«В одній із синагог Він навчав у суботу. Там була жінка, що мала духа немочі років вісімнадцять: вона була скорчена і ніяк не могла випростатись. Ісус, побачивши її, покликав і сказав їй: жінко, ти звільнена від твоєї недуги. І поклав на неї руки; і вона зараз же випросталась і почала славити Бога» (Лк. 13:10-13). Доволі «стандартна», як для євангельського сюжету, ситуація: у суботу Христос зцілив людину, яка страждала від тяжкої недуги. При чому досить тривалий час.
Не менш «стандартна», точніше звична, реакція фарисеїв, релігійної влади: «При цьому начальник синагоги, обурюючись, що Ісус зцілив її в суботу, сказав народові: є шість днів, в які дозволено робити; в ті і приходьте зцілятися, а не в день суботній» (Лк. 13:14). Сам факт чудесного зцілення його мало пройняв, на відміну від простих, малоосвічених людей, які «раділи всім славним ділам Його» (Лк. 13:17).
Тут мимоволі пригадується інша подібна ситуація неприйняття фарисеями Ісуса, свідками якої ми стаємо на сторінках Євангелія від Івана: «Хіба увірував у Нього хтось з начальників або з фарисеїв? Але цей народ, що не знає закону, проклятий він» (7:48,49). Так, народ не знав їх, фарисейського розуміння закону, він просто радів «славним ділам» Ісуса. Дійсно часто трапляється, що «сини віку цього розумніші від синів світу в роді своїм» (Лк. 16:8). Не завжди розумніші, але деколи бувають моменти, коли віруючим людям треба повчитися в оточуючого світу, адже ніхто з людей не застрахований від помилок, і наше розуміння біблійних принципів може не відповідати їх Божому розумінню. Як це і сталося у випадку скорченої жінки: дотримання суботнього спокою для фарисеїв виявилося важливішим, ніж допомога тяжкохворій людині.
«Господь сказав йому у відповідь: лицеміре, чи не відв’язує кожний з вас у суботу вола свого або осла від ясел і не веде напувати? А цю дочку Авраамову, яку зв’язав сатана ось уже вісімнадцятий рік, чи не належало визволити від цих пут у день суботній?» (Лк. 13:15,16). Божий принцип: «Субота для людини, а не людина для суботи» (Мк. 2:27), – залишився для фарисеїв незбагненним, як і те, «що Бог є любов» (1Ін. 4:8).
«Хто гадає, що він знає що-небудь, той нічого ще не знає так, як треба знати. Але хто любить Бога, тому дано знання від Нього» (1Кор. 8:2,3), – фарисеї не любили ближніх, відповідно, вони не любили Бога (див. 1Ін. 4:20), а пересічний люд просто тішився чудесному зціленню скорченою жінки, яка страждала на свою недугу цілих 18 (!) років, що звісно робило її відомою на всю околицю, а через те її дивовижне зцілення було ще більш славним. До речі, ще один штрих: «Є шість днів, в які дозволено робити; в ті і приходьте зцілятися» (Лк. 13:14), – Ісус, між іншим, під час Свого громадського служіння не сидів на місті, і не факт, що наступного дня Він перебував би в тій самій місцині і зміг здійснити зцілення. Хоча, звичайно, цей факт мало цікавив ревнителів фарисейського «благочестя».
А тепер перенесемося в наші часи, щоб за тією самою аналогією побачити начебто цілком очевидні речі. Віруючі люди деколи вдаються до дискусій про «рятівну неправду», звісно, не в сенсі уникання наслідків своїх гріхів – про неприпустимість такої брехні всі знають (проте до неї часто вдаються), а про те, що деколи неправда може врятувати комусь життя. На кшталт того, що люди, які переховували євреїв під час Голокосту, часто вдавалися до неправди, щоб спасти їх. Ці ж дискусії зводяться до дилеми: що ж обрати? – збрехати – врятувати життя; сказати правду – наразити на смертельну небезпеку життя людей, зокрема власне, адже нацисти страчували не тільки євреїв, але й усіх, хто їх переховував. Чим вам не аналогія: чи можна зціляти в суботу чи ні?
А відповіді на ці запитання має дати особисто кожен з нас.
Редакція сайту
Щоб завантажити цей запис у форматі doc натисніть на посилання:
Неприємні аналогії
Ваш коментар:
