– Не знаю; одне знаю, що я був сліпий, а тепер бачу (Ін. 9:25).
В євангельському оповіданні про зцілення сліпонародженого ми стаємо свідками суперечки між зціленим, тепер уже зрячим сліпонародженим і фарисеями, або ж, якщо відкинути соціальний статус людей: між людиною, яка мала реальний досвід спілкування з Богом, яка відчула цілком реальні зміни у своєму житті завдяки цьому спілкуванню, і людьми, які начебто знали Бога, проте не мали подібного досвіду спілкування.
А зміни, що сталися в житті сліпонародженого були дійсно дивовижними: «Споконвіку не чувано, щоб хтось відкрив очі сліпому від народження» (Ін. 9:32)! Факту зцілення навіть не могли заперечити фарисеї, які проте… постійно ставили під сумнів цей факт: перепитуючи зціленого, чи дійсно це він, і закликаючи як свідків його батьків. У чому ж причина такої нелогічної поведінки фарисеїв?
Відповідь на це запитання міститься в наступній фразі-вироку: «Чоловік Цей не від Бога, бо не шанує суботи» (Ін. 9:16). Усі ж подальші міркування фарисеїв зводилися до затвердження того факту, що «Чоловік Той – грішник» (9:24), а все через те, що Ісус не відповідав їхньому розумінню святості, їхньому прочитанню Мойсеєвого закону. Причому шанування дня суботнього було Заповіддю Божою, прямим Божим наказом, а не переданням старців, якими так полюбляла фарисеї підмінювати Божі приписи: «Пам’ятай день суботній, щоб святити його; шість днів працюй і виконуй у них усякі справи твої, а день сьомий – субота Господу, Богу твоєму» (Вих. 20:8-10).
Так у чому ж суть, у чому причина суперечки? Адже це був не поодинокий випадок, колі Ісуса звинувачували в порушенні суботнього спокою, варто пригадати зцілення скорченої жінки «в одній із синагог», де Христос «навчав у суботу» (Лк. 13:10). «При цьому начальник синагоги, обурюючись, що Ісус зцілив її в суботу, сказав народові: є шість днів, в які дозволено робити; в ті і приходьте зцілятися, а не в день суботній. Господь сказав йому у відповідь: лицеміре, чи не відв’язує кожний з вас у суботу вола свого або осла від ясел і не веде напувати? А цю дочку Авраамову, яку зв’язав сатана ось уже вісімнадцятий рік, чи не належало визволити від цих пут у день суботній?» (Лк. 13:14-16).
– Підіть та навчіться, що означає: милости хочу, а не жертви. (Мф. 9:13), – от Христова відповідь усім, хто ставив дотримання Закону вище допомоги ближньому. При чому істина ця була відкрита людям задовго до новозавітних подій: «Бо Я милости хочу, а не жертви, і Боговідання більше, ніж всепалення» (Ос. 6:6), – сказав Господь через пророка Осію за 8 століть до приходу Сина Свого у видимий світ.
«Усе це сталося з ними як приклади, а написано для повчання нам, які досягли останніх віків» (1Кор. 10:11). І в цій фарисейській впертості є урок для кожного з нас, адже наше уявлення святості так само може суперечити Божому погляду на стан речей, що відбувається навколо нас. Навіть у тому випадку, що це уявлення буде ґрунтуватися виключно на Біблії. «Дух дише де хоче» (Ін. 3:8), – і не нам вирішувати, де Йому діяти, в який відрізок часу і яким чином являти Свою дію світові.
Редакція сайту
Щоб завантажити цей запис у форматі doc натисніть на посилання:
Уявлення святості
Ваш коментар:
