Отрок Господній
З поверненням з полону все зрозуміло. Але пророцтво Другоісаї не обмежується цією радістю. Її заступають дивні слова про Отрока Господнього, Який перетерпів безліч мук за інших людей. Про кого йде мова? Як пов’язано це з відродженням Єрусалима? Важко сказати однозначно. Давайте спочатку прочитаємо ці рядки: “Бо Він зійшов перед Ним, як пагін і як паросток із сухої землі; немає у Ньому ні вигляду, ні величі; і ми бачили Його, і не було у Ньому вигляду, який приваблював би нас до Нього. Він був знехтуваний і умалений перед людьми, муж скорбот, що пізнав болісті, і ми відвертали від Нього лице своє; Він був зневажуваний, і ми ні у що ставили Його. Але Він узяв на Себе наші немочі і поніс наші хвороби; а ми думали, що Він був уражений, покараний і принижений Богом. Але Він укритий виразками був за гріхи наші і мучимий за беззаконня наші; покарання світу нашого було на Ньому, і ранами Його ми зцілилися” (Ісаї 53:2-5)
Одні кажуть, що тут мається на увазі весь ізраїльський народ, який повинен був привести до Бога все людство, що не знало в ті часи Єдиного Бога. Такі слова, очевидно, могли навернути до Ізраїлю язичників. Але тут недвозначно сказано, що Отрок не був ні в чому винний, тоді як гріхи ізраїльтян – наскрізна для всіх пророків тема.
Інші вважають, що тут пророк має на увазі себе самого. Так, ми знаємо, як часто правдива проповідь накликала на пророків гоніння та навіть мученицьку смерть, і церковний переказ справді розповідає, що за свою проповідь Ісая багато постраждав за царя Манасії. Зрештою цар наказав убити його, перепиливши дерев’яною пилою, щоб заподіяти якнайбільше мук. Але все-таки… чи не занадто голосно звучить така заява про себе самого? Чи не має пророк на увазі когось іншого?
Уже в давнину серед юдеїв виникла надія на прихід великого царя, який установить царство праведності та справедливості на землі. Такого царя із числа нащадків Давида називали Помазаником – давньоєврейською це слово звучить як «Машіах» (звідси наше «Месія»), а давньогрецькою як «Христос». І тому можна погодитися з тими, хто бачить тут вказівку на прихід такого царя. Але саме Ісая говорить про дивні речі: славі Месії буде передувати страждання за гріхи інших людей! Його перемога не буде легкою прогулянкою, Йому доведеться пройти через біль і навіть смерть. Але все минеться Його перемогою, яка принесе благі плоди й іншим людям.
Чи варто дивуватися, що через понад п’ять століть ці слова сприйняли як пророцтво про долю Ісуса з Назарету? Звичайно, той, хто вимовив їх, не знав і не міг знати історію Його життя. Але ж пророк говорить не тільки від себе, він передає ту звістку від Бога, яку часом і сам не розуміє до кінця.
Новий світ
Особливо це стосується таких сторінок книги, де пророк описує якийсь новий світ, у якому все буде інакше, ніж тепер: “Бо ось, Я творю нове небо і нову землю, і попередні уже не будуть згадувані і не прийдуть на серце. І буду будувати доми і жити у них, і насаджувати виноградники і їсти плоди їх. Вовк і ягня будуть пастися разом, і лев, як віл, буде їсти солому, а для змія порох буде їжею: вони не будуть чинити зла і шкоди на усій святій горі Моїй, – говорить Господь” (Ісаї 65:17,21,25).
Звичайно, важко очікувати, що вовки та леви в буквальному розумінні колись стануть вегетаріанцями. Можна розуміти ці слова в такому значенні: хижі й кровожерливі люди, яких можна вподібнити вовкам, більше не будуть губити своїх безмовних сусідів, схожих на ягнят.
Але можна побачити тут опис іншого, кращого світу, де не буде ні старості, ні хвороб, ні смерті, навіть серед тварин. На що буде схожий цей світ? І як буде виглядати лев, якому не потрібно нікого гризти? Про це можна тільки здогадуватися – навіть у наш час ми нічого не знаємо точно про цей світ.
Пророк впевнений лише в одному: цей кращий світ буде призначений не лише для юдеїв, але для всього людства. Зараз ці народи можуть бути сліпими язичниками, що не відають Бога, але настане час, коли жителі Єрусалима повернуться у своє місто, а всі люди навернуться до свого Творця: “Не бійся, бо Я з тобою; від сходу приведу плем’я твоє і від заходу зберу тебе. Півночі скажу: “віддай”; і півдню: “не утримуй; веди синів Моїх здалеку і дочок Моїх від країв землі, кожного, хто називається Моїм ім’ям, кого Я створив для слави Моєї, утворив і впорядкував. Нехай усі народи зберуться разом, і з’єднаються племена” (Ісаї 43:5-7,9)
У чому ж сенс релігії?
Але поки люди живуть на колишній землі, їхні стосунки з Богом утілюються у форму конкретної релігії з її усталеними формами: обрядами, молитвами, постами. Тому й тепер пророкові доводиться говорити про те, навіщо потрібна ця релігія, що дає вона людині. Пророк зображує діалог між віруючими, які пишаються ретельним виконанням усіх приписань, і Богом, Якому вони думають послужити: “Чому ми постимося, а Ти не бачиш? смиряємо душі свої, а Ти не знаєш?” – Ось, у день посту вашого ви виконуєте волю вашу і вимагаєте тяжких трудів від інших. Ось, ви поститеся для сварок і суперечок і для того, щоб жорстокою рукою бити інших…
Ось піст, що Я обрав: зніми кайдани неправди, розв’яжи пута ярма, і пригноблених відпусти на волю, і розірви усяке ярмо; розділи з голодним хліб твій, і подорожніх бідних уведи у дім; коли побачиш нагого, вдягни його, і від єдинокровного твого не ховайся. Тоді відкриється, як зоря, світло твоє, і зцілення твоє швидко проросте, і правда твоя піде перед тобою, і слава Господня буде супроводжувати тебе. Тоді ти взиватимеш, і Господь почує; заволаєш, і Він скаже: “ось Я!” (Ісаї 58:3,4,6-9)
Релігійність, яка не звертає уваги на людину, яка стоїть поруч з тобою, зовсім марна. Стосунки з ближнім – школа твоїх стосунків з Богом, неодмінна їхня умова. Про це довго й докладно будуть говорити автори Нового Завіту. Але про це вже знав Ісая з Єрусалима, знали ті, хто пішов його стопами, і знав той пророк, який продовжив його книгу.
Пророк Ісая дійсно зумів піднятися над часом, і тому його книга залишалася новою та актуальною в часи Вавилонського полону та в часи земного життя Христа. Такою залишається вона сьогодні й для нас.
