Що таке пророцтво?

Плач Єремії, Юліус фон Каролсфельд

Перш ніж говорити про біблійних пророків, слід розібратись з наступними питаннями: у чому полягає актуальність вимовлених ними пророцтв для сучасної людини? І взагалі, що таке пророцтво – прогноз майбутнього, набір якихось туманних образів або інструкція людям від Бога? Навіщо воно треба?

Ослиці і царський престол

Людям завжди хотілося заглянути за межі відомого: за старих часів вони зверталися до ворожок і віщунів, сьогодні – до екстрасенсів і футурологів. У цьому сенсі з біблійних часів нічого не змінилося: Біблія, наприклад, розповідає як один юнак на ім’я Саул, втративши ослиць свого батька, вирішив відправитися до провидця Самуїла, щоб дізнатися, де їх знайти. Але Самуїл виявився не просто провидцем, а справжнім пророком – Господь відкрив йому, що саме цього непримітного хлопчину Він хоче зробити першим царем Ізраїлю. Так Саул, який шукав ослиць, знайшов царський престол.

У цьому, мабуть, основна відмінність пророцтва від ворожіння. Звертаючись до ворожки, людина чекає відповіді на цілком конкретне життєве питання: де ослиці, за кого виходити заміж, які акції купувати. А пророцтво саме вривається в людське життя, відкриваючи людям волю Божу про них самих і навколишній світ. Воно досить часто незручне і небажане: навіть Саул спочатку зніяковів, сховався і не хотів виходити, коли ізраїльтяни стали закликати свого царя. Що вже говорити про ті пророцтва, які викривають і загрожують бідою!

Але хіба це означає, що пророцтво, як і ворожіння, теж має лише один конкретний сенс, що відноситься до певної ситуації? Зовсім ні. Вслухаємося в слова Ісаї: “Як упав ти з неба, денниця, син зорі! розбився об землю, який топтав народи.  А говорив у серці своєму: “зійду на небо, вище за зірки Божі піднесу престіл мій і сяду на горі у зібранні богів, на краю півночі; зійду на висоти хмарні, буду подібний до Всевишнього”. Але скинутий у пекло, у глибини пекельні. Ті, що бачили тебе, вдивляються у тебе, розмірковують про тебе: “чи той це чоловік, який коливав землю, тряс царства, всесвіт зробив пустелею і руйнував міста його, полонених своїх не відпускав додому?”. Всі царі народів, усі лежать у шані, кожен у своїй усипальниці; а ти повалений поза гробницею своєю, як знехтувана гілка, як одяг убитих, уражених мечем, яких опускають у кам’яні рови, – ти, як потоптаний труп, не з’єднаєшся з ними у могилі; бо ти зруйнував землю твою, убив народ твій: повіки не пом’янеться плем’я лиходіїв. Готуйте заколення синам його за беззаконня батька їхнього, щоб не повстали і не заволоділи землею” (Ісаї 14:12-21).

Про кого і про що це? Ісая стверджує, що це сказано про царя Вавилона, найжорстокішої імперії того часу і найбільш страшного ворога ізраїльтян. Але ці слова пророка згадуються і в Новому Завіті. Христос каже: “Я бачив сатану, що, як блискавка, впав з неба” (Луки 10:18) – очевидно, маючи на увазі саме ці слова Ісаї. При цьому Він однозначно називає того, хто впав з неба, сатаною. А ще все це дуже нагадує Володимира Ілліча Леніна та його вірних соратників: згадаємо про богоборство Леніна, про його прижиттєвий і посмертний культ, про падіння заснованого ним суспільного устрою, про винищування найближчих соратників, і навіть про те, що він досі не похований.

Так про кого ж це пророцтво – про вавилонського царя, про сатану чи про голову Раднаркому? Про всіх відразу, і про кожного окремо. Ісая говорить про гордого і жорстокого правителя-богоборця. Найбільш повне і найяскравіше втілення цієї ідеї – дійсно, сатана, але, на жаль, у світовій історії не один він пішов цим шляхом. Правителі Вавилона чи Третього Рейху, вожді більшовизму й африканські диктатори – у цій галереї безліч імен з різних країн і епох. Йдучи за сатаною, вони уподібнюються йому в тій або іншій мірі, вони самі вставляють своє обличчя в отвір на полотні, як у старовинних фотографів.

Тому пророцтво, яке навіть одного разу вже збулося, залишається в якомусь сенсі відкритим для наступних подій, які теж можуть стати його виконанням, якщо співпаде духовний напрямок розвитку цих подій.

Пророцтво в просторі часів

У пророцтв зазвичай буває не менше двох сенсів: один пов’язаний з безпосередньою історичною ситуацією, а другий відводить нас у далеке майбутнє.

Цар Іудеї (Південного царства) Ахаз турбувався: Ізраїль (Північне царство) уклав союз із Сирією і готувався напасти на Іудею. Чи зможе він протистояти такому нашестю? І тут йому назустріч вийшов пророк Ісая: “Сам Господь дасть вам знамення: ось, Діва в утробі прийме і народить Сина, і наречуть ім’я Йому: Еммануїл. Він буде годуватися молоком і медом, доки не буде розуміти відкидати зле й обирати добре; бо перш ніж це немовля буде розуміти відкидати зле й обирати добре, земля та, якої ти страхаєшся, буде залишена обома царями її” (Ісаї 7:14-16).

Якщо читати це пророцтво в світлі історичних подій, сенс його здається цілком очевидним: одна дівчина завагітніє, народить сина (цілком природний процес), і ця дитина буде ще зовсім маленькою, коли обох царів, які загрожують Ахазу, вже не буде в живих. Можливо, йшлося про дружину Ахаза (єврейське слово הםלע, альма, могло мати на увазі юну заміжню жінку) або про когось, хто стояв неподалік; Ісая навіть міг у цей момент показувати на неї пальцем.

Але будь-хто, хто читає цей текст сьогодні, бачить у ньому пророцтво про народження Ісуса Христа від Діви. Невже євангеліст Матфей (Матфея 1:23) нафантазував, коли навів це пророцтво саме в такому сенсі? Звичайно ж, ні. У цьому особливість практично всіх пророцтв: вони зазвичай вказують на конкретно-історичні події, але в них міститься і щось більше, ніж самі ці події. У них Бог розкриває, як саме Він діє в цьому світі, якою мовою говорить з людьми. І коли відбувається щось схоже (не лише за зовнішніми ознаками, але й за сутністю подій), біблійні автори осмислюють це як продовження тієї самої лінії пророцтв.

Можна навести приклад з недавніх років. Після катастрофи на Чорнобильській АЕС багатьом згадалися рядки з Одкровення Іоана Богослова: “Впала з неба велика зірка, що палала подібно до світильника, і впала на третю частину рік і на джерела вод. Ім’я цієї зірки “полин”; і третя частина вод стала, як полин, і багато з людей померло від вод, тому що вони стали гіркі” (Одкровення 8:10-11). Річ у тім, що один з видів полину дійсно називається “чорнобиль”. Але чи означає це, що Іоан Богослов писав конкретно про Чорнобильську катастрофу? Ні, звичайно. Але про неї теж. Бо він дав нам мову образів, що говорять про кінець нашого світу. Ця катастрофа – ще один крок до того, що описано в Одкровенні, але це не означає, що не може бути якоїсь іншої “зірки полин”, в іншому місці та в інший час.

Пророцтва створюють певний простір значень, який може допомогти нам орієнтуватися в складних подіях людської історії. А може і не допомогти, адже все, кінець кінцем, залежить від нашого сприйняття.

Телескопічне видіння

У 13-му розділі Євангелія від Марка ми читаємо, що сказав Ісус, коли учні захоплювалися прекрасними храмовими спорудами: “Все це буде зруйноване, так що не залишиться тут і каменя на камені. І коли Він сидів на горі Елеонській проти храму, то Петро, Яків, Іоан і Андрій запитали Його на самоті: скажи нам, коли це буде, і яке знамення, коли все це має скінчитися?  Відповідаючи їм, Ісус почав говорити: бережіться, щоб ніхто не спокусив вас, бо багато хто прийде під іменем Моїм і говоритиме, що це Я; і багатьох спокусять. Коли ж почуєте про війни і воєнні чутки, не жахайтеся: бо належить цьому бути, – але це ще не кінець. Коли ж побачите мерзоту запустіння, провіщену пророком Даниїлом, яка стоятиме, де не належить, хто читає, нехай розуміє, тоді хто буде в Юдеї, нехай біжить у гори. Бо в ті дні буде така скорбота, якої не було від початку творіння, яке вчинив Бог, навіть і донині, і не буде. Але в ті дні, після тієї скорботи, сонце померкне, і місяць не дасть свого світла, і зірки спадуть з неба, і сили небесні похитнуться. І тоді побачать Сина Людського, Який гряде на хмарах, з силою і славою великою” (Марка 13:2-7,14,19,24-26).

Про що це? Очевидно, про падіння Єрусалиму і руйнування Храму, на місці якого римляни з часом спорудили язичницьке святилище (“мерзоту запустіння“). Місто взято штурмом римлянами в 70 році від Р. Х. – від проголошення пророцтва до його здійснення пройшло менш півстоліття. Але… адже зірки не пали тоді з неба, і Син Людський не прийшов у славі? Більше того, не один раз відтоді Єрусалим брали штурмом, і не один храм у ньому був зруйнований. Все повторюється в історії, хоча серед перших християн справді були дуже сильні очікування кінця світу: от-от знову прийде Ісус…

Що ж, пророцтво не збулося? Зовсім ні, адже тут, як і в багатьох старозавітних текстах, події з’єднуються за їхнім внутрішнім змістом, а не за їхнім розташуванням у часі; тим більше що для Бога тисяча років як один день (Псалом 89:5). Падіння Єрусалиму й руйнування Храму (який досі не відновлений, хоча євреї давно вже повернули контроль над містом) – найважливіша подія у всесвітній історії, яка завершиться знищенням усього цього світу, тому тут одна подія описується як продовження іншої. Але ми не знаємо, скільки років розділяють ці події – дві тисячі чи двісті мільйонів років; і сам Ісус говорив, що ніхто не знає ні дня, ні години (Матфея 25:13).

Таке видіння, характерне для біблійних пророків, іноді називають “телескопічним” – рознесені в часі події поєднуються в тексті, як різні секції телескопа вкладаються одна в другу.

До чи після? Буквально чи символічно?

Буває, що пророцтво несподівано згадує якусь деталь, яка здається досить безглуздою, але минає час, і раптом… Пророк Наум, говорячи про майбутнє падіння Ниневії, столиці ассирійського царства, раптом сказав: “Річкові ворота відчиняються, і палац руйнується” (Наума 2:6). Що за “річкові ворота”, причому вони тут? У 612 році до Р.Х. військо мідян підступило до неприступних стін Ниневії, що стоїть неподалік від берега річки Тигр. Щоб узяти місто, мідяни прорили канали і направили течію річки прямо на стіни, вода підмила їх, і вони рухнули. Місто дісталося мідянам несподівано легко.

Іноді такі збіги примушують дослідників наступних часів підозрювати, що насправді “пророцтво” було зроблене вже після того, як сталася описана в ньому подія. Що ж… у нас, зрозуміло, немає довідки з печаткою, яка б засвідчувала, що Наум вимовив свої слова до 612 року. Але за всім тоном його книги видно, що Ниневія під час проголошення цих пророцтв ще була реальною загрозою. Ми ж можемо відрізнити, чи написано викриття гітлерівського режиму до чи після весни 1945 року – тобто, чи озирається автор на історичний факт розгрому Третього Рейху, що відбувся, або тільки чекає на нього.

Не дивлячись на те, що пророцтво може здійснюватися неодноразово, воно завжди пов’язане з певними історичними подіями. Саме ця обставина привела багато дослідників Біблії до висновку, що книга пророка Ісаї, починаючи з 40-го розділу, написана іншою людиною, яка жила пізніше, ближче до кінця вавилонського полону, який Ісая тільки передбачав. Дійсно, 40-й розділ цієї книги розпочинається з благої звістки: покарання Ізраїлю скінчене, його чекає швидке звільнення і повернення додому. Чи варто було говорити це в той момент, коли покарання ще навіть і не починалося, а ізраїльтяни не очікували нічого лихого? Це все одне, що передрікати швидке падіння комунізму наприкінці XIX століття, якраз напередодні його несподіваної перемоги. Звичайно, пророк міг передбачати навіть віддалене майбутнє, але таке пророцтво швидше збило б з пантелику його слухачів (взагалі про пророка Ісаю ми поговоримо більш детально в наступних розділах).

Втім, іноді дистанція, на якій “спрацьовує” пророцтво, величезна. Вслухаємося в слова благословення, яке дає Ной своїм синам: “Благословенний Господь Бог Симів; Ханаан же буде рабом йому; нехай поширить Бог Яфета, нехай оселиться він у наметах Симових; Ханаан же буде рабом йому” (Буття 9:26-27). Які народи вважаються в Біблії нащадками трьох синів Ноя? Від Яфета пішли європейські народи, від Сима – семіти (євреї й араби), серед яких зародилися всі три монотеїстичні релігії, а від Хама, батька Ханаана – африканці. Хіба не нагадують нам слова Ноя про історію Нового часу, про колонізацію, рабовласництво, поширення монотеїстичних релігій по всьому світу?

Міст у майбутнє

Ми називаємо пророцтва найважливішим мостом між Старим і Новим Завітами, а також між ними і нашою сучасністю. Насправді, євангелісти постійно підкреслюють, що в житті Ісуса Христа збулися пророцтва минулих часів; більше того – на цьому будується їхня логіка, їхній задум. Але що означає “збулися”? Адже це не прогноз погоди, який можна перевірити за допомогою термометра. Ні, пророцтва швидше задають напрямок розвитку подій, і кожний з них нам ще належить дізнатися і співвіднести з текстом древньої книги.

Вірити чи не вірити в здійснення пророцтв – це питання кожен повинен вирішити сам, математичні докази тут недоречні. Адже пророцтво завжди вказує на волю Божу про цей світ і людину, а дізнатися і прийняти цю волю Божу про себе кожна людина може лише сама.

Але не менш важливо й друге: пророцтва не припинилися, коли була поставлена остання крапка в останній книзі Старого Завіту. Новий Завіт теж повний пророцтв, що продовжують традицію пророцтв старозавітних. І неможливо вірно зрозуміти й оцінити не Новий Заповіт, не життя сучасної Церкви, якщо не знаєш Старого. Пророчий дух продовжує жити в Церкві, а збуваються ці пророцтва вже в нашому житті. Адже ми з вами живемо в ту епоху, яка описується в останньому пророцтві Біблії, що завершує Одкровення Іоанна Богослова: “Неправедний нехай ще чинить неправду; нечистий нехай ще оскверняється; праведний же нехай ще творить правду, і святий нехай ще освячується. Ось, прийду скоро, відомщення Моє зі Мною, щоб воздати кожному за ділами його” (Одкровення 22:11-12).

Попередній запис

Діалог Бога і пророка

Пророк Єремія, Юліус фон Каролсфельд От тільки для самого пророка процес проголошення волі Божої далеко не ... Читати далі

Наступний запис

Вогненний пророк Ілля

Говорячи про старозавітних пророків, ми звичайно маємо на увазі тих із них, хто залишив після себе цілі книги, – це ... Читати далі