Всі говорять про неприпустимість неправди, брехні, наводячи на користь цього безліч аргументів, дехто навіть пригадує доволі відому біблійну цитату: «Всяка неправда є гріх» (1Ін. 5:17). Проте попри всі вмовляння, проповіді люди всі рівно продовжують говорити неправду, обмовляти, лжесвідчити. Питається: чому? – Бо так зручніше, принаймні до пори до часу. Проте це ще не все, люди так звикли до неправди, що часто між правдою та неправдою надають перевагу неправді саме через її зручність.
Багатьом з нас взагалі байдужа правда, тобто справжній стан речей, багато кому подобається жити у вигаданому світі. Щоб переконатися в цьому, варто послухати обіцянки політиків, які вони дають напередодні виборів. І що саме цікаве, багато хто цьому вірить, при чому чим більш нездійснені обіцянки, тим більше в них вірять. І подібне повторюється протягом багатьох літ, хоча мало хто бачив справжнє виконання цих обіцянок. У чому ж секрет такої довіри? – Людям зручніше попри всі нездійснені обіцянки вірити, що хтось, колись подбає про них. Навіть не вірити, а обманювати себе в цьому.
Подібний самообман стосується не тільки часу передвиборних обіцянок, а загалом будь-яких сторін життя: хтось може себе тішити, що його країна найкраща, найбагатша у світі, хтось – що представники його національності найрозумніші, найгарніші, найдотепніші, найшляхетніші люди. А хтось може вважати таким виключно себе, знаходячи в оточуючих людях лише одні вади, а в собі – виключно одні чесноти.
Проте усі ці міркування – лише самообман, адже вони прямо суперечать Біблії: «Тому що всі згрішили і позбавлені слави Божої» (Рим. 3:23), «Немає праведного ні одного… всі ухилилися з путі, негідні всі до одного; нема того, хто чинить добро, нема жодного» (Рим. 3:10,12). От таку характеристику всім без виключення дає Біблія, а правда, варто уточнити: мало кому приємна правда, полягає в наступному: «Бог же Свою любов до нас доводить тим, що Христос помер за нас, коли ми були ще грішниками» (Рим. 5:8).
Щоб визнати цей насправді беззаперечний факт потрібні упокорення і чесність, принаймні перед самим собою, що в дійсності я є грішною людиною, яка не здатна самотужки впоратися зі своїми гріховними пристрастями. На кшталт апостола Павла, який на гіркому власному досвіді переконався, що не може подолати вкорінену звичку до гріха: «Бідна я людина! Хто визволить мене від цього?» (Рим. 7:24).
Щоб прийняти це, тобто перестати обманювати самого себе, що я є цілком пристойною людиною, необхідна неабияка мужність. І як же помиляється світ, вважаючи віруючих людей, які свідомо приходять до Христа за допомогою в подоланні гріха, слабкими, «безхребетними» істотами, які не здатні впоратися власноруч зі своїми проблеми. У цьому зневажливому ставленні до віруючих людей, їхній «безпорадності» світ протиставляє себе, вважаючи себе цілком самодостатнім. І в цьому полягає найбільший самообман людства.
Редакція сайту
Щоб завантажити цей запис у форматі doc натисніть на посилання:
Найбільший самообман
Ваш коментар:
