Дії 27:1-12 – 27:13-32

Дії 27:1-12 – У морі

«А коли постановлено, щоб відплинули ми до Італії, то віддано Павла та ще деяких інших ув’язнених сотникові, Юлієві на ім’я, з полку Августа. І посідали ми на корабля адрамітського, що пливсти мав біля місць азійських, та й відчалили. Із нами був Арістарх македонець із Солуня. А другого дня ми пристали в Сидоні. До Павла ж Юлій ставивсь по-людському, і дозволив до друзів піти, та їхньої опіки зазнати. А вирушивши звідти, припливли ми до Кіпру, бо вітри супротивні були. Коли ж переплинули море, що біля Кілікії й Памфілії, то ми прибули до Лікійської Міри. І там сотник знайшов корабля олександрійського, що плинув в Італію, і всадив нас на нього. І днів багато помалу пливли ми, і насилу насупроти Кніду приплинули, а що вітер нас не допускав, попливли ми додолу на Кріт при Салмоні. І коли ми насилу минули його, то припливли до одного місця, що зветься Доброю Пристанню, недалеко якого знаходиться місто Ласея. А як часу минуло багато, і була вже плавба небезпечна, бо минув уже й піст, то зачав Павло радити, говорячи їм: О мужі! Я бачу, що буде плавба з перешкодами та з великим ущербком не лиш для вантажу й корабля, але й для наших душ. Та сотник довіряв більше стерничому та власникові корабля, ніж тому, що Павло говорив. А що пристань була на зимівлю невигідна, то більшість давала пораду відплинути звідти, щоб, як можна, дістатись до Фініка, і перезимувати в пристані крітській, неприступній західнім вітрам із півдня та з півночі.»

У романі Джона Фаулза «Жінка французького лейтенанта» читач переживає під кінець шок. Там відразу дві кінцівки, і можна вибирати: який варіант вам більше до душі, той або цей? До чого лежить душа? Це класичний постмодерністський хід, автор і читач несподівано міняються ролями. З безпечної і відстороненої позиції спостерігача читач перетворюється на співавтора: від нього залежить, який оборот приймуть події. Ми думали, що дивимося у вікно, а воно раптом перетворилося на дзеркало. Ми максимально залучені.

У Луки в Діях немає двох кінцівок. Так, ми залучені в розповідь, і будь-яка людина з мінімумом уяви не може відірватися. Але зараз Лука відводить читача в напрямі, який той знайде дуже дивним, якщо не був знайомий із загальним сюжетом Дій раніше. Особливо, якщо ви вже читали Євангеліє від Луки, як очікувалося від Теофіла, теоретичного «ідеального читача» (пор. Дії 1:1 і Лк. 1:3); і особливо, якщо ви помічали паралелі між цими двома текстами. Ісус рушив у дорогу і врешті-решт прийшов в Єрусалим – так само вчинив і Павло. Ісуса схопила римська влада і видала римлянам – і Павла. Ісуса допитував римський намісник, який в якийсь момент відіслав Його до Ірода Антипи, – і Павла допитували два римські намісники, і один з них влаштував слухання перед Іродом Агріппою. І так далі.

Проте Ісуса відправили на смерть, а Павла – у Рим. Чи точніше кажучи, Павла відправили до моря. І тут варто згадати, як юдеї ставилися до моря.

Юдеї не були мореплавцями. Це заняття вони залишили єгиптянам на півдні і фінікійцям на півночі, не кажучи вже про греків, які щосили снували між численними островами на кораблях, возносячи жертви богові моря Посейдону (чи Нептуну, як прозвали його римляни). Але для юдеїв море було монстром.

Так, Єдиний Бог створив і море, точно так, як і Він створив усе на світі («що небо та землю вчинив, море й усе, що є в них» Пс. 146:6). Море належить Всевишньому і виконує Його волю. Проте при цьому в морі часто бачили темну силу, силу, яка може бути джерелом небезпеки. Невипадкова увага в темі Виходу до переходу Ізраїлю через море, який згадується і в Псалмах (Пс. 93:3-4). У видінні Даниїла про прийдешні долі світової історії, де погляду пророка послідовно з’являються різні нечестиві імперії, чотири звіра виходять з моря (Дан. 7:3). Чи візьмемо Книгу Йони… Є і безліч інших прикладів.

Нетиповим для тодішнього єврея чином, Павло був досвідченим мореплавцем. Він часто подорожував кораблями, йому доводилося перечікувати бурі в портах, спостерігати за навантаженням і розвантаженням товару, слухати місцеві діалекти і матроський жаргон. Вже в 2 Кор. 11:25 (тобто до описуваних Лукою подій) він повідомляє, що тричі терпів корабельну аварію, і якось навіть «ніч і день я пробув у глибочині морській» (мабуть, учепившись за уламок дошки). (До речі, 2Кор. 11 – один з численних уривків у Павлових посланнях, читаючи які, шкодуєш, що Лука не написав набагато детальнішу біографію Павла. Коли все це було? За яких обставин?) Отже, він прекрасно розумів, які труднощі очікують людей, що вирішили добратися з Юдеї до столиці імперії.

Усі вороги розбиті Ісусом Месією, але море ще залишається потенційним ворогом. Море все ще несе знак і відбиток старих битв. Настане день, коли прийде ГОСПОДЬ виправити землю, і воно радісне зашумить на Його честь, з’єднавши свій голос з радісними піснями дерев і полів (Пс. 96:11; 98:7). І навіть морські чудовиська приєднаються до цієї пісні (Пс. 148:7). Але доки на мореплавців чигають найрізноманітніші небезпеки.

Ці небезпеки моря і має на увазі Лука.

Іншими словами, розділ Дій 27 – еквівалент того, про що говорилося в Лк. 23. А майбутня корабельна аварія відповідає розп’яттю Ісуса в Євангелії. Стовідсотково цю паралель довести не можна, але вона дуже вірогідна і допомагає зняти нерозуміння численних читачів Євангелія від Луки і Дій: чому абстрактний сенс смерті Ісуса займає тут таке мале місце (якщо не рахувати згадок на кшталт Дій 20:28)? Зрозуміло, Лука вірить, що смерть Ісуса стоїть у центрі божественного задуму, хоча на тих людях, які в ній повинні, і лежить колосальна відповідальність (Дії 2:23; 3:14-15,18; 4:27-28). Проте він не дає нам формули, яка дозволила б побачити, «як усе працює». У нього немає еквіваленту Мр. 10:45 («Син Людський прийшов не на те, щоб служили Йому, але щоб послужити, і душу Свою дати на викуп за багатьох»). Не можна робити поспішний висновок, що Лука не надає або майже не надає значення хресту. Просто своє осмислення він показує на дещо іншій лад: не безпосередньо, а часто побічно, наприклад через особливості, композицію оповідання.

Так само він поступав і у своєму Євангелії. Спочатку йде довгий ряд застережень Ізраїлю. Потім ми бачимо, що Ісус приходить у те місце, де знаходиться Ізраїль; у ролі Месії Ісус ототожнює Себе зі Своїм народом. Потім на наш жах ми дивимося, як суд, який Ісус передрік народу, – буквальний, фізичний, від рук Риму – падає на Нього Самого. Ніяких спеціальних пояснень стосовно цього, ніяких формул Лука не дає. Але якщо учитатися в розповідь, усе досить ясно.

Щось подібне відбувається і тут. Тільки Павло в Діях залишається живий: інакше читач міг зробити або висновок, що смерть Павла також була спокутною (нонсенс), або що смерть Ісуса євангеліст розумів лише як зразок і демонстрацію правильної поведінки. Останнє не нонсенс, але також не відповідає богослов’ю Луки (пор. Дії 20:28: «Церкву Божу, яку власною кров’ю набув Він»). Замість цього Лука просить нас стежити за оповіданням, за перекличками з історією Страстей. Для нього Павло в цій ситуації являє собою не ще один приклад страждання і виправдання, а знак того, як унікальна подія смерті Ісуса накладає відбиток на місію церкви до світу, спрямованість світу до нового творіння. Подібно до того, як раніше благовістю опиралися чаклуни Самарії, Кіпру та Ефеса, тепер, коли Павло йде назустріч кесареві, проти нього виступає таємнича темна сила, про яку так часто говорила апокаліптична міфологія юдаїзму. У Рим Павло потрапить, але потрапить, пройшовши вогонь (метафорично) і воду (буквально).

З усіма цими описами портів і маршрутів, з тривогою, що висить у повітрі, ми вже відчуваємо, що справа йде до корабельної аварії. Піст (мається на увазі піст Дня Покути) вже минув (5 жовтня 59 року), і скоро зима. У східному Середземномор’ї мореплавання ставало небезпечним вже в середині вересня, а до середини грудня воно припинялося. Кораблі тримали шлях до суші і перечікували в безпеці час до весни. Про що ж думають наші мандрівники, запитуємо ми себе. Досвід мандрівника і інтуїція пророка ясно попереджали Павла про небезпеку. Як сказав Ісус, «Та це ваша година тепер, і влада темряви» (Лк. 22:53). Це стосується і моря. Що ж, адже сказано також: «Коли хоче хто йти вслід за Мною, хай зречеться самого себе, і хай візьме щоденно свого хреста, та й за Мною йде» (Лк. 9:23). Напередодні бурі при останніх проміннях сонця, що заходить, щогла корабля відкидала знайому тінь на темні і грізні води.

