Про праведного Симеона ми дізнаємося з Євангелія від Луки. До якого коліна Ізраїлевого він належав, ким він був, хто були його батьки, – усе це залишається нам невідомим. Взагалі, євангеліст повідомляє про Симеона тільки короткі відомості, подробиці його життєпису відомі за переданням. Знаємо тільки, що він був “муж праведний та благочестивий, що чекав утіхи Ізраїлевої, і Дух Святий був на ньому. Йому було провіщено Духом Святим, що він не побачить смерти, доки не побачить Христа Господнього” (Лк. 2:25,26).
Здавалося, усього кілька рядків, що підсумували весь життєвий шлях людини, яка здавалося б, нічого в цьому житті і не досягла. Але так може лише здатися на перший погляд. Адже якщо задуматись, скільки було “величних” імператорів, полководців, які ніби залишили слід в історії? Багатьом з ним присвячували вірші, гімни, марші та інші музичні твори, на їхню честь ставили монументи, які мали прославити їх у віках, і т.д. і т. п., але минало трохи часу, і їхні героїчні подвиги забувалися, імперії розпадалися, а на їхньому місті утворювалися нові імперії, приходили нові завойовники, на честь яких складалися нові марші (а може присвячувалися і старі), ставилися нові монументи, які так само мали прославити їх у віках. Таким чином історія робила чергове коло. “Що було, те і буде; і що робилося, те і буде робитися, і немає нічого нового під сонцем” (Еккл. 1:9).
Хоча, звичайно, існують і виключення, правда, часом вони можуть набути гротескного вигляду. Так вавилонський цар Навуходоносор, який свого часу був одним з найвпливовіших людей у світі, запам’ятався тим, що зруйнував Єрусалим та Храм, що знаходився в ньому, а жителів відвів у полон. Взагалі, звичайна річ, як на ті часи, втім, на жаль, не тільки на ті… А запам’ятався цей цар навіть не тим, що зруйнував місто, а тим, що ця подія згадується в Біблії – Священній книзі невеликого народу, який на той час, як здавалося, не відіграв значної ролі в житті людства. Але саме через це, як виявилося, Навуходоносора згадують у наші часи, а так би він залишився черговим царем, якого би знало обмежене коло істориків: “Бо всяка плоть як трава, і всяка слава людська як цвіт на траві; як засохне трава, і цвіт її одпаде; Слово ж Господнє перебуває повік” (1Пет. 1:24,25).
Так що не варто сумувати чи хвилюватися з приводу того, що хтось із нас ніби нічого не досяг у цьому житті, адже в нас є чудовий приклад старця Симеона, який ніби нічим не прославився, якби не Господь, у Котрого є чудовий план для кожного з нас. А щоб цей план почав діяти в нашому житті, лише варто довіритися Богу: “Усі турботи ваші покладіть на Нього, бо Він піклується про вас” (1Пет. 5:7).
Слід зазначити, що з Біблії про Симеона ми узнаємо, що він був не тільки праведним та благочестивим (що звичайно вкрай важливо), але і те, що він чекав. Напевно саме за це Господь і обрав цього старця для виконання дуже важливої місії – зустрічі… із Самим Собою.
Вміти чекати дуже хороша чеснота, яка неможлива без віри, довіри Господу. Адже, напевно, Симеон був не єдиним праведним та благочестивим чоловіком у Палестині, але всім, певно, забракло б терпіння, тому Господь і вибрав саме його.
З цим дуже добре гармоніює передання, яке пов’язане з обітницею Симеону, що він не помре, доки не побачить Христа Господнього. Але перш, ніж продовжити розмову про Симеона, слід згадати трохи історії.
Як повідомляють древні історики, все почалося з того, що єгипетський цар Птолемей II Філадельф (роки правління 285-247 рр. до Р. Х.) побажав перекласти Священні книги юдеїв, тобто Старий Завіт з єврейської мови на грецьку. Цим перекладом він хотів поповнити свою багату бібліотеку в Александрії, а можливо, також хотів зробити послугу юдеям місцевої чисельної діаспори, з яких багато хто від довготривалого перебування в Александрії став забувати свою рідну мову. Для цього цар запросив з Єрусалима книжників. Серед 72 вчених, які прибули до Александрії для перекладу Священного Писання, був запрошений і праведний Симеон, як людина мудра і обізнана в Божественному Писанні.
Вченим відвели будинок на острові Фарос, де вони і займалися перекладом щодня. Переклад був закінчений у сімдесят днів, прочитаний у присутності александрійських юдеїв і схвалений ними. Цей переклад Священних книг отримав назву “Переклад сімдесяти (чи, точніше, 72-х) тлумачів” (грецькою – Септуагінта).
Септуагінта мала величезний вплив на поширення слова Божого по всьому Середземномор’ю, а також для підготовки благочестивих місцевих жителів до майбутнього прийняття Благої звістки. Також саме із Септуагінти був здійснений переклад старозавітних текстів св. братами Кирилом та Мефодієм, завдяки якому зародилася слов’янська писемність. Так що переклад сімдесяти двох тлумачів виявився досить плідною працею.
Автор: Михайло Лукін
