з любов’ю Божою, то можна буде зрозуміти і муку пекельну. Преподобний Ісак вважає недоречним стверджувати, “що грішники в геєні втрачають любов Божу”.

Отже, і в пеклі люди будуть не позбавлені божественної любові. Бог любитиме всіх людей – і праведників, і грішників, але не всі в тій же мірі і однаковим чином відчуватимуть цю любов. В усякому разі недоречно стверджувати, що пекло – це відсутність Бога.

Звідси робиться висновок, що досвід переживання Бога в людей різний. Кожному буде дано від Володаря Христа “належним чином”, “у міру доблесті його”. Один і Той же Бог буде всім у рівній мірі подавати Свою благодать, але люди сприйматимуть її відповідно до своєї “місткості”. Любов Божа поширюватиметься на всіх людей, але діяти буде двояким чином: грішників вона мучитиме, а праведників – радуватиме.

Отже, одна й та сама любов Божа, одна й та сама дія поширюватиметься на всіх людей, але сприйматися буде по-різному. Але яким чином виникне така відмінність?

Бог сказав Мойсею: “Кого помилувати – помилую, кого пожаліти – пожалію” (Вих. 33:19). Апостол Павло, наводячи це місце Старого Завіту, доповнює: “Отже, кого хоче, милує; а кого хоче, озлобляє” (Рим. 9:18).

Як розуміти, що Бог одного хоче помилувати, а другого – зробити жорстоким? Хіба в Бога є упередженість?

Згідно з тлумаченням блаженного Феофілакта Болгарського, ця відмінність пов’язана з єством людини, а не з єством і дією Божою. Блаженний Феофілакт каже: “Як сонце віск розм’якшує, а глину робить твердою не саму від себе, але через відмінність речовини воску і глини, так і Бог, глиняне серце Фараона, як мовиться, озлобляє”. Значить благодать Божа, тобто Його любов, що освячує всіх, діятиме відповідно до стану людини.

З цими думками згоден і святитель Василій Великий. Пояснюючи вірш “Голос Господа викрешує полум’я вогню” (Пс. 28:7), він нагадує про диво, яке сталося з трьома юнаками в палаючій печі. Тоді полум’я розділилося на дві частини і, з одного боку, “попалило всіх, які стояли навколо”, а з другого – “прийняло в себе Дух і доставило юнакам найприємніший подих і прохолоду, так що вони знаходилися в спокійному стані, як би в тіні дерева”. Тобто хоча це полум’я попалило тих, які знаходилися поза піччю, у той же самий час воно охолоджувало юнаків так, як ніби вони знаходилися в тіні дерева. Нижче він відмічає, що вогонь, уготований Богом для диявола і його ангелів, “присікається голосом Господнім”. Вогонь має дві сили: силу палити і силу просвічувати, він і палить, і просвічує. Тому гідні вогню відчують його обпалюючу силу, а гідні просвітлення – силу просвіщення.

Отже, вогонь геєнський буде позбавлений своєї властивості просвічувати. А світло праведників буде позбавлене властивості обпалювати. Це буде результатом різного сприйняття дії Божої. В усякому разі, мається на увазі те, що людина отримуватиме благодать Божу відповідно до свого стану.

Цю важливу істину, яка, як стане ясно, має велике значення для духовного життя Церкви, розвиває святитель Григорій Богослов. Він пропонує своїм слухачам сприймати вчення про воскресіння тіл, суд і подяку праведникам відповідно до традиції Церкви, тобто в тій перспективі, що майбутнє життя “для очищених розумом є світло”, що подається “в міру чистоти”, і це світло ми називаємо Царством Небесним. Але “для сліпих у розумі” воно стає пітьмою, що насправді є відчуження від Бога “в міру тутешньої короткозорості”. Тобто вічне життя – це світло для тих, хто очистив свій розум, світлом воно є для них у міру їхньої чистоти. А пітьмою вічне життя стає для тих, хто осліп розумом, хто не просвітився в земному житті і не досяг єднання з Богом.

Цю різницю ми можемо зрозуміти і на прикладі чуттєвих предметів. Одне і те ж сонце “просвічує здоровий погляд і потьмарює хворий”. Очевидно, що винне не сонце, а стан ока. Те ж саме станеться і в Друге Пришестя Христове. Один і Той же Христос “лежить на падіння і повстання: на падіння невіруючим, і на повстання вірним”. Відповідно до чистоти свого серця і свого розуму люди будуть кожен у свою міру приймати одну й ту саму благодать Божу.

Отже, що і за святителем Григорієм Богословом, і рай, і пекло – це Один і Той же Бог, бо кожен сприймає Його енергію відповідно до свого душевного стану.

Я хотів би ще згадати і святителя Григорія Паламу, архієпископа Солунського, який також наполягав на цьому вченні. Звертаючись до слів Іоанна Предтечі, сказаним ним про Христа, “Він хреститиме вас Духом Святим і вогнем” (Мф. 3:11), святитель Григорій каже, що тут Предтеча виявляє ту істину, що люди сприймуть відповідно властивість благодаті, яка або мучить, або просвічує. От його слова: “Він, каже (Предтеча), хреститиме вас Духом Святим і вогнем, виявляючи властивість, що просвічує і мучить, коли кожна людина отримуватиме відповідне своєму стану”.

Рай і пекло в церковному житті

Вчення вчителів Церкві (вище ми проаналізували свідчення деяких з них) мають для нас значення лише в рамках церковного життя. Адже ці люди – це не просто мислителі, філософи, які роздумують на віровчительні теми. Ні. Вони виражають досвід Церкви, тлумачать доручене їй Одкровення.

Я наведу простий приклад, щоб показати, що викладене вище вчення є переконанням і досвідом усієї Церкви. Це Святе Причастя. Причастя діє відповідно до стану людини. Якщо людина нечиста, воно її обпалює, якщо ж вона має страх Божий, воно діє іншим чином.

Апостол Павло пише про це коринтянам: “Хто їстиме хліб цей або питиме чашу Господню недостойно, винний буде супроти Тіла і Крови Господньої” (1Кор. 11:27). Нижче він підтверджує свою думку: “Через це багато з вас немічних і недужих і чимало вмирає” (1Кор. 11:30). А буває це все через те, що “хто їсть і п’є недостойно, той їсть і п’є на осудження собі” (1Кор. 11:29). Причащання, стаючи життям для людей богобоязнених, для нечистих буває засудженням і смертю, – навіть тілесною смертю. Багато хвороб, а іноді і смерть, як стверджує апостол Павло, причиною своєю мають негідне причащання. Тому апостол дає таку пораду: “Нехай же випробовує себе людина, і так нехай їсть від хліба цього і п’є від чаші цієї” (1Кор. 11:28).

Фразу апостола Павла “нехай випробовує” слід зіставити з духом усіх його Послань. Згідно з ними, благодать Божа повинна просвічувати серце людське, що підтверджується наступною цитатою: “Бо добре благодаттю зміцнювати серця” (Євр. 13:9). Звідси очевидно, що, приступаючи до причастя, людина повинна випробувати, в якому духовному стані вона знаходиться. Бо для тих, хто очищається – причастя стає очищенням, для тих, хто просвічуються – осяянням, а для нечистих і нерозкаяних – судом і засудженням, пеклом.

При явленні Бога під час Другого Пришестя станеться те саме, що відбувається вже зараз під час святого Причастя. Для тих, хто очистився і покаявся, Бог стане раєм. Для тих же, хто не очистився, Бог стане пеклом.

Автор: митрополит Єрофей (Влахос)

Попередній запис

Рай і Пекло

Вступ Друге Пришестя Христове, воскресіння тіл, перебування людей на Страшному Суді і остаточне рішення їх наступної вічної долі – усе ... Читати далі

Наступний запис

Богословські і духовно-аскетичні висновки

Усе сказане не є абстрактною теоретичною істиною, але має безпосередній зв'язок з церковним життям. Адже вчення Церкви про рай і ... Читати далі