Побачити ближнього

Загалом люди звикають до багатьох речей. При чому звикають до такої міри, що з часом просто перестають помічати їх. На жаль, це сумне явище не оминуло і слова Божого: ні біблійних образів, ні біблійних принципів, ні заклику до покаяння… Усе з часом стає настільки звичним, що люди забувають, що все сказане в Біблії стосується особисто їх, і вимагає відповідного ставлення і розташування серця.

«Усе це говорив Ісус людям притчами, і без притчі нічого не говорив їм» (Мф. 13:34), – проте і ці повчальні історії часто настільки стають звичними для нашого ока, вуха, розуму, совісті, врешті-решт, що ми починаємо їх сприймати як гарні різдвяні листівки, які радують око, проте не зачіпають, не розчулюють головний орган людини – її серце. Але ж не для цього Христос розказував притчі, щоб потішити слухачів, зовсім ні. Спаситель робив це, щоб сповістити людям «сокровенне від створення світу» (Мф. 13:35), – тобто те, що Господь хоче від кожного з нас – любові. Любові до Бога, до ближнього, дбайливого ставлення до самого себе.

Лише любов допоможе пізнати Божественний задум стосовно кожного з нас, лише любов надає сенс нашому земному існуванню, лише любов відкриє доступ до Царства Божого. Усе це знав «законник», який хизувався перед Равві з Назарету, намагаючись спокусити Його:

– Що зробити мені, щоб успадкувати життя вічне?

– В законі що написано? Як читаєш?

– Люби Господа Бога твого всім серцем твоїм, і всією душею твоєю, і всією силою твоєю, і всім розумом твоїм, і ближнього твого – як самого себе. (Лк. 10:25-27).

Законник знав відповідь, що і підтвердив Господь, проте… не бажав це знання втілювати в життя: «Бажаючи виправдати себе, сказав Ісусові: а хто ж мій ближній?» (Лк. 10:29). – Як мовиться, припливли…

Щось подібне часто стається і в колі тих віруючих, які знають відповідь буквально на будь-яке питання, що пов’язане з Біблією, проте не можуть втілити ці знання на практиці, у повсякденному житті, натомість вигадуючи у своє виправдання усілякі дурниці.

«Якщо маю дар пророцтва, і знаю всі таємниці, і маю всяке пізнання і всю віру, так що й гори можу переставляти, а любови не маю, – то я ніщо» (1Кор. 13:2), – цей біблійний вірш подібні віруючі (чи все таки «віруючі»? – проте не будемо їх передчасно засуджувати) добре пам’ятають, і цілком можливо часто цитують, проте впритул не помічаючи, що цей вірш безпосередньо стосується їх самих.

«Яка користь, браття мої, коли хто говорить, що він має віру, а діл не має?» (Як. 2:14), – і цей вірш більш за все згадані «знавці» Біблії знають, і діла, без сумніву, мають, – не треба вважати всіх людей обізнаних на Біблії запеклими лицемірами. Проте чи мають вони любов до ближнього? Адже тільки любов дозволяє нам побачити ближнього в людині, яка лежить ледве жива, наче мертва край дороги. В іншому випадку – ми знайдемо безліч причин, щоб визнати її мертвою і чимдуж тікати від небезпечного місця.

А тепер спробуємо в цій притчі про милосердного самарянина побачити особисто себе. Чи є в нас любов, принаймні її дрібка, яка спонукає нас побачити в людині, яка потрапила в скрутне становище і опинилася на нашому життєвому шляху, ближнього? Чи вистачить у нас сил і мужності допомогти їй? Не поспішаймо з відповідями, а краще попросимо в Бога допомоги, щоб при слушній нагоді дійсно побачити ближнього та допомогти йому, як це вчинив милосердний самарянин.

Редакція сайту

Щоб завантажити цей запис у форматі doc натисніть на посилання:
docПобачити ближнього


Ваш коментар: