Багато людей вважають себе реалістами, тобто тими, хто належне сприймає оточуючу реальність. Чи справді це так?
«Лукаве серце людське найбільше і вкрай зіпсоване; хто пізнає його? Я, Господь, проникаю у серце і випробовую нутрощі, щоб воздати кожному за путями його і за плодами діл його» (Єр. 17:9,10), – як бачите, Біблія дещо іншої думки з цього приводу: єдиним справжнім реалістом є лише Господь. Попри все те, що думають з цього приводу люди, які вважають себе «реалістами».
Проте, загалом, у певній мірі, кожна людина може цілком небезпідставно вважати себе реалістом, адже так чи інакше ми якось сприймаємо і реагуємо на оточуючу нас реальність. От тільки чи сприймаємо ми цю реальність, чи реагуємо на неї потрібним чином?
«І побачив Господь, що велике розбещення людей на землі, і що всі їх думки і помисли серця їх були злом повсякденно» (Бут. 6:5). Кожна людина сприймає оточуючий її світ відносно розташування власного серця: «Добра людина з доброго скарбу серця свого виносить добре, а зла людина з лихого скарбу серця свого виносить зле: бо з повноти серця промовляють уста її» (Лк. 6:45), – і від того: чи добре її серце, чи зле, вона і судить світ і все, що в ньому. Та що там світ, самого Господа, свого Творця людина сприймає в залежності від розташування власного серця.
Серце людини, тобто її внутрішній світ, її розуміння, що є добре, а що є погане, формує її сприйняття світу. От чому Біблія застерігає про зберігання сердечної чистоти, загалом дбайливого ставлення до внутрішнього світу, так би мовити «духовної, моральної гігієни»: «Більше за все бережене зберігай серце твоє, тому що з нього джерела життя» (Притч. 4:23).
Гріхи, переступи святих Божих заповідей спотворюють серце людське, і відповідно, спотворюють сприйняття її власником оточуючого світу. При чому це спотворення може сягати такого ступеня, що людина починає сприймати світ і все, що в ньому, в абсолютно іншому, протилежному Божому розумінню, сенсі. Це звичайно, примушує носія такого перекривленого розуміння світу тікати від Творця і шукати собі богів «світу цього»: «Світло прийшло у світ, а люди полюбили темряву більше, ніж світло, бо діла їхні були лихі; бо кожен, хто чинить зло, ненавидить світло і не йде до світла, щоб не викрилися діла його, бо вони злі. А хто чинить правду, йде до світла, щоб відкрилися діла його, бо вони чинилися в Бозі» (Ін. 3:19-21). – От такий Божий погляд на подібний стан речей. От реальний погляд, який стосується абсолютно кожного з нас: «Всі згрішили і позбавлені слави Божої» (Рим. 3:23).
От реальність, як і той факт, «що весь світ лежить у злі» (1Ін. 5:19). Як і те, що «так полюбив Бог світ, що віддав і Сина Свого Єдинородного, щоб усякий, хто вірує в Нього, не загинув, а мав життя вічне» (Ін. 3:16), і те, що «Бог же Свою любов до нас доводить тим, що Христос помер за нас, коли ми були ще грішниками» (Рим. 5:8). Лише пам’ятаючи ці прописні біблійні істини, людина може вважати себе реалістом. І то, тільки в певній мірі. Абсолютним же реалістом є виключно Господь Бог: «Для людей це неможливо, та не для Бога, бо все можливо Богові» (Мк. 10:27).
Треба бути чесним перед самим собою і не тішити себе ілюзією вірного сприйняття світу, лише в такому випадку, ми зможемо хоча б в якійсь мірі відкрити реальне, тобто Боже сприйняття світу. Виявляється, чесність допомагає нам краще сприймати світ, себе і, саме головне, наші стосунки з Богом.
Редакція сайту
Щоб завантажити цей запис у форматі doc натисніть на посилання:
Чи дійсно реалісти?
Ваш коментар:
