Дії 3:1-10 – 3:11-16

Дії 3:1-10 – Більше за бажане

«А Петро та Іван на дев’яту годину молитви йшли разом у храм. І несено там чоловіка одного, що кривий був з утроби своєї матері. Його садовили щоденно в воротях храму, що Красними звалися, просити милостині від тих, хто до храму йшов. Як побачив же він, що Петро та Іван хочуть у храм увійти, став просити в них милостині. Петро ж із Іваном поглянув на нього й сказав: Подивися на нас! І той подивився на них, сподіваючися щось дістати від них. Та промовив Петро: Срібла й золота в мене нема, але що я маю, даю тобі: У Ім’я Ісуса Христа Назарянина устань та й ходи! І, узявши його за правицю, він підвів його. І хвилі тієї зміцнилися ноги й суглобці його!… І, зірвавшись, він устав та й ходив, і з ними у храм увійшов, ходячи та підскакуючи, і хвалячи Бога! Народ же ввесь бачив, як ходив він та Бога хвалив. І пізнали його, що це той, що при Красних воротях храму сидів ради милостині. І вони переповнились жахом та подивом із того, що сталось йому!»

Одного разу стався такий випадок. Юнак тихо пробрався в церкву, сподіваючись, що ніхто його не помітить. Він був закоханий у дівчину, що співала в хорі, і хотів підійти до неї після служби і запросити на побачення. Як себе поводити, він не знав, але дивився на інших: інші, увійшовши, розсаджувалися по лавах, і він сів на лаву. Служба вже починалася, коли до нього підійшов черговий.

– Даруйте, будь ласка, – звернувся він до хлопчини, – у нас сьогодні немає читця. Не могли б ви його замінити?

Спочатку юнак злякався, а потім швидко зметикував: адже тут та сама дівчина! Можливо, їй сподобається, як він читає.

– Давайте, – сказав він.

Йому вручили Біблію, показавши необхідний уривок. І от нарешті підійшов момент. Юнак встав, вийшов вперед, відкрив книгу і став читати. Він почув, як його голос вимовляє смутно знайомі йому рядки:

«Поправді, поправді кажу вам: Хто не входить дверима в кошару, але перелазить деінде, той злодій і розбійник».

Він затнувся. Адже це ж про нього! Він стоїть у храмі, видаючи себе за звичайного вірного, а тільки і прийшов подивитися на дівчину. Узявши себе в руки, він став читати далі. Серце його голосно билося. Про що написано далі?

«…кажу вам, що Я двері вівцям… Злодій тільки на те закрадається, щоб красти й убивати та нищити. Я прийшов, щоб ви мали життя, і подостатком щоб мали».

Щось стрепенулося в юнакові. Він раптом перестав думати про себе. Він перестав думати про дівчину, про общину, про свою смішну удаваність. Він подумав про Людину, яка вимовила ці слова. Не підозрюючи про те, як шокує парафіян, він звернувся до священика:

– Це правда? – запитав він, – усе так і є? Буде достаток життя і всяке таке?

Священик посміхнувся.

– Звичайно! – сказав він, дещо збентежений порушенням порядку, – от чому ми тут. Послухайте наступну пісню, увійдіть до цієї реальності і самі побачите, як воно буває.

Юнак відчував, як нова сила піднімається в ньому: почуття присутності Ісуса і любові до нього. Голос пастиря, що кличе за собою в спокій і щастя неслухняну вівцю. Він отримав більше, значно більше того, на що сподівався. Щось подібне сталося з чоловіком, що сиділа біля Красних (тобто «Прекрасних») воріт єрусалимського Храму. Такі картини можна бачити в багатьох місцях земної кулі, зокрема на Близькому Сході. Люди часто сидять або стоять на одному місці, просячи в перехожих милостиню. Та що там Схід! Пам’ятаю, восени 1999 року я читав лекції в Гарварді і зазвичай ходив Гарвардською площею повз кількох жебраків, у кожного з яких було своє уподобане місце. Іноді я подавав їм гроші. Через років п’ять мені довелося бути в тих місцях проїздом, і я пройшов по тій же вулиці. Жебраки були на своїх місцях.

Нічого дивного в цьому немає, і, без сумніву, єрусалимський натовп давно звик бачити інваліда. Друзі щодня його туди приносили. Вдень він просив милостиню, а вночі його забирали додому.

Отже, його прохання до Петра і Івана звичайнісіньке: він хоче милості, тобто милостині.

Отримає він набагато більше. Відповідь Петра особливо цікава у зв’язку з тим, що ми бачили наприкінці попереднього розділу (спільність майна). Гроші вже не стояли для вірних на першому місці. Вони відкрили для себе нове життя і нову силу. Тому відповідь Петра абсолютно зрозуміла: грошей у нього немає, але є щось набагато краще. І він навіть не став запитувати кульгавого, чи хоче той зцілитися. Він просто узяв і зцілив його ім’ям Ісуса.

Відмітимо два суттєві моменти. По-перше, Лука підкреслює, що Петро і Іван напружено подивилися на жебрака. Чому? Що вони хотіли побачити? Щирий дух, готовий прийняти більше за те, що просить? Серце, сповнене болю і печалі, готове прийняти цілющу любов Божу? Їх погляди зустрілися, і тут відбувається щось важливе: адже не лише апостоли дивляться на кульгавого, вони просять, щоб він подивився на них. Тут не той випадок, коли потрібно збентежено відвертатися, як це часто буває з жебраками, які соромляться дивитися в очі. (А перехожим, у свою чергу, незручно дивитися на жебраків.) Перед нами і глибокий людський контакт, і певна дія Божа.

По-друге, слова Петра перекликаються з наступними розділами і взагалі всім оповіданням Луки. Він не просто каже «встань і ходи!», як, напевно, сказав би сам Ісус. Він ясно показує, кому належить цілюща сила.

«У Ім’я Ісуса Христа Назарянина устань та й ходи!»

Це сила імені Ісуса – тут і усюди. Нам, жителям сучасного Заходу, може здатися дивною сама ідея, що ім’я має силу. (Втім, її певне віддалене відлуння можна уловити в ситуаціях, коли важливе начальство або великий бізнесмен, або видний політик каже: «Скажіть, що ви від мене, назвіть моє ім’я, і вас відразу впустять».) Проте в I столітті, та й зараз багато жителів Сходу прекрасно зрозуміли б, що відбувається. Так, імена мають владу: сила магії, покликання прихованих сил, розкриття можливостей, що лежать за межами звичайних людських здібностей. І віднині, з цього місця в розповіді, ясно: слово «Ісус» має особливу владу. Тільки згадайте його, і творитиметься нове – істина, вірна у всі часи. Саме ця сила перетворила убогого інваліда біля храмових воріт у повного життя вірного. Є про що замислитися.

І ще одна важлива деталь. Досі в Діях події відбувалися в Єрусалимі, але не в Храмі і не навколо нього. Тепер ми бачимо, що вірні регулярно ходили поклонятися в Храм, хоча (як ясно з кінця попереднього розділу) найважливіше – вчення, спілкування, заломлення хліба і молитва – здійснювалося в інших місцях. Сила ж Ісуса була явлена не в Храмі, а за межами храмових воріт. Іншими словами, сила Божа не прив’язана до якогось одного інституту: вона уривається у світ, залишаючи позаду святилище, що стало місцем світської влади і спротиву божественному задуму. Якщо Євангеліє від Луки почалося і закінчилося в Храмі, тепер євангеліст показує, що Блага звістка, хоча і зародилася в Єрусалимі, спрямована до всякого, хто її потребує.

Дії 3:11-16 – Потрібне пояснення

«А тому, що тримався він Петра та Івана, увесь народ зачудований збігся до них на той ґанок, який Соломоновим зветься. І, побачивши це, промовив Петро до народу: Мужі ізраїльські! Чого ви дивуєтесь цим, та чого ви на нас позираєте так, ніби те, що він ходить, ми зробили своєю силою чи благочестям? Бог Авраамів, та Ісаків, та Яковів, Бог наших батьків, Сина Свого прославив, Ісуса, Якого ви видали, і відцуралися перед Пилатом, як він присудив був пустити Його. Але ви відцурались Святого та Праведного, і домагалися видати вам душогубця. Начальника ж життя ви забили, та Його воскресив Бог із мертвих, чого свідками ми! І через віру в Ім’я Його вздоровило Ім’я Його того, кого бачите й знаєте. І віра, що від Нього, принесла йому вздоровлення це перед вами всіма.»

– Як ви це зробили?

Машина, поряд з якою я стояв, ожила, мотор зафиркав. Я довго з нею возився: то одне підкручування, то інше, а усе марно. (Було це багато років тому, у ті часи, коли порпатися в моторі було набагато легше, ніж тепер!) І тут до мене підійшов сусід. Він схилився над мотором, чимось клацнув, щось повернув, і усе запрацювало.

– Та нічого особливого! – перервав мої захоплені вдячності співрозмовник, – маленький фокус, якому я навчився в гаражі у Джіма. Йому набридло, що я постійно запитую його про поломки в моїй машині, і він показав мені одну з найпоширеніших несправностей. Отже все легко.

Зрозуміло, кульгава людина – це не безживний мотор, а цілюща сила Ісусового імені не фокус, якому можна навчитися в гаражі. Але сенс схожий: справа не в унікальних здібностях Петра і Івана, як і друг мій теж не був механіком. Він просто повірив тому, хто знав, що треба робити, і хто вмів виправити неполадки. Петро та Іван, оточені здивованим натовпом, сказали те ж саме.

«Це не ми, це Ісус!»

Або навіть так: це Бог діяв в Ісусі і через Ісуса і діє через Нього досі. Петро, починаючи експромтом промову і, можливо, бажаючи також відвернути від себе увагу (Храм – місце помітне, і сам Ісус учив у ньому лише кілька тижнів тому), згадує про Бога урочисто, майже офіційно: «Бог Авраамів, та Ісаків, та Яковів, Бог наших батьків». Чому він так каже?

Це цитата. Вона узята з Книги Вихід (3:6). Уривок знаменитий і легко впізнаний як для Петра, так і для його слухачів. Тієї ж весни Ісус посилався на нього в суперечці з саддукеями (Лк. 20:37), і Петро, поза сумнівом, сподівався, що присутні згадають контекст цитати. Контекст такий: у Вих. 3 Бог з’являється Мойсеєві з куща, що горить, і закликає його йти з пустелі в Єгипет, щоб вивести Свій народ з рабства на свободу. Бог представляється Мойсеєві як Бог Авраама, Бог, Який дав обіцяння предкам поневолених ізраїльтян і збирається здійснити ці обіцяння. Посиланням на Вих. 3:6 Петро як би хоче сказати: «Це відбувається знову!»

Іншими словами, Петро робить те, що робили всі ранні християни. Опинившись перед проблемою, відповідь на яку пов’язана з Ісусом, він згадує історію виходу. Тоді Бог зробив великі чудеса, виконавши обіцяння і позбавивши Свій народ. Те відбулося, коли уперше приносився в жертву пасхальний агнець, коли вони проходили через море, коли отримали Закон, коли відправилися в Землю обітовану. Усі ці теми з’єднуються в Новому Заповіті, переважно у зв’язку з питанням, хто такий Ісус і як через Нього діє Бог. Знову і знову, коли ми бачимо Ісуса, коли бачимо справи, що здійснюються Його ім’ям, ми немов стоїмо біля куща, що не згорає, і чуємо голос: Бог-Творець, Бог Авраамів, живий і виконає Свої обіцяння.

Звідси Петро скаже зараз деякі вражаючі речі про Ісуса, які ми зустрічатимемо і далі в оповіданні Луки.

По-перше, Ісус був безневинним «служителем», «рабом». Відповідне грецьке слово у в. 13 можна зрозуміти і як «отрок», і як «служитель», але останнє значення стандартне. У грецькому перекладі Бут. 24 Авраам посилає слугу знайти дружину для Ісака, і використовується це саме слово, хоча слуга, про якого йде мова, не був ні сином Авраамовим, ні отроком. Таким чином, значення «служитель» слід вважати основним. Як ми побачимо далі, концепція безневинного отрока, що страждає, посилає до Книги Ісаї, а саме Іс. 53, одному з центральних уривків у ранньохристиянському осмисленні Ісуса і Його смерті.

