А тепер перейдемо до передання, згідно якого старозавітний праведник отримав одкровення Боже. Коли Симеон перекладав книгу пророка Ісаї, то в оригінальному єврейському тексті натрапив на фразу, яка буквально збентежила його: “Ось, Діва в утробі прийме і народить Сина, і наречуть ім’я Йому: Еммануїл” (Іс. 7:14). Він був упевнений, що слово “Діва” тут явно використовується помилково. Адже як діва може народити дитину? Він подумав, що замість слова “Діва” має стояти слово “Жінка”, і тому визнав своїм обов’язком виправити текст. Але в ту ж мить з’явився Ангел Господній і стримав руку Симеона, запевнивши його, що він не помре, доки не переконається в істинності пророцтва Ісаї.
Передання навіть донесло нам Ангелові слова: “Май віру написаним словам, ти сам переконаєшся, що вони сповняться, бо не помреш, доки не побачиш Христа Господа, Який народиться від Чистої і Пренепорочної Діви”.
Згідно другого передання, Симеон отримав Боже одкровення іншим чином.
Повертаючись разом із супутниками з Єгипту в Єрусалим, він висловив свій сумнів і невіру словам пророчим. Коли ж дорогою переходив через якусь річку, то, знявши перстень зі своєї руки, кинув його в річку, сказавши: “Якщо знайду його, то зможу повірити вислову Пророка”. Зупинившись на нічліг в одному поселенні, що знаходилося неподалік від тієї річки, він наступного дня купив там рибу, і коли після приготування їв її разом з товаришами, то дивним чином виявив у ній свій перстень. У цей момент він і отримав одкровення, аналогічне вищеописаному.
Переконавшись в істинності пророцтва, Сімеон досяг меж Єрусалиму, і оселився там, чекаючи виконання посланого йому одкровення і тієї блаженної хвилини, коли він побачить народженого від Діви Обітованого Месію. Згідно передання Симеонові довелося чекати майже 300 років.
Наскільки правда це передання, наскільки вимисел – нам не відомо, але як краса коштовного каміння підкреслюється дорогою оправою, так і це передання прекрасно зображує чекання богообраним єврейським народом свого Месії. Адже вищезгадане пророцтво було вимовлене більше ніж за 800 (!) років до подій, що відбулися в стаєнці у Вифлеємі. Погодьтеся, чималий термін для чекання, хоча варто зазначити, що чимало юдеїв продовжують чекати…
Але як там не було, але одного ранку в Єрусалимському храмі сталася дивна зустріч, яка згодом на знак своєї важливості, отримала назву “Стрітення”. Хоча, можливо, для багатьох людей той день в Єрусалимському храмі виявився цілком звичайним, не враховуючи того галасу, що підняла пророчиця Анна (про неї мова піде дещо пізніше). Але хто буде звертати увагу на ту стару? Хтозна, що в неї там на розумі? Напевно, так само думають більшість наших сучасників, коли християни починають говорити про Зустріч, яка так безповоротно змінює життя людини. “Хтозна, що в них там на розумі?” – каже так безліч людей, продовжуючи гнатися життям у край “важливих” справах, доки хвороба, усілякі негаразди не змушують їх призупинити цей біг, щоб отямитися і задуматися: а навіщо ми тут? Але і цього буває деколи мало, і тільки смерть людини припиняє цей біг…
Те саме напевно відбувалося того, як би зараз сказали, пам’ятного, а для тих людей зовсім звичайного ранку, коли згідно закону Мойсеєвого до Єрусалимського храму прийшли Йосиф і Марія з Дитятком на руках, щоб на сороковий день принести жертву за первістка чоловічої статі, який народився, як це наказував юдейський закон (Вих. 12:12-15). У цей же час прийшов туди ведений Духом Святим праведний Симеон. Саме тут, у серці Святої Землі, відбулася зустріч праведного старця і Святого Сімейства. Симеону знову було одкровення від Господа – він зрозумів, що Немовляти на руках Марії – той самий довгожданий Месія, Спаситель світу, про Якого протягом сотень років писали пророки.
Складно навіть уявити почуття, які відчував у ті миті праведний Симеон, але сказане ним дуже точно відбило стан втомленої душі, що мандрувала в чужому і незатишному світі і нарешті знайшла свій шлях до Рідного Дому. Благоговійно узявши на руки Немовляти, Симеон промовив свої пророчі слова про Спасителя світу: “Нині відпускаєш раба Твого, Владико, за словом Твоїм, з миром, бо бачили очі мої спасіння Твоє, яке Ти приготував перед лицем усіх народів, світло на просвітлення язичників і славу народу Твого Ізраїля” (Лк. 2:29-32). Йосиф і Марія, як свідчить євангеліст Лука, “дивувалися сказаному про Нього” (Лк. 2:33).
Благословивши Діву Марію і праведного Йосифа, Симеон звернувся до Богородиці з пророчими словами: “Ось лежить Цей на падіння і на піднесення багатьох в Ізраїлі і на знак сперечання, – і Тобі Самій душу пройме меч, – щоб відкрилися помисли багатьох сердець” (Лк. 2:34,35).
Праведний же Симеон, закривши сторінки Старого Завіту, виходить зі світу не лише з легкістю, але і радістю прийдешнього звільнення. Бо і сама смерть його – вже не мла і безнадійність, але позбавлення. “Нині відпускаєш” – це слова подорожнього, який вже майже зневірився в небезпечній, нічній пустелі, але раптом побачив на горизонті перші проблиски висхідного Сонця.
Християнська традиція вважає, що Симеон помер відразу після події Стрітення у віці 360 років[*]. Чи дійсно стільки прожив Симеон чи ні – не суть важливо, головне, що попереду на нас чекає вічність, де ми зможемо зустрітися з Христом для того, щоб більше з Ним не розлучатися, і де без сумніву з Ним вже зустрівся праведний Симеон.
Невеличка ремарка. Багато хто вважає, що праведний Симеон, подібно до Захарії, батька Іоанна Хрестителя, був священиком в Єрусалимському храмі. Так вважають: святий Афанасій Великий – у книзі про спільне єство Отця і Сина; святий Кирил Єрусалимський – у слові про Стрітення Господнє; святий Епіфаній – у вченні про мужів Старого Завіту та інші. Євангеліє не каже, ким саме був праведний Симеон, але самі його дії при Стрітенні Господньому (Лк. 2:23-37) також свідчать, що він був священиком.
Автор: Михайло Лукін
[*] Деякі передання повідомляють про воскресіння праведного Симеона після Воскресіння Христового, коли воскресло багато святих и пророків. (Стосовно події воскресіння див. Мф. 27:52,53)
