У світі байдужості

Скільки горя можна зустріти зараз у багатьох сім’ях: невиліковно захворіла дитина, батьки дізналися, що син або дочка вживають наркотики, в однієї співробітниці помер чоловік, у другої – пішов до молодшої, і так далі. Бід на землі багато – це знає кожен. Але питання не в цьому, а в тому, яка наша реакція на чужий біль? Чи робимо ми якісь дії, щоб допомогти людині, або залишаємося байдужими?

Чи знаєте ви, що щорічно в Україні від наркотиків гине 10 тисяч молодих людей? Чи проводимо ми рейди серед підлітків і молоді про шкоду наркотиків, чи розповідаємо ми про наслідки, які на них чекають? Чи йдемо ми в підвали до безпритульних дітей? Чи допомагаємо сиротам і вдовам? Чи переживаємо горе інших лише декілька хвилин, коли бачимо якісь негативні новини, і боїмося, що колись це може торкнутися нас?

Коли говориш про це з людьми, їх відповіді приблизно такі: «Моїх дітей там немає», «Мій чоловік мені не зраджує». І навіть якщо хтось помічає, що відбувається нещастя з його знайомим, він сумно знизує плечима: «А чим я можу допомогти?» У повітрі просто відчувається байдуже «Ну, і що? Це мене не стосується!»

На жаль, коли нещастя обходить нас стороною, ми схильні більше до зітхань про себе і байдужості. Що можемо зробити ми? Ми не в силах зупинити зло! Та все ж от що зробив пастор однієї з церков у місті Кишинів: «Коли гомосексуалісти організували свій другий щорічний фестиваль у Молдові в 2004 році, я пішов туди разом з групою молоді і там почав проповідувати Слово Боже. Вони хотіли нас вигнати з приміщення і викликали міліцію. Тим часом приїхали журналісти, які знімали все, що відбувається. І те, що Бог думає про гомосексуалістів, те, що записане про це в Біблії, почули люди, що зібралися на вулиці, а за допомогою ЗМІ – і вся країна. Наступного року, коли намічався подібний фестиваль, мерія міста заборонила їм публічні виступи назавжди».

Вони змогли щось зробити? Змогли. І ми зможемо, якщо тільки діятимемо, якщо хоч щось робитимемо, а не залишимося байдужими. Але сьогодні багато молодих людей зовсім іншої думки. Коли я готувалася до цієї статті, то зайшла в Інтернет, щоб узнати судження людей із цього приводу. І от якою була думка багатьох: «Мені подобається байдужість, і я до багатьох речей намагаюся бути байдужим, і легшає жити, може, не завжди це правильно, але все таки».

Словник каже, що байдужість – це стан людини, в якій вона не виявляє анінайменшої цікавості до будь-чого. Люди ж часто називають байдужість нейтральністю, щоб звучало пристойніше. Проте від цього сенс байдужості не змінюється. Байдужість залишається байдужістю. Її принцип – «Моя хата з краю – нічого не знаю», «Після нас – хоч потоп».

Але чи цьому учить нас наш Господь Ісус Христос? Звичайно ж, ні. Його життя і дії були абсолютно протилежні до байдужості – вони були наповнені любов’ю до всіх і завжди. Але про зростання байдужості в людях Він попереджав Своїх учнів. Про це ми читаємо в Євангелії від Матфея (24:4-13): «Коли ж сидів Він на горі Елеонській, то приступили до Нього ученики на самоті і спитали: скажи нам, коли це буде і яке знамення Твого пришестя і кінця віку?» Ісус дає їм відповідь на це запитання, а в 12 вірші Він попереджає, що «через збільшення беззаконь охолоне любов у багатьох». Охолодження любові є байдужість. І це те, що відбувається сьогодні серед людей. Наша реакція на те, що відбувається притупилася, ми стали байдужими і розучилися співпереживати.

Як же Бог ставиться до байдужості?