Тут же зачіпається ще одна тема. Як і у своїй розповіді про страждання і смерть Ісуса, Лука підкреслює, що Ісус був невинним у пред’явлених Йому звинуваченнях, а амністований Варавва (Лк. 23:25) – винен. Це дуже важливо для розуміння хреста: Ісус помер по звинуваченню, в якому Він, на відміну від безлічі інших людей, був невинним. Така не лише богословська інтерпретація, але і буквальна історична істина: «І з злочинцями був порахований, хоч гріх багатьох Сам носив» (Іс. 53:12).

По-друге, Ісус був «Святим і Праведним». Згодом у Діях Він іменуватиметься так само не раз (4:27,30; 7:52; 22:14), і над цими титулами варто розміркувати. Природно, передусім мається на увазі, що Ісус був «святий». Його найближчі учні і друзі мали масу можливостей спостерігати Його життя зблизька, і вони невпинно дивувалися тому, як Він цілком занурений у Бога, як Він являє Собою божественну любов. І звичайно, у плані первинного і офіційного вироку Пилата (в. 13), Ісус був праведний, безневинний, на відміну від відпущеного на волю Варавви. Проте слова «Святий і Праведний» відсилають ще і до Ісаї. Вони зміцнюють враження, яке вже склалося, що Петро хотів донести до слухачів думку: якщо вони хочуть знати, як і чому був зцілений кульгавий, їм слід згадати, по-перше, Книгу Виходу (Бог звільняє поневолених), потім Книгу Ісаї (Отрок ГОСПОДНІЙ несе на собі гріхи і беззаконня народу) і, нарешті, про Ісуса, Який зв’язує і утілює на новий лад обидві ці розповіді.

По-третє, Ісус є «начальник життя». Грецьке слово, перекладене тут як «начальник», може означати також «джерело»: Ісус не стільки володар над «життям», скільки джерело нового життя, яке дає можливість вийти за межі смерті і тління до такого життя, яке навіть і уявити ніхто не міг. Згідно Луці (і іншим євангелістам), Ісус вже робив це під час Своєї земної проповіді. Тому смішний і навіть парадоксальний той факт, що Його власний народ відкинув Його і послав на смерть: люди убили джерело і володаря життя! Проте Бог воскресив Його, – воскресіння залишається в центрі церковної звістки і пояснює, чому можливе нове життя – і джерело нового життя як і раніше діє.

З урахуванням цього недивно, що Петро далі наполягає на центральному поясненні того, як був зцілений кульгавий. Він додає тільки один момент, дуже важливий для раннього християнства. Сильною людину зробило ім’я Ісуса, зцілення сталося через віру в ім’я Ісуса. Петро повторює свою думку, щоб слухачі трохи краще її засвоїли. Використання імені Ісуса – це не чаклунство, не чарівне заклинання, що дає автоматичний результат. Потрібна віра: віра в того, хто вимовляє ім’я, і того, хто є носієм імені. Інші імена, що використовувалися в магії, поневолювали людей силі імені і чаклунові. Навпаки, ім’я Ісуса сприяє зростанню, дозріванню, оновленню: людина в буквальному і переносному сенсі стає на ноги – морально, духовно, особово. Про це сказано також у в. 16, де Лука використовує слово «повноцінність» («вздоровлення» у перекладі вище). Повноцінність – те, що дає людям благовістя, що сповіщає ім’я Ісуса. Віра в Нього і через ім’я Його є шлях до здоров’я і в I столітті, і в наш час.

Попередній запис

Дії 2:37-41 – 2:42-47

Дії 2:37-41 – Рятівний задум Божий «Як почули ж оце, вони серцем розжалобились, та й сказали Петрові та іншим апостолам: ... Читати далі

Наступний запис

Дії 3:17-26 – 4:1-12

Дії 3:17-26 – Відновлення і оновлення «А тепер, браття, знаю, що вчинили ви це з несвідомости, як і ваші начальники. ... Читати далі