Івана 19:8-16а – Не цар, але кесар
«Як зачув же Пилат оце слово, налякався ще більш, і вернувся в преторій ізнову, і питає Ісуса: Звідки Ти? Та Ісус йому відповіді не подав. І каже до Нього Пилат: Не говориш до мене? Хіба ж Ти не знаєш, що маю я владу розп’ясти Тебе, і маю владу Тебе відпустити? Ісус відповів: Надо Мною ти жадної влади не мав би, коли б тобі зверху не дано було; тому більший гріх має той, хто Мене тобі видав… Після цього Пилат намагався пустити Його, та юдеї кричали, говорячи: Якщо Його пустиш, то не кесарів приятель ти! Усякий, хто себе за царя видає, противиться кесареві. Як зачув же Пилат оце слово, то вивів назовні Ісуса, і засів на суддеве сидіння, на місці, що зветься літостротон, по-гебрейському ж гаввата. Був то ж день Приготовлення Пасхи, година була близько шостої. І він каже юдеям: Ось ваш Цар! Та вони закричали: Геть, геть із Ним! Розіпни Його! Пилат каже до них: Царя вашого маю розп’ясти? Первосвященики відповіли: Ми не маєм царя, окрім кесаря! Ось тоді він їм видав Його, щоб розп’ясти…»
Ми сиділи високо над стадіоном та із завмиранням серця стежили, як м’яч перелітає з одного кінця поля на другий. Наша команда грала відмінно і встигла забити пару голів. Уболівальники були в захопленні – вже звичайно, наші зуміють утримати перевагу! За десять хвилин до фінального свистка супротивники зменшили розрив на один м’яч, але ми не надто засмутилися. Адже ми вели в рахунку, і залишалося протриматися зовсім небагато.
Але тут у супротивників вийшов на заміну свіжий гравець. Саме це і було для них необхідним. Він немов вдихнув свіжі сили в усю команду, і ми безпорадно стежили за тим, як наші намагаються відбити нову атаку. Сталося неминуче: спочатку вони зрівняли рахунок, а за три хвилини до кінця забили переможний гол. Ми сумно розбрелися по домівках і з гіркотою згадували той момент, коли в нас вирвали, здавалося б, вірну перемогу.
Таке ж відчуття виникає в нас при читанні вірша 12. Пилат тут головний. Він – губернатор провінції, його слово тут закон. Він може відправити в’язня на страту, може відпустити його, якщо побажає. Він міг наказати своїм солдатам перебити священиків, що прийшли до нього, якщо б вирішив, що зуміє виправдати такий вчинок перед вищим керівництвом. Якщо він твердо вирішив відпустити Ісуса на свободу, хто йому перешкодить?
Єдине, що по-справжньому турбує Пилата, це думка вищестоящих у Римі. Мало не щороку якийсь римський проконсул або прокуратор вирушав під суд за погане керівництво і зловживання владою. Міста і провінції споряджали делегації в Рим і просили захисту проти людей, які правили ними від імені Риму. На слуху були відомі випадки, коли колишні губернатори розплачувалися життям за зловживання. Якби імператор визнав когось зі своїх чиновників нездарою або тим більше тягарем для Риму, він цілком міг наказати йому накласти на себе руки. Ці люди рідко доживали до суду і страти – до чого зайвий раз обтяжувати юристів і катів?
Загроза апеляцією до кесаря – от той козир, який первосвященики увесь час притримували в рукаві. Не було упевненості, що доведеться пустити в хід таку важку зброю, але, коли вони побачили, що Пилат коливається, більше того – збирається відпустити Ісуса, вони без коливання скористалися останнім аргументом. Що скажуть у Римі? Пилат прямо-таки чув єхидний і грізний голос: «Значить, до тебе на суд привели самозванця, що претендував на царську владу, а ти узяв та відпустив його? Теж мені, губернатор! Так ти печешся про інтереси Риму?» Що скаже кесар – от найголовніше питання.
Пилат злякався ще раніше, коли первосвященики сказали, що Ісус «за Божого Сина Себе видавав» (в. 7), але страх його ще більше зріс, коли вони стали посилатися на кесаря. З цієї миті суперечка була ним програна. Але ця суперечка дає нам можливість краще зрозуміти природу тієї влади, яку представляє Пилат. Ісус, досі нічого що не говорив про Себе, все ще готовий пояснювати Пилату суть провидіння Божого! І ми помічаємо щось незвичайне в тій позиції, в яку загнали себе первосвященики.
