– Що зробити мені доброго, щоб мати життя вічне? (Мф. 19:16).
Так розпочалася розмова між багатим юнаком і Спасителем, яка, як відомо, закінчилася закликом Христовим продати юнакові майно, роздати убогим і слідувати за Ним. «Почувши слово те, юнак відійшов у скорботі, бо мав багато добра» (Мф. 19:22), – так само часто чинимо й ми, коли щиро шукаючи волю Божу у своєму житті, дізнавшись її, йдемо геть, боячись розстатися із майном своїм: чи заробітками, які йдуть всупереч Заповідям Божим, чи становищем у суспільстві, яке зароблене неправедно нажитими статками, чи найчастіше з пристрастями та гріховними звичками.
«Не знаєте, чого просите» (Мк. 10:38), – відповів Христос на прохання братів Зеведеєвих сісти «одному праворуч…, а другому ліворуч» (Мк. 10:37) від Нього у славі Його. Цю саму відповідь слід адресувати багатьом з нас: «Не знаєте, чого просите», – навіть коли просимо із самих благих намірів. У чому ж річ? – У невірному розумінні Бога, яке витікає з неправильного сприйняття самих себе, і відповідно, наших стосунків з Богом. Як приклад, візьмемо щойно згадані дві розмови: між Спасителем і багатим юнаком та з братами Зеведеєвими. Розпочнемо з братів.
«Ви знаєте, що ті, яких називають князями народів, панують над ними, і вельможі їхні володіють ними. Але між вами нехай не буде так: хто хоче бути більшим між вами, нехай буде вам слугою. І хто хоче бути першим між вами, нехай буде всім рабом» (Мк. 10:42-44), – як можемо пересвідчитись, брати Зеведеєві шукали саме світської слави, що суперечило планам, і саме головне, самому життю Спасителя: «Бо і Син Людський не для того прийшов, щоб Йому служили, але щоб послужити і віддати душу Свою за визволення багатьох» (Мк. 10:45). Саме цікаво, що це не було таємницею для учнів Христових, як не був таємницею той факт, що їх Учитель має померти та воскреснути на третій день: «І вони тримали в собі це слово, допитуючись: що то означає, – воскреснути з мертвих» (Мк. 9:10). Проте події воскресіння Христового довели, що учні не засвоїли численних уроків. У чому ж річ?
Нам зручніше сприймати Бога через призму власних стереотипів, примх та бажань, ніж через Його слово. От чому часто не збігається наш вигаданий образ Бога, з тим Богом, Яким Він є насправді. Дещо інша ситуація склалася з багатим юнаком.
«Все це я зберіг від юности моєї; чого ще не вистачає мені?» (Мф. 19:20), – такої думки про себе був юнак. Проте протилежної думки про нього (загалом про всіх нас) Біблія: «Господь поглянув з неба на синів людських, щоб побачити: чи є розумний, що шукає Бога? Всі заблудили, всі нікчемні стали: нема тих, хто чинив би добро, нема жодного» (Пс. 13:2,3). Хто правий: юнак чи Біблія? – Звісно, що Біблія, а юнак був просто занадто доброї думки про себе.
Зараз можна було б вдатися в просторові міркування про неприпустимість подібного самопіднесення, небезпеки вважати себе ледь не безгрішною особою і т.д. і т.п. Проте ці міркування відведуть нас убік від простої істини: що зарозумілість і багатого юнака, і синів Зеведеєвих присутня в кожному з нас, а нам потрібні неабияке упокорення, мужність, і саме головне, чесність, щоб зізнатися в цьому, принаймні перед самими собою.
Виявляється, чесність допомагає нам краще пізнати Бога. І звичайно, самих себе.
Редакція сайту
Щоб завантажити цей запис у форматі doc натисніть на посилання:
Зарозумілість і чесність
Ваш коментар:
