Небажання молитися

Пильнуйте й моліться, щоб не зазнати спокуси” (Мф. 26:41).

Більшості з нас важко зрозуміти, як молитва може супроводжуватися труднощами і занепокоєнням. Чому молитва викликає стільки мук? Чому наше молитовне життя перетворилося на нескінченне джерело занепокоєння? Проте якщо ми замислимося хоч би ненадовго, то побачимо, що іншого і бути не може. Якщо молитва, як ми говорили, – це найголовніша частина нашого нового життя у вірі, саме серцебиття нашого життя в Богу, то, очевидно, саме молитва стає основною мішенню для незліченних і найгостріших стріл, які направляє в нас сатана. Він краще за нас розуміє, яке значення молитви. От чому головних своїх ударів він завдає саме по нашому молитовному життю. Якщо йому вдасться тим чи іншим чином ослабити його, то надії викрасти наше життя в Богу без нашого відома дуже суттєво зростають.

Це не лише найбільш безболісний спосіб викрасти наше духовне життя; це і найпотаємніший спосіб, без зайвого шуму. Понад усе сатана бажає оточити себе слугами, які і самі себе вважають дітьми Божими, і іншими сприймаються як такі. Сатана використовує всі способи для того, щоб відвернути нас від молитви. У наших серцях у нього є для цього блискучий союзник – наш древній Адам. Наша тілесна природа, згідно з Писанням і нашим гірким досвідом, ворожа Богові (Рим. 8:7), вона знає, що всякий раз, коли ми дійсно звертаємося до Бога в молитві, їй не залишається нічого, окрім знищення.

Нам важливо з усією ясністю засвоїти цю думку. По-перше, це пояснить нам щось, раніше не усвідомлюване нами, а саме – наша відраза до молитви, яку ми відчуваємо більшою чи меншою мірою, час від часу.

Наше небажання молитися не повинне турбувати чи дивувати нас. Це лише підтвердження старої думки про те, що “тіло противиться Духові”. Наша тілесна природа буде з нами, доки ми живемо в цьому світі, і нам слід змиритися з труднощами, що пов’язані з цим.

З небажанням нашого тіла слід обходитися точно так, як і з усіма іншими її гріховними спрямуваннями. Нам слід віднести її Богові і покласти перед Ним, і кров Ісуса Христа очистить нас від цього гріха, як очищає від усіх інших гріхів.

По-друге, відразу до молитви, що деколи виникає в наших серцях, слід постійно усвідомлювати ще й тому, що інакше наше молитовне життя без сумніву зійде нанівець. Слід пам’ятати, що наша тілесна природа, яка ворожа Богові, не стане прямо протидіяти молитві. Якби справа йшла так, то наша боротьба з тілом виявилася б неважкою. Проте протест тілесної свідомості проти молитви здійснюється побічно, дуже винахідливо і в найслушніший для цього час. Інстинктивно і автоматично мобілізуються будь-які причини для виправдання відмови від молитви в даний момент: ти занадто зайнятий справами; твій розум занадто завантажений; твоє серце не схильне молитися; пізніше в тебе буде більше часу; твій розум буде спокійніший, і ти зможеш помолитися більш цілеспрямовано і ефективно. І от коли, нарешті, ви вирішили помолитися, раптом приходить думка: спочатку зробимо одну справу. Якщо я виконаю її, то буду готовий до добросовісної молитви. І ви виконуєте те, про що згадали. А коли ви звільнилися, ваш розум вже відволікся. То одна, то інша річ привертають вашу увагу, і не встигли ви озирнутися, як день вже минув і жодної спокійної хвилини ви не провели з Богом.

Так наша тілесна природа воює з молитвою з дня на день, і людина молитви, яка не усвідомлює цього, не може не стати жертвою таємної спокуси. Поки ми думаємо, що зуміємо “вибрати” час для молитви, ми ще не усвідомлюємо як слід своєї тілесної природи. І тільки коли помічаємо, які зовнішні перешкоди виникають на нашому шляху до молитви, абсолютно ясно починаємо усвідомлювати, що це боротьба не проти плоті і крові, а проти “духів злоби піднебесних” (Еф. 6:12). Коли підходить той час дня, який ми призначаємо для молитовних бесід з Богом, часто починає здаватися, що все навколо вступило в змову з метою не допустити цього: люди, тварини і передусім телефон. Неважко побачити, що ця ситуація управляється таємною рукою. Горе християнинові, який не знає про ці підступи!

Перша і рішуча битва, пов’язана з молитвою, – це битва за те, щоб виділити час і залишитися наодинці з Богом. Якщо на якийсь період цю битву програне вами, означає супротивник виграв перший раунд. Але навіть якщо ми виграємо цю битву, наша боротьба ще в жодному разі не закінчена. Ворог наполегливо вторгатиметься в наш вільний час, і там наша тілесна природа, об’єднавшись із сатаною, знову вступить у битву, хоча і дещо по-іншому.

Наша тілесна природа так само боятиметься зустрічі з Богом, як і до того, як ми знайшли вільний час для молитви. Тепер усі зусилля будуть спрямовані на те, щоб зробити молитву менш тривалою за часом, або на те, щоб відвернути нас, щоб навіть тепер у нас не було можливості залишитися наодинці з Богом. Чи знайома вам ця боротьба? От ви зібралися з думками, щоб поговорити з Господом, і тут же перед вашим уявним поглядом проходить усе, що вам належить зробити. Ви особливо ясно бачите, як багато у вас роботи і як невідкладні всі справи, принаймні деякі з них.

Коли приходять ці думки, вас охоплює занепокоєння. Ви намагаєтеся зібратися з думками і поговорити з Богом, проте це вдається лише час від часу. Ваші думки кидаються між Богом і безліччю обов’язків, що очікують на вас.

Час молитви стає дійсно самим неспокійним періодом дня. Ваш розум практично розірваний на клапті. Радість, спокій і відпочинок такі ж далекі від вас, наскільки схід від заходу, і чим довше ви молитеся, тим більше ви відчуваєте, що нехтуєте своєю роботою. Простіше кажучи, вам починає здаватися, що час, який ви проводите на колінах, – це втрачений час. І ви перестаєте молитися! Ворог отримав блискавичну перемогу!

Тут ми лицем до лиця стикаємося з ворогами, чия могутність надзвичайно перевищує нашу; вони здобуватимуть над нами перемогу за перемогою до тих пір, доки ми не пізнаємо істинного секрету молитви: відкрити свої серця Ісусові і дати Йому доступ до наших сподівань. Молитва служить безпорадним, і безпорадні не відволікаються, а, навпаки, тягнуться до молитви. Наша безпорадність у поєднанні з неспокійними думками і розсіяним розумом, перестає бути відволікаючим чинником у молитві, якщо Духу вдасться навчити нас маленькому, але дуже важливому секрету молитви, – моя безпорадність вказує на те, що Ісус стукається у двері мого серця, це знак, що Він подає мені послання, яке адресоване моїй бідній душі, щоб сказати, що Він хоче увійти до неї і застосувати Свою силу для зцілення мого болю.

Він має владу і над моїми неспокійними думками. Він здатен перемогти бурю в моїй душі і заспокоїти море, що вирує там. Згадайте величні і повні краси слова: “І мир Божий, який перевищує всякий розум, збереже серця ваші й помисли ваші в Христі Ісусі” (Флп. 4:7).

Єдине, що ми можемо зробити, щоб зібрати і утримати свій розсіяний розум і думки, що скачуть, – це помістити їх в Ісуса Христа. Під цим я маю на увазі, що ми повинні дозволити Христу утримувати, притягати, охоплювати і збирати навколо Себе всі наші інтереси. Тоді молитви наші стануть справжніми зустрічами з Богом. Подібно до того як радіуси кола зустрічаються в центрі, так і всі наші думки повинні прагнути до Бога.

Апостол каже, що таким чином впливає на наші неспокійні думки Божій спокій. Жодного спокою чи миру в молитві я не набуду, поки думатиму, що шляхом концентрації власної волі зможу тримати у своїх думках Бога. Але щойно я зрозумію, що в цьому я безпорадний – у справі контролю над своїми неспокійними думками, – і дозволю Ісусові, своєму Всемогутньому Другу, боротися з цими могутніми ворогами моєї душі, негайно ж Божий мир зійде із зціленням і благословенням на мої розсіяне серце і розум. Тоді Дух дістане можливість прояснити і прославити Христа в моїй душі з новою силою. Тоді мої думки будуть заспокоєні Христом і сконцентровані на Ньому.

Попередній запис

Час для молитви

Перш ніж завершити цей розділ про молитву як роботу, я хотів би підкреслити, що цій роботі немає заміни в Царстві ... Читати далі

Наступний запис

Спеціальний час для молитви

Молитва святого Домініка (фрагмент), Ель Греко Для чого треба приділяти певний час для молитви? Чи не ... Читати далі