Ананія і Сапфира (див. Діян. 5:1-11). Людям, яким довелося хоч раз у житті прочитати книгу Діянь святих апостолів, більш за все не треба нагадувати про те, що сталося з цим подружжям: вони стали жертвами, у прямому розумінні слова, скоєної ними неправди. Вони вмерли через те, що дозволили «сатані вкласти у серце… думку сказати неправду Духові Святому» (Діян. 5:3). Саме сатана, а не Петро, як може комусь здатися з тексту, був повинен у смерті цієї пари. Петро ж лише засвідчив склад їхнього гріха-злочину, в якому вони були винні і за що понесли покарання.
«Всяка неправда є гріх» (1Ін. 5:17), а як відомо з тієї ж Біблії: «відплата за гріх – смерть…» (Рим. 6:23), – так що виходячи з цього, немає нічого дивного в тому, що сталося з Ананієм та Сапфирою. Чи все таки є? Тільки не з Ананієм і Сапфирою… а з нами: адже всім нам доводилося в житті не раз грішити на неправду, проте ми залишаємося живими. Принаймні, доки живими… У чому ж тоді суть? Хіба брехня цього подружжя була настільки мерзотною, жахливішою за все, що до них і після них казали люди, що це спричинило їхню смерть?
Ні. В їхній брехні не було нічого особливого, чи більш мерзотного, бо для Господа будь-яка брехня є мерзотою. У цьому ми можемо пересвідчитись, наприклад, з опису Небесного Єрусалиму: «І не ввійде до нього (тобто Небесного Єрусалиму) ніщо нечисте, і ніхто, підданий мерзоті і неправді» (Одкр. 21:27). Особливою була не брехня, а обстановка, під час якої це невдале подружжя вдалося до обману. Що особливого було в цій обстановці? Щоб краще розібратися в цьому, варто перенестися до часів сорокарічних мандрувань ізраїльтян пустелею.
Надав та Авиуд. Так звали синів первосвященика Аарона, які були покарані Господом за те, що легковажно поставилися до Його наказів і під час жертвоприношення самовільно принесли перед Господнє лице огонь не з кадильного вівтаря. Про їх вчинок і смерть ми дізнаємося з книги Левит: «Надав і Авиуд, сини Ааронові, узяли кожен свою кадильницю, і поклали в них вогню, і вклали в нього куріння, і принесли перед Господом вогонь чужий, якого Він не велів їм; і вийшов вогонь від Господа і спалив їх, і померли вони перед лицем Господнім» (10:1,2). Гріх, порушення Божих наказів при Його явній присутності – от що було спільним між цими двома випадками.
«А віруючих усе більше й більше приєднувалося до Господа, багато чоловіків та жінок, так що й на вулиці виносили недужих і клали на постелях та ліжках, щоб хоч тінь Петра, який проходив, осінила кого з них. До Єрусалима також сходилося багато людей з навколишніх міст, які приносили хворих та одержимих нечистими духами, і всі зцілялися» (Діян. 3:14-16), – тільки явною присутністю Духа Святого можна пояснити наявний стан речей. Проте попри явну присутність Бога, Який не терпить будь-якої неправди, Ананія і Сапфира зважилися на брехню. За що і поплатилися.
До всього написаного варто додати наступне: «Думаєте, що ті вісімнадцять, на яких упала башта Силоамська і побила їх, були винні більше за всіх, що живуть в Єрусалимі? Ні, кажу вам; але, якщо не покаєтесь, усі так само загинете» (Лк. 13:4,5). Добре нагадуванням усім, хто полюбляє неправду. Загалом, це нагадування стосується абсолютно кожного з нас. Звичайно, якщо бути чесними, а не вдаватися до обману, точніше самообману. Як це зробили Ананія і Сапфира.
Виявляється, чесність може врятувати життя.
Редакція сайту
Щоб завантажити цей запис у форматі doc натисніть на посилання:
Жертви самообману
Ваш коментар:
