Римлян 1:1-7 – 1:8-13

Римлян 1:1-7 – Блага звістка про нового царя

«Павло, раб Ісуса Христа, покликаний апостол, вибраний для звіщання Євангелії Божої, яке Він перед тим приобіцяв через Своїх пророків у святих Писаннях, про Сина Свого, що тілом був із насіння Давидового, і об’явився Сином Божим у силі, за духом святости, через воскресення з мертвих, про Ісуса Христа, Господа нашого, що через Нього прийняли ми благодать і апостольство на послух віри через Ім’я Його між усіма народами, між якими й ви, покликані Ісуса Христа, усім, хто знаходиться в Римі, улюбленим Божим, вибраним святим, благодать вам та мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа!»

Час від часу учені запускають космічні апарати на Марс. Вони хочуть більше дізнатися про цю велику планету, яка, будучи нашим найближчим сусідом, все ж знаходиться за сотні мільйонів кілометрів від нас. Упродовж століть люди думали, що на Марсі може існувати життя (можливо, навіть розумне). Без сумніву, ще багато що належить відкрити, про багато що належить дізнатися. Аби лише туди благополучно добратися, і тоді ми розберемося, що там відбувається.

Багато людей приблизно так само ставляться до апостола Павла взагалі і Послання до Римлян зокрема. Навіть якщо хтось мало знає про християнство, знає, що Павло був фігурою яскравою і важливою. Багато навіть у курсі, що Послання до Римлян – найбільше з його послань. Деякі могли чути і про величезний вплив, який воно мало в історії церкви: Августин, Лютер, Карл Барт та інші великі мислителі, вивчаючи його, приходили до нового і вимогливішого розуміння слова Божого. Але для багатьох західних християн Послання до Римлян залишається не меншою загадкою, ніж планета Марс. І міркують часто схоже: «Я брався за нього, але було дуже складно, і справа не пішла».

Інша проблема підстерігає тих, хто входив до Церкви в одній з великих церков західного світу. Скажімо, багато традиційних католиків ставляться до Павла з легкою підозрою, бо його дуже шанують протестанти. Але і в протестантів не все гаразд. З часів Реформації (XVI століття) багато церков орієнтувалися передусім на Павла і передусім – на його Послання до Римлян, яке розглядали як збірку його основних вчень. Оскільки я і сам частково пов’язаний з цією традицією (вона і підштовхнула мене взятися за цей текст років 30 тому), я розумію її силу і важливість. Але маю сказати, що ця традиція освоїла лише деякі частини планети під назвою Послання до Римлян. Вона нанесла на мапу і обговорила багато кратерів, вивчила багато речовин, що містяться в них, проклала дороги по деяких територіях. Але інші області залишилися незвіданими, зокрема тема з’єднання євреїв і язичників, до якої Павло повертається знову і знову упродовж послання. Тому пора узяти нові проби, скласти нові мапи і прокласти шляхи по неходжених місцях. Це не означає, що старі дороги і старі мапи більше не потрібні. Від того, що вони дають, не варто відмовлятися. Навпаки, коли ми повніше побачимо ситуацію, коли повніше розкриємо Павлові уявлення про Бога, Ісуса, світ і нас самих, ми також побачимо, що ці дороги і мапи стали ще більш корисними.

Щоб зрозуміти перші сім віршів, візьмемо все той же образ космічної подорожі, але уявимо Послання до Римлян не у вигляді планети, а у вигляді ракети. Ракета розрахована на дуже довгий політ і забезпечена речами, які згодяться після прибуття. Ще одна річ потрібна для зльоту: добротний, першокласний, ретельно сконструйований стартовий майданчик. Не можна просто поставити ракету в чистому полі і сподіватися на успішний старт. Відповідно, ввідні сім віршів – свого роду стартовий майданчик. Розглянемо уважно, як він влаштований.

Подібно до більшості авторів античних листів, Павло спочатку повідомляє, хто він такий і хто його адресати. Проте, як і в деяких інших своїх листах, він суттєво розширює цю формулу, додаючи інформацію в обох частинах. Його ввідне вітання можна резюмувати по в. 1 і 7 таким чином: Павло, раб царя Ісуса, – усім у Римі, улюбленим Божим; благодать вам та мир. Навіщо він розширив цю просту фразу до того уривка, який ми маємо?

Павло ставить у центр уваги Благу звістку (чи, як у деяких перекладах, Євангеліє). Слово «Євангеліє» зустрічається в цьому листі нечасто, але лежить в основі усього, що говорить Павло. Тут він викладає суть цього «Євангелія», частково тому, що звідси видно, хто такий сам Павло (він «вибраний» для конкретного завдання – сповіщати цю звістку), частково тому, що саме це Євангеліє як би створює мапу, на якій можна бачити і весь світ, і своє місце в ньому. От навіщо потрібні в. 5 і 6: Звістка хоче підкорити весь світ царю Ісусу, – зокрема підкорити і римлян.

Чи немає тут чогось дивного? Чи немає тут чогось зухвалого, навіть ризикованого? Уявимо тільки: Павло пише саме в Рим, найбільше місто тодішнього світу, резиденцію наймогутнішої людини в цьому світі, Цезаря, який офіційно іменувався «сином божим», народження якого вважалося «благою звісткою» і який вимагав лояльності і вірності від найбільшої світової імперії! Проте Павло добре знає, що робить. Ісус – істинний цар, законний Володар світу, і важливо, щоб римські християни знали це і жили цим.

У в. 3 і 4 Павло говорить про Ісуса таке, що Цезар у порівнянні з цими домаганнями явно меркне. Ісус – істинний Син Божий. Ісус походить з куди древнішого царського дому, ніж що б то не було в римлян: дому Давидового, що виник на тисячу років раніше. Віра в його воскресіння для Павла – не дивна чудасія: він бачить тут початок «воскресіння мертвих», на яке сподівалися більшість євреїв, знак сили, що зневажає тиранів і підкорює світ. Смерть – остання зброя тиранів, але Він зламав цю зброю.

Але коли Павло пише ці рядки, він думає не лише про Цезаря. Як видно із в. 2, він черпає з багатої скарбниці ізраїльських пророцтв і псалмів. В юдаїзмі I століття існували найрізноманітніші уявлення про царя, який прийде правити Ізраїлем і позбавить народ від чужоземного пригноблення (тобто за часів Павла, від пригноблення з боку римлян). Павло, виходячи з того, що він знає про Ісуса (особливо хрест і воскресіння), бере одне конкретне русло традиції – про прийдешнього царя, який стане сином Божим (2Сам. 7:14; Пс. 2:7 і т. д.). І от «Блага звістка»: це відбулося! Бог зробив це! Цар прийшов!

Але як цей цар підкорює собі світ? Через своїх посланців (апостолів), які виходять у світ з благою звісткою. Цю думку Павло проводить, коли пише про свої власні праці у в. 1 і 5.

Основна суть благовістя – це все-таки не те, що може статися з нами. (Хоча з нами може статися річ дивна: благовістя Боже може увірватися в наше життя, змінити його і наші надії як ніщо інше.) Але, в основному, воно говорить про те що вже сталося, про події, які змінили світ. Воно говорить про те, що Бог зробив в Ісусі, Месії, істинному царі Ізраїлю, істинному Володарі світу.

Це означає, що в. 6 і 7, спочатку звернені до жителів одного древнього міста, стосуються і нас. Ми теж покликані до «послуху віри» (в. 5). Благовістя – не реклама товару, який ми після свого капризу можемо купити або не купити. Швидше, воно є веління від джерела влади, якому безглуздо чинити опір. Посланці Цезаря не обходили світ із словами: «Цезар – володар, і, якщо ви відчуваєте необхідність пожити в умовах Римської імперії, вам має сенс підкоритися йому». І от Павло каже що насправді світом править зовсім не Цезар і править зовсім інакше, ніж римська влада. У решті листа, тепер уже належним чином підготовленого, він покаже, що це означає на практиці.

Римлян 1:8-13 – Павло жадає побачити римських християн

«Отже, насамперед дякую Богові моєму через Ісуса Христа за всіх вас, що віра ваша звіщається по всьому світові. Бо свідок мені Бог, Якому служу духом своїм у звіщанні Євангелії Його Сина, що я безперестанно згадую про вас, і в молитвах своїх завжди молюся, щоб воля Божа щасливо попровадила мене коли прийти до вас. Бо прагну вас бачити, щоб подати вам якого дара духовного для зміцнення вас, цебто потішитись разом між вами спільною вірою і вашою, і моєю. Не хочу ж, щоб ви не знали, браття, що багато разів мав я замір прийти до вас, але мені перешкоджувано аж досі, щоб мати який плід і в вас, як і в інших народів.»

Коли я уперше потрапив у Рим, то не міг надивитися. Я дивився на знамениті місця античності, на прекрасні будівлі і палаци, Форум. Про них усіх я раніше читав у книжках. Але було і багато несподіваного. Пам’ятаю, наприклад, як мене здивувало, що середній частині міста серйозно погрожує затоплення. Рим стоїть на річці Тибр, яка тече через нього з вигинами і поворотами. У результаті деякі частини міста розташовані низько і небезпечно. По відмітинах на багатьох будівлях біля річки можна бачити, як високо піднімалася вода під час повеней (а їх було багато!). Зізнатися, я досі дивуюся: навіщо люди зводили будинки в такому невдалому місці?

У Древньому Римі, як і в сучасному, багатші люди жили вище – на знаменитих семи пагорбах, на яких стоїть місто. Більшу частину одного з них займає той самий імперський палац, в якому жив ще імператор Август, коли народився Ісус. У ті роки, коли Павло писав Послання до Римлян, імператором був Нерон – його палац можна бачити на іншому пагорбі, по іншу сторону Форуму. Як і зараз, бідніші люди селилися біля річки, зокрема за річкою навпроти основного міського центру. Там жила і більшість римських християн. Швидше за все, саме в цьому бідняцькому районі, недалеко від осереддя імперської влади, у когось вдома слухали уперше римські християни адресоване для них послання.

Павло жадає прийти і бути з ними. Як і в ряді інших своїх листів, після вступу він пише, про що молиться, коли думає про адресатів. Тут особливо важлива хвала Богові: Павло дякує Творцеві неба і землі за те, що в Римі, під самим боком у Цезаря, є община, яка вірна Володарю Ісусу – Ісусу, Який говорив про інше Царство, інші надії і мав іншу віру. Як ми побачимо, тут для Павла осереддя усього: віра і довіра Богові, Який воскресив Ісуса з мертвих (4:24; пор. 1:4). Як і в сучасному світі, щоб бути християнином, була потрібна саме така віра. І Павло знає, що його адресати мають її удосталь.

Частково він це знає, оскільки деякі християни, що тепер знаходяться в Римі, – його друзі. Судячи з вітань наприкінці листа, там навіть є його родичі. У середземноморському світі, в якому жив Павло, подорожувати було відносно легко. Люди багато їздили, як з метою бізнесу, так і в особистих справах. Але в одному відношенні Павлів лист у Рим незвичний: цю конкретну церкву він не засновував. Згідно з ранніми переданнями, записаними в II столітті, ледве врятувавшись з Єрусалиму (Дії 12), Петро відправився в Рим і першим сповістив здивованій столиці (можливо, тамтешній численній єврейській общині), що Бог нарешті послав ізраїльського Месію і що ця людина, Ісус з Назарету, воскрес з мертвих і став Володарем світу. Тому ситуація, в якій знаходиться Павло, досить тонка. Павло не хоче, щоб в його словах адресати вичитали натяк на те, що вони чимось обділені. Навпаки, він дякує Господу за них і їх віру. Він сподівається бути з ними, щоб зміцнюватися їх вірою, як вони (думає він) зміцнюватимуться його вірою.

Звичайно, коли ми говоримо про «римську церкву», не потрібно уявляти собі великий храм із сотнями парафіян. Забудьте про собор св. Петра і Ватикан! Розділ 16 показує нам кращу картину: ряд будинків, куди християни збираються для богослужіння, молитви, вчення і заломлення хліба. Число християн, мабуть, не перевищувало сотні (і це в місті з мільйонним населенням). Може, їх було навіть менше. Для місіонерської роботи залишався величезний простір, і багато плодів залишалися попереду (в. 13).

Мабуть, різні групи християн могли збиратися в різних будинках. Як ми побачимо, Павло далі обережно торкнеться деяких питань, які, можливо, провокували розподіли між ними. Але один фактор відмітимо вже зараз.

За 6-8 років до того, як Павло сів писати цього листа, серед євреїв у Римі сталися хвилювання. Не виключено, що це було пов’язано із суперечками навколо християнської звістки. Тодішній імператор Клавдій не став довго церемонитися (римляни, м’яко кажучи, недолюблювали євреїв) і вигнав єврейську общину із столиці. Коли Павло прибув у Коринт, він швидко здружився з деякими євреями Коринта, які покинули Рим саме з цієї причини (Дії 18:2). Але із смертю Клавдія (54 р.) і початком правління Нерона євреям дозволили повернутися.

Не треба великого розуму, щоб зрозуміти, як це могло торкнутися маленької християнської церкви. Відповідні підтвердження ми знаходимо далі в Посланні до Римлян. Як я вже сказав, римським язичникам не було діла до євреїв. Вони їм не довіряли і глузували з них. І вже тим більше дивним і неприємним виглядало в їх очах християнство: такий варіант єврейської релігії, який сильно не до душі навіть багатьом євреям! Тому, якщо, що цілком імовірно, в останні роки правління Клавдія церква в Римі складалася переважно з неєвреїв (язичників), їм неважко було прийти до думки, що нова звістка, так би мовити, залишила єврейський світ позаду. Бог створив нове. Нехай почалося усе з Ізраїлю, але колишньому вже немає місця. Усі ці правила, Закон зі своїми заборонами, харчові обмеження, особливі священні дні… усе це пішло. Віднині християнство – для язичницького світу. Так, можливо, вони думали.

А потім євреї повернулися (зокрема юдеохристияни). Деякі юдеохристияни були друзями Павла і розділяли його сміливі погляди на те, як Бог виконав єврейський Закон через Месію і включив язичників на рівних зі Своїм оновленим народом. Проте інші юдеохристияни ставилися до цього з підозрою: хіба не вручив Бог Закон Мойсеєві? Хіба не означає це, що кожне Його слово – заповідь на всі часи? Допустимо тепер, що вони жили пліч-о-пліч з якоюсь домашньою церквою, що складається переважно з християн з язичників, які раділи своїй свободі від Закону. Як вони мали себе почувати? Підозри, підігріті соціальними тертями в римському космополітичному середовищі, легко могли перейти у ворожість.

У своєму листі Павло поступово розгляне цю проблему. Читаючи, що він пише, дуже важливо не проектувати на римську церкву сучасні поняття про церкву. Ще один важливий момент спливе в розділі 15: Павло сподівається, що Рим стане базою для нового етапу місії – у західному Середземномор’ї (аж до Іспанії). Частково з цієї причини він хоче якнайкраще пояснити римській церкві своє розуміння християнства. Проте доки він лише говорить адресатам, що молиться за них. Щодня згадує він про них перед Богом, дякуючи Богу за їх віру і просячи, щоб йому прийти до них і працювати в них, перш ніж відправитися на інші території. Ті з нас, хто покликані бути пасторами і учителями, повинні узяти собі це на замітку. Коли ви сподіваєтеся відвідати якусь людину чи місто, потрібно заздалегідь молитися про таку можливість і про дію Бога через цю ситуацію.

Наступний запис

Римлян 1:14-17 – 1:18-23

Римлян 1:14-17 – Блага звістка, спасіння і справедливість Божа «А гелленам і чужоземцям, розумним і немудрим я боржник. Отже, щодо ... Читати далі