Щоб відповісти на це запитання, давайте почитаємо Священне Писання. Перший уривок – це відома притча про доброго самарянина (Лк. 10:30-37): «На це Ісус сказав: один чоловік ішов з Єрусалима до Єрихона і потрапив до рук розбійників, які зняли з нього одяг, поранили його і відійшли, залишивши його ледве живого. Випадково один священик проходив тією дорогою і, побачивши його, пройшов мимо. Так само і левит, що був на тому місці, підійшов, подивився і пройшов мимо. Якийсь же самарянин, проїжджаючи, натрапив на нього і, побачивши його, змилосердився; і, підійшовши, перев’язав йому рани, поливши оливою і вином; і, посадивши його на свого осла, привіз його до заїжджого двору і потурбувався про нього; а на другий день, відходячи, вийняв два динарії, дав господареві заїжджого двору і сказав йому: подбай про нього; і якщо витратиш на нього більше, я, коли повертатимусь, віддам тобі. Отже, кого з тих трьох вважаєш ти ближнім того, хто потрапив до рук розбійників? Він сказав: того, який змилосердився над ним. Тоді Ісус сказав йому: іди і ти роби так само».

Ця історія про байдужість, виявлену священиком і левітом, служителями Божими, по відношенню до пограбованої пораненої людини, і про співчуття самарянина, який виявив до неї любов, потурбувавшись про неї. Другий уривок – це звернення до Лаодикійської церкви (Одкр. 3:14-16): «І ангелові Лаодикійської Церкви напиши: так говорить Амінь, свідок вірний і істинний, початок створіння Божого: знаю твої діла; ти ні холодний, ні гарячий; о, якби ти був холодний або гарячий! Але оскільки ти теплий, а не гарячий і не холодний, то викину тебе з уст Моїх».

Байдужість тут описана як стан теплоти: «Ні холодний, ні гарячий». Обидва ж уривки показують негативне ставлення Господа до байдужості. У притчі про доброго самарянина Ісус учить людей поступати так само прихильно, як поступив з потерпілим добрий самарянин. Що ж до другого уривка, то ставлення Господа до байдужості виражене в 16-му вірші: «Але оскільки ти теплий, а не гарячий і не холодний, то викину тебе з уст Моїх». Ми бачимо, що Бог знає про байдужість стосовно людей (їх біль, страждання, втрати), знає і про байдужість Своїх служителів. Він ставиться до цього негативно.

Розділити радість або біль з людиною – не так просто, як це може здатися на перший погляд. Наставляючи вірних Риму, апостол Павло каже: «Радуйтеся з тими, хто радується, і плачте з тими, хто плаче» (Рим. 12:15). Ця настанова багато чим здається нескладною. Проте життя показує, що за когось радіти і співчувати вміє мало хто. У житті є речі, які ми можемо виконати, змусивши себе зусиллям власної волі. Можливо, це буде складно, можливо, доведеться в чомусь переступити через себе, але, врешті-решт, ми зуміємо зробити певну добру справу. Радість за іншу людину або співчуття – це якості абсолютно іншого роду. Неможливо змусити себе за когось радіти або співчувати. Можна, звичайно, зображувати на обличчі вимучену посмішку або наше співчуття, але навряд чи це те, про що писав апостол Павло. Швидше, він мав на увазі наше серце, сповнене любов’ю. З такого серця може виходити і співчуття, і радість за ближнього.

Любов – це те, що протилежне байдужості, тільки вона може перемогти її. Бог хоче, щоб ми, Його творіння, струсили з плечей метушню, усвідомили б високу мету, яку Він вклав у життя кожного. І ця мета – любов до Нього і до нашого ближнього.

Один із законників, спокушаючи Христа, запитав: «Учителю, яка заповідь найбільша в законі? Ісус сказав йому: полюби Господа Бога твого всім серцем твоїм, і всією душею твоєю, і всією думкою твоєю. Це є перша і найбільша заповідь. Друга ж подібна до неї: люби ближнього твого, як самого себе. На цих двох заповідях утверджується весь Закон і Пророки» (Мф. 22:36-40). Ісус не розділяє тут любов до Бога і любов до ближнього. Вони взаємозв’язані.

Саме такою любов’ю служила людям, а значить і Богові, мати Тереза. Вона сприймала Євангеліє як пряме керівництво до дії, тобто буквально, оскільки вважала кожне слово зверненим безпосередньо до себе. Сказано «допомагайте» – і вона допомагала, «напоїть» – подавала воду. Що вже говорити про заповідь «любіть»? Вона сказала якось, що в кожній людині, що стоїть перед нею в даний момент, вона бачить втілення Христове. Тому і змогла вона, перемігши страх, доглядати за прокаженими, торкатися до їх виразок голими руками. Тому, не звертаючи уваги на поганий запах, що виходив від ран, не цуралася жодної роботи. Тому вважала за краще робити, а не говорити. Усі без виключення, хто пише про мати Терезу, згадують її слова: «За мільйон доларів і я не стала б робити цього. Тільки безкоштовно. З любові до Христа».

Чи наповнене наше серце такою любов’ю?

Гріх сповнив людину егоїзмом, а егоїст не здатний любити. Не такий наш Господь Ісус Христос. Він зійшов з небес як Син Божої Любові: «Бо так полюбив Бог світ, що віддав і Сина Свого Єдинородного» (Ін. 3:16). Божий Син, виконуючи волю Отчу, прийшов до людей, щоб показати їм, що таке любов. І Він жив життям, повним любові, тут, на землі, у спілкуванні зі Своїми учнями, бідними і приниженими, навіть зі Своїми ворогами. І помер Він смертю любові. А коли зійшов на небеса, то послав на землю Духа Любові допомагати Його учням знищувати в собі егоїзм, заздрість, гордість і плекати в серцях любов Божу. Біблія каже, що «Плід Духа – любов».

Антон Павлович Чехов писав, що «Байдужість – це параліч душі, передчасна смерть». І дійсно, байдужість є ознакою духовно мертвої людини, людини невідродженої. Таких людей Ісус називав «мерцями».

Біблія учить, що байдужість – частина характеру нечестивих, а присутність любові, співчуття, турботи і участі є ознака праведних, які роблять добро як саме собою зрозуміле.

Народна мудрість свідчить: «Коли побажаєш дізнатися про ціну людині, підведи її до чужої біди або до чужої радості – ніколи не помилишся».

Яка ціна мені, християнці, якщо я відвертаюся від людей, які переживають горе, убогість або якесь розчарування; якщо я бачу гріх і не роблю жодних дій, щоб зупинити його? Яка ціна нам, християнам, якщо ми не виконуємо велінь нашого Господа, не йдемо і не говоримо світу, що гине, про спасіння?

Ісус Христос вибрав у Своєму житті шлях любові і довів це на ділі. Що виберемо сьогодні ми, послідовники Христові: байдужість, з якою жити легше, або все ж виберемо любов і наслідуватимемо приклад нашого Господа: нагодуємо голодного, перев’яжемо рани пораненому, розповімо людям, що гинуть, про Божу любов і звільнення від гріха?

Пам’ятайте, що Бог проти байдужості. Віруюча людина – це людина активної позиції. І якщо можеш щось робити: молитися, жертвувати, говорити про Христа як про Спасителя, утішати, допомагати словом або ділом – то роби це.

Автор: Лілія Погорєлая

Попередній запис

Байдужість у світлі Біблії

Байдужість – стан людини, коли вона не виявляє ані найменшого зацікавлення будь-чим. Синоніми: апатія, черствість, безсердечність, індиферентність, пасивність, бездушшя. Часто ... Читати далі

Наступний запис

Наслідки байдужості

Щоб побачити наслідки байдужості, слід звернутись до уроків історії. Падіння Єрусалиму Руйнування Єрусалимського храму, Франческо Аєца ... Читати далі