Дії 27:13-32 – Шторм і ангел

«А як вітер південний повіяв, то подумали, що бажання вони досягли, тому витягли кітви й попливли покрай Кріту. Але незабаром ударив на них рвачкий вітер, що зветься евроклідон. А коли корабель був підхоплений, і не міг противитись вітрові, то йому віддались ми й понеслися. І наїхали ми на один острівець, що Клавдою зветься, і човна насилу затримати змогли. Коли ж його витягли, то засобів допомічних добирали й корабля підв’язали. А боявшись, щоб не впасти на Сірт, поспускали вітрила, і носилися так. А коли зачала буря міцно нас кидати, то другого дня стали ми розвантажуватись, а третього дня корабельне знаряддя ми повикидали власноруч. А коли довгі дні не з’являлось ні сонце, ні зорі, і буря чимала на нас напирала, то останню надію ми втратили, щоб нам урятуватись… А як довго не їли вони, то Павло став тоді серед них і промовив: О мужі, тож треба було мене слухатися та не відпливати від Кріту, і обминули б були ці терпіння та шкоди. А тепер вас благаю триматись на дусі, бо ні одна душа з вас не згине, окрім корабля. Бо ночі цієї з’явився мені Ангол Бога, Якому належу й Якому служу, та і прорік: Не бійся, Павле, бо треба тобі перед кесарем стати, і ось Бог дарував тобі всіх, хто з тобою пливе. Тому то тримайтесь на дусі, о мужі, бо я вірую Богові, що станеться так, як було мені сказано. І ми мусимо наткнутись на острів якійсь. А коли надійшла чотирнадцята ніч, і ми носились по Адріятицькому морю, то десь коло півночі стали домислюватись моряки, що наближуються до якоїсь землі. І, запустивши оливницю, двадцять сяжнів знайшли. А від’їхавши трохи, запустити оливницю знову, і знайшли сяжнів п’ятнадцять. І боявшись, щоб не натрапити нам на скелясті місця, ми закинули чотири кітві з корми, і благали, щоб настав день. А коли моряки намагались утекти з корабля, і човна спускали до моря, вдаючи, ніби кітви закинути з носа хочуть, то сказав Павло сотникові й воякам: Як вони в кораблі не зостануться, то спастись ви не зможете! Тоді вояки перерізали мотузи в човна, і дали йому впасти.»

Я вже давно не страждав на морську хворобу. Останній раз це було приблизно в тих же місцях, де буря застигла Павла. Я проводив гостьові лекції і звершував треби на борту круїзного судна (відпустка клірика!), і передбачалося, що розповідатиму якраз про подорожі і корабельну аварію Павла. Під час лекції, яка була перед моєю, почалася сильна хитавиця. У лекційному залі рояль зірвався з петель і, якби не моментальна реакція членів екіпажа, врізався б у слухачів. Люди серйозно перелякалися! Лекція ж була присвячена античній археології римських поселень Тунісу (куди прямовував корабель після Мальти). Матеріал цікавий, я намагався записувати, але стіл увесь час ходив ходором вгору-вниз і вправо-вліво, і мене скаламутило. Я пішов до себе в каюту і приліг. Добре ще зміг стояти на ногах під час власної лекції.

Сучасні судна набагато надійніші за древні, але і вони можуть потрапити в біду. Днями писали в газетах: біля берегів Австралії знайдена чудова яхта без жодної людини на борту. Навіть їжа стоїть на столі, а нікого немає. Куди всі поділися? Яке нещастя трапилося? І нам не треба мати глибоких знань про античні кораблі, що курсують між Єгиптом з його багатими зерновими житницями і Римом з його голодними безробітними натовпами, щоб здогадатися, як часом жилося морякам. У даному випадку ми бачимо одне з таких лих. Сховатися в бурхливому морі ніде. Правий був Павло, що не варто було їм покидати Доброї Пристані, нехай воно і не краще місце для зимівлі. (Хоча Павлове «я ж вам казав» – не метод «набувати друзів і чинити вплив на людей». Серед плодів Святого Духа Павло не згадує «такт»!) Вони ризикнули і програли. Тепер для них нічого не залишалося робити, як вживати заходи, що залишилися: протягнути під кораблем канати, щоб він не розвалився під натиском хвиль; спустити якір, щоб уповільнити біг судна до знаменитих і жахливих мілин Сірту. Капітанові і власникові судна було найважливіше доставити вантаж і отримати за нього хорошу ціну. Але коли корабель у небезпеці, вантаж викидають за борт. Взагалі для хорошого мореплавання потрібні найрізноманітніші пристосування: канати, додаткові вітрила, особливо важка грот-рея. Проте у скрутну хвилину викидаються і вони.

Читач з чуйною біблійною пам’яттю може замислитися: де ж я це читав? Відповідь, яку має на увазі і Лука, така: у Книзі Йони! Йона намагався втекти від Бога, не бажаючи проповідувати у великому імперському місті Ніневія. Здійнялася страшна буря, і моряки зробили те саме, що і екіпаж Павлового судна: покидали вантаж у море (Йони 1:4-5). Йона в цей час глибоко спав. Його добудилися, дізналися, у чому справа, і в результаті скинули в море. Шторм вщух, а морське чудовисько отримало несподівану вечерю.

Сенс цієї алюзії полягає в тому, що Павло не Йона: він нікуди не втікає, а навпаки, слідує своєму покликанню проповідувати в столиці імперії. Відповідно, і події відбуваються інакше. Павло підбадьорює супутників. Виявляється, йому було небесне видіння. (На відміну від моряків, ми вже знаємо: якщо Павло каже, що йому було видіння, до нього варто прислухатися.) Вночі йому з’явився ангел, «Ангол Бога, Якому належу й Якому служу», – важливе уточнення для слухачів, які знають багатьох богів. Ангел підтвердив, що Павлу судилося з’явитися перед кесарем. У цьому і полягає мета подорожі. І всі інші також врятуються разом з Павлом. Їх викине «на острів якійсь». Схоже, Павло бачив у видінні, як вони потрапляють на острів, але не знав, на якій саме.

Незабаром моряки приходять до того ж висновку: глибина стає все менше і менше (в. 28). Вони наслідують звичайну практику: спустити якір, щоб судно уповільнило хід; коли ж він занадто натягається, зрубати його і викинути новий, і так далі. Археологи знаходили такі черги якорів: перший, другий, третій, четвертий – у ряд – і далі нещасний корабель. Але цей нещасний корабель міг би розбитися об скелі з набагато більшою силою, коли б не вжиті заходи. До цього моменту Павло більш менш керує діями, і коли моряки винаходять хитрий план з метою врятувати власну шкуру, а інших кинути, швидко розкушує його і присікає (в. 30-31).

Павлове видіння – вузловий момент розповіді. Досі вони йшли в темряві; тепер справи все ще йдуть погано, але вже видно світло попереду, хоча і видиме тільки очима віри. Як було сказано про Ісуса, смерть «тримати Його не могла» (Дії 2:24). Павлу знову треба пройти через те, про що він писав у 2Кор. 4 (відразу після «Бог, що звелів був світлу засяяти з темряви, у серцях наших засяяв, щоб просвітити нам знання слави Божої в Особі Христовій»). «А ми маємо, – каже він (4:7, 10), – скарб цей у посудинах глиняних»; «Ми завсіди носимо в тілі мертвість Ісусову, щоб з’явилося в нашому тілі й життя Ісусове». Таке апостольське життя. Так діє Євангеліє, долаючи сили зла, які всіляко намагаються зашкодити учням і служителям Ісуса, не дати їм виконати своє покликання. Двома розділами пізніше Павло написав немов не розповідь, а пророцтво: «А в усьому себе виявляємо, як служителів Божих, у великім терпінні, у скорботах, у бідах, у тіснотах, у вдарах, у в’язницях, у розрухах, у працях, у недосипаннях, у постах… як умираючі, та ось ми живі» (2Кор. 6:4-5, 9). Павлове розуміння хреста, невід’ємне від його духовного служіння, допомагає нам побачити, що хоче сказати Лука на рівні глибшому, ніж богословські формули.

Багатьох християн учили, що достатньо мати віру – і усе буде гаразд. Дії відповідають: якщо ви так думаєте, значить, ви не зрозуміли, що означає нести хрест. Благовістя про розіп’ятого і воскреслого Месію накладає печать на життя благовісників. Образ церкви як маленького корабля, можливо, ще не був продуманий, але до певної міри Лука вже до нього прийшов. Бури і шторм не означають, що шлях марний. Вони лише означають, що Ісус вимагає для Себе світ, а сили світу цього опираються Йому. Люди, які залучені в цю боротьбу, повинні узяти на себе хрест і стати причетними до перемоги, завойованої при Голгофі. «Не бійся, Павле, бо треба тобі перед кесарем стати».

Попередній запис

Дії 26:12-23 – 26:24-32

Дії 26:12-23 – Знову про навернення Павла «Коли в цих справах я йшов до Дамаску зо владою та припорученням первосвящеників, ... Читати далі

Наступний запис

Дії 27:33-44 – 28:1-10

Дії 27:33-44 – Корабельна аварія «А коли розвиднятися стало, то благав Павло всіх, щоб поживу прийняти, і казав: Чотирнадцятий день ... Читати далі