Луки 24:28-35 – 24:36-53

Луки 24:28-35 – Прозріння в Еммаусі

«І наблизились вони до села, куди йшли. А Він удавав, ніби хоче йти далі. А вони не пускали Його й намовляли: Зостанься з нами, бо вже вечоріє, і кінчається день. І Він увійшов, щоб із ними побути. І ото, коли сів Він із ними до столу, то взяв хліб, поблагословив, і, ламаючи, їм подавав… Тоді очі відкрилися їм, і пізнали Його. Але Він став для них невидимий… І говорили вони один одному: Чи не палало нам серце обом, коли промовляв Він до нас по дорозі, і коли виясняв нам Писання?… І зараз устали вони, і повернулись до Єрусалиму, і знайшли там у зборі Одинадцятьох, і тих, що з ними були, які розповідали, що Господь дійсно