А звістка про Немовляти була принесена в народ Анною-пророчицею, яка також прийшла вклонитися Богові-Немовляті. З її слів і почалася радісна чутка про те, що Бог був зустрінутий людиною. Хоча того дня словам святої вдови повірило небагато людей. Втім як і сьогодні…
“Тут була й Анна-пророчиця, дочка Фануїлова, з коліна Асирова, яка досягла глибокої старости, проживши з чоловіком сім років від дівоцтва свого; вдова вісімдесяти чотирьох років, яка не відходила від храму, постом і молитвою служачи день і ніч. Прийшовши тієї години, вона славила Господа і говорила про Нього всім, хто чекав спасіння в Єрусалимі” (Лк. 2:36-38).
Три короткі вірші – це все, що нам відомо про цю людину. Нічого не сказано про неї до цього, і жодних коментарів потім, ні в Євангеліях, ні в Посланнях. А от розглянути її життя цікаво і, головне, корисне буде всім нам.
Коли Анна з’явилася з одкровенням Божого наміру, вона була вже старою жінкою, щонайменше вісімдесяти чотирьох років, вдова після семи років заміжжя, а отже – припускаючи, що заміж вона вийшла років у 14, як це тоді було прийнято, – вона була вдовою протягом 63 років, точно три чверті свого життя. Удови, загалом, у ті часи мали кепські життєві перспективи, їх зараховували до найнижчого суспільного класу разом з іноземцями та сиротами (бо вони вже не були спроможні збільшити чисельність народу Ізраїлю, а багатодітність і статки були знаком благословення Божого). Тому в Писанні ми знаходимо стільки закликів, аби саме цих людей оточувати опікою. Анна, отже, легкого життя не мала, однак зважилася не вступати в шлюб, а тільки жила при храмі, молилася й постила.
Ісус зберігав біля Себе тих, про кого Бог написав через пророка Ісаю: “Бо дім Мій назветься домом молитви” (Іс. 56:7), і Анна саме так використовувала храм. Священикам у Храмі напевно була дуже знайома фігурка цієї старої жінки, такої постійної в молитві.
Молитва і пости дуже личать старій жінці, і на зорі церкви Павло писав Тимофію, рекомендуючи: “Справжня вдовиця і одинока надіється на Бога i перебуває день і ніч у благаннях та молитвах” (1Тим. 5:5). Вдівство і самотність породжують шанобливість у характері. Це має бути життя, увінчане службою, якщо ця служба є молитвою за інших і благання, щоб слово Боже стало величним і славило ім’я Його.
Свідок жахливих днів
Заміжжя Анни було вже в минулому, і було віднято у весну її життя; тоді вона вирішила провести “літо і осінь” у службі своєму Богові. Більшість молодих єврейських вдів знову виходили заміж, але Анна вибрала інший шлях, який не залишав її багато років.
Які ж поточні події відбувалися за її життя? У країні була страшна громадянська війна через те, що коли померла Олександра (цариця-мати, вдова Олександра Янная), два її сини Гіркан і Аристобул прийняли управління народом. Гіркан, який мав нешкідливий, слабкий характер, отримав священство, тоді як самовпевнений, з твердою натурою брат сів на трон. Безліч інтриг точилася у верхах, і брати постійно сварилися, привівши країну до великих нещасть. І весь цей час Анна молилася і постила.
Римські кампанії були дуже успішними: Помпей і його легіонери з’явилися на пагорбах Іудеї, і Єрусалим пав перед цим римським генералом. Помпей багато чув про Храм євреїв, про його Святе Святих, куди навіть нога верховного священика може ступати лише раз на рік. Він замислився над незнайомим об’єктом поклоніння, якого ніколи не бачив, і вирішив задовольнити свою цікавість, і до жаху євреїв увійшов у Святе Святих. Чи була там Анна в той момент? Тремтіння і невимовний біль повинні були відчувати всі віруючі в той момент.
У ці дні храм і його багатства сильно постраждали. Але настав час, і на Єрусалимський трон зійшов Ірод. Прагнучи примиритися з народом, він одружився на красуні Маріам, одній з останніх у роду Макковеїв. Але мир не прийшов у країну, і Анна бачила, як багатьох спіткала загибель.
Одна з важливих подій того часу – це прояв Іродом своїх архітектурних здібностей, коли він перебудував, відремонтував і прикрасив Храм, щоб надати йому славу, що перевершувала навіть славу храму Соломонового. Будувався цей храм 46 років. Анна була там і бачила всю цю роботу.
Коли будівництво Храму було закінчене в усій його славі, Марія принесла маленького Ісуса. “Коли настали дні очищення за законом Мойсеєвим” вона повинна була принести жертву, як сказано в Божому законі, “дві горлиці або двоє голуб’ят” (Лк. 2:22,24).
Спокутування в Єрусалимі
І було провіщено Симеону Духом Святим, “що він не побачить смерти, доки не побачить Христа Господнього” (Лк. 2:26). І коли він, ведений Святим Духом, прийшов у Храм, батьки принесли туди Ісуса, щоб виконати відповідне Закону, Симеон узяв Його на свої руки і благословив Бога. Тепер він був абсолютно готовий піти, і від щирого серця молився Богові з глибоким почуттям вдячності. І в цей же самий час підійшла Анна і без щонайменших коливань визнала, що Син Марії і є обіцяний Месія.
До нас не дійшли слова, які вимовила Анну стосовно обіцяного Месії, сказано лише, що “вона славила Господа і говорила про Нього всім, хто чекав спасіння в Єрусалимі” (Лк. 2:38).
Такий короткий запис. Але це був радісний вибух вдячності з губ, які багато років благали в храмових стінах.
Вона розповсюдила новину своєму близькому колу. Вона була відома за своїми словами мудрості як пророчиця, а тепер у неї була вражаюча звістка, якою вона поділилася з тими, хто чекав спокутування Ізраїлю.
Це одна з тих біблійних постатей, які показують, що в житті з людьми і Богом ніяке інше вміння не настільки цінне, як талант до чекання. Біблеїсти порівнюють Анну з “пророчицями” Старого Завіту, наприклад, Деборою. Для багатьох ж Анна це радше жінка Авраамова – Сарра. Бездітного чоловіка, якому Бог об’явився, коли той уже мав 75 літ, обіцяв йому сина і спадкоємця (а для Авраама, чий доробок усього життя мав успадкувати якийсь чужоземець, було всім), але обітницю виконав лише через чверть століття. Коли всі вже втратили надію, а реакцією на Божу обітницю, поновлювану час від часу, вже був радше пустий сміх.
Невідомо, чи Анна-пророчиця знала, скільки спільного її життя має з долею дівчини, яка стояла перед нею. Марія менше року тому почула ангела, який заповідав, що Бог переверне її життя догори ногами. Він не покинув її, але напевно не творив якихось невпинних чудес, не множив об’явлень із запевненнями, що все посувається добре. Марія мусила пройти через 30 років чекання і ставлення собі питань, а що ж буде з її Сином. Вона була при Його жорстокому покаранні, де її також не підтримували об’явлення і не втішали ангели небесні. Як ніхто інший, вона спроможна зрозуміти тих, хто ціле життя чекає на голос, вказівку, і не бачить того, що бачить вона: що зовсім поруч себе мають усе потрібне – Бога, Який став людиною.
Сама ж подія – зустріч людства в особі старця Симеона з Богом, стало християнським святом Стрітення Господнього: зустрічі двох Завітів: Старого і Нового. Одні з останніх праведників Старозавітної Церкви – старець Симеон і Анна-пророчиця – сподобилися зустріти в Храмі Засновника Нового Завіту, в Особі Якого вже зустрілися людина і Бог. Але не лише Симеон з Анною-пророчицею чекали все життя зустрічі із обітованим Месією, цієї зустрічі шукав Предвічний Господь ще до створення часів.
Господь Немовлятком на старечих руках являє нам найголовнішу звістку – Бог чекає від людини дитячої довіри Його всеблагому промислу і терпляче, з лагідністю шукає зустрічі з кожним із нас.
За матеріалами сайтів mir-vam.ru та credo-ua.org