Ісус не ставить під сумнів владу Пилата. Більше того, Він повідомляє губернатору, що Свою владу Він отримав зверху, від Бога. Як більшість старозавітних авторів, Ісус визнає владу навіть язичницької держави, оскільки ця влада дана їй вищою владою єдиного істинного Бога. З цього зовсім не виходить, що Бог або віруючі повинні неодмінно схвалювати усе, що б не зробила влада, але Бог використовує енергію і організаторський талант навіть поганих людей і з їх допомогою наводить лад у Своєму світі. З цього погляду треба читати і слова апостола Павла до Римлян 13:1-7. Якщо Ісус готовий був визнати навіть владу Пилата, в уявлення християн про світську владу треба внести якісь відтінки, не задовольняючись тільки чорним і білим, схематичною картинкою, в якій правителі завжди жахливі.
У той же час Ісус попереджає Пилата: хоча він законно представляє владу, це ще не означає, що він не робить і не може зробити нічого поганого. Проте його провина стократ менше тієї, яку готові перейняти на себе первосвященики. Увесь страшний сенс цієї сцени розкриється в останньому вірші: вожді юдеїв готові кинутися навіть в обійми ненависної їм язичницької імперії, аби не визнати Ісуса справжнім образом свого істинного Бога: «Ми не маєм царя, окрім кесаря!».
Жахлива заява, тим більше з вуст офіційних представників юдаїзму. У Писанні, у піснях, у вченні юдаїзму, що преобразило світ, упродовж віків Господь прославлявся як істинний цар, прийдешній Месія проголошувався істинним царем від Бога, язичницькі ж правителі викривалися як самозванці, підробка, ідоли, негідні поклоніння. Що б сказав Ісая, якщо б почув ганебну заяву цих священиків? Що мали відчути вони самі, слухаючи наступного дня спів псалмів у Храмі? Що вони збиралися сказати натовпу, що збігся звідусіль, народу, що любив Ісуса саме тому, що бачив у Ньому царя, який звільнить країну від кесаря?
На ці питання так і не було дано відповіді. Вони все ще витають у повітрі в нашому розгубленому світі. Хто – істинний цар світу? На чому заснована влада земних урядів і як вона співвідноситься з владою Божою? І як часто людина, не бажаюча визнати Господа в Ісусі, кидається, подібно до тих священиків, в обійми язичницької імперії?
Язичницькі імперії бувають різними. Одні вибирають тоталітарну форму, самі претендують на божественність і вимагають беззастережної покори і поклоніння собі, інші проявляються у формі ліберальної демократії, що зовсім вигнала Бога зі свого організму і тому готовою переробляти світ у власних інтересах без всяких моральних обмежень. Так або інакше ми стикаємося з вибором. Чий бік обрати – Пилата, який з переляку дозволяє загнати себе в двозначне положення і погоджується на поганий компроміс? Первосвящеників, і подібно до них, щоб то не було домагатися миттєвої політичної поступки, хоч би вона в результаті вела до повної і беззастережної капітуляції? Чи ми з Ісусом, Який мовчки стоїть посеред цієї бурі злості і страху, усе так само виявляючи сум’ятному і трагічному світу любов Творця?
Івана 19:16b-24 – Цар Юдейський
«І взяли Ісуса й повели… І, нісши Свого хреста, Він вийшов на місце, Череповищем зване, по-гебрейському Голгофа. Там Його розп’яли, а з Ним разом двох інших, з одного та з другого боку, а Ісуса всередині. А Пилат написав і написа, та й умістив на хресті. Було ж там написано: Ісус Назарянин, Цар Юдейський. І багато з юдеїв читали цього написа, бо те місце, де Ісус був розп’ятий, було близько від міста. А було по-гебрейському, по-грецькому й по-римському написано. Тож сказали Пилатові юдейські первосвященики: Не пиши: Цар Юдейський, але що Він Сам говорив: Я Цар Юдейський. Пилат відповів: Що я написав написав!
Розп’явши ж Ісуса, вояки взяли одіж Його, та й поділили на чотири частині, по частині для кожного вояка, теж і хітона. А хітон був не шитий, а витканий цілий відверху. Тож сказали один до одного: Не будемо дерти його, але жереба киньмо на нього, кому припаде. Щоб збулося Писання: Поділили одежу Мою між собою, і метнули про шату Мою жеребка. Вояки ж це й зробили…»
Днями в газеті з’явилася моторошна фотографія: віз, що їде вулицею одного з далекосхідних міст. У возі стояло людей п’ятнадцять або двадцять засуджених, на шиї в кожного висіла табличка з позначенням злочину. Коли віз доїхав до місця страти – так розповідалося в статті, – двох засуджених зняли з нього і публічно обезголовили, а інших посадили назад у віз і відвезли у в’язницю, де вони чекатимуть нового розпорядження влади.
Цілком очевидно, з якою метою на шию бідолахам повісили ці таблички: щоб усі глядачі (а їх зібралося предостатньо) бачили і відразу зрозуміли – от що буде зі мною, якщо я візьму участь у чомусь подібному. У даному випадку страшним злочином було словом і справою брати участь у чомусь такому, що уряд вважав заколотом і замахом на свою владу.
Приблизно так само діяли і римляни. От чому, розіпнувши Ісуса, Пилат розпорядився прибити до хреста відповідну табличку. Добре ще, що він не повісив цю табличку Йому на шию і не наказав Йому в такому вигляді йти до місця страти – у Римі нерідко чинили зі своїми злочинцями саме так, щоб якомога більше народу бачило це і зробило відповідні висновки.
Сам напис двозначний до такої міри, що первосвященики не в силах стримати обурення. Зрозуміло, Пилат не вірив, що Ісус претендував на титул юдейського царя, як не вірили і вони самі, і дозволив собі посміятися над первосвящениками. Відплатити їм за те, що вони лякали його кесарем і змусили ухвалити такий вирок. Цей напис – продумане знущання.
«Ви неодмінно хотіли розіпнути його», – приблизно так думав він. – «Гаразд, я зробив по-вашому. Але що вже я там напишу на табличці – це суто моя справа. На мій смак, це і є «цар юдейський», єдиний цар, якого заслуговують такі ідіоти, як ви. Я розіпнув Його та із задоволенням відправив би на хрест усіх вас».
І знову прислухаємося до слів Івана, до того, як він описує хресний шлях і смерть Ісуса. Свого часу Кайяфа вимовив слова, що мали набагато глибший сенс, ніж він сам вклав у них, коли цинічно запропонував, щоб одна людина померла за народ (11:49-50). Пригадаємо, як елліни приходили до Ісуса і як, відповідаючи на їх запитання, Він передбачив, що буде «піднесений з землі» і «притягне до Себе усі народи» (12:32). Пригадаємо, як Петро обіцяв покласти своє життя за Ісуса, але Ісус м’яко заперечив йому: усе станеться з точністю до навпаки. Згадайте усі ці натяки зараз, коли ви стоїте біля підніжжя хреста і читаєте зроблений Пилатом напис. Що це за напис?
По-перше, він зроблений трьома основними мовами, якими користувалися в Палестині I століття, – єврейською, латинню і грецькою. Знаючи ці мови, можна було вільно подорожувати в тодішньому світі. Так, у сучасному світі, володіючи англійською, китайською і основною мовою тієї країни, де ви виявилися, ви, швидше за все, зумієте розібрати будь-яке публічне оголошення. У світі Ісуса єврейська (швидше за все, Іван має на увазі арамейську) була місцевою мовою, грецька був спільною мовою, якою більш-менш володіли всі, тобто вона грала ту ж роль, що сьогодні англійська, а латинь була офіційною мовою імперії.
Таким чином Іван показує нам – Ісус проголошений Месією Ізраїлю, посланим усім народам. Ісус передбачив це. У ту пору світ не здогадувався, що з пучини відчаю його може врятувати лише Месія, Якого єдиний Бог обіцяв послати Ізраїлю, але саме в це вірив Іван. Врешті-решт Месія Ізраїлю запанує від моря до моря, від одного краю землі до іншого. Усі народи прийдуть і вклоняться Йому (Пс. 2).
Але як це може статися, якщо Месія страчений подібно до самого звичайного злочинця чи невдачливого бунтівника? Іван недвозначно відповідає: саме за допомогою цієї страти і почнеться віднині Його влада. На цьому Царі збулися вражаючі біблійні пророцтва про праведника, що страждав, в якому страждання Ізраїлю досягнуть межі, чиєю мукою і смертю буде подолане зло і буде покладена основа Царству Божому на землі.
У ранніх християн особливою популярністю користувався пророчий псалом 22. Згідно з Матвієм (27:46) і Марком (15:34), цей псалом цитував сам Ісус. Точніше – вигукував його слова в мить жорстоких мук: «Боже мій, Боже мій, нащо мене Ти покинув?» У цьому псалмі, страхітливої пісні страждань, описані усі жахи страти, зокрема і останнє приниження: страждальника не лише роздягають догола, але і ділять жеребком, у грі, його одяг.
Івану досить короткої згадки гри біля підніжжя хреста, щоб нагадати читачам рядки псалму. Осмислити цей натяк він надає нам самим. В Ісусі збулося пророцтво, розкрився сенс священного співу: Він – праведний страждальник, Він – цар істинний, Він – той, чиєю ганебною смертю усувається тягар гріха з Ізраїлю і всього світу. Цар Юдейський обраний Богом не лише представляти Його на землі і правити світом, але спокутувати світ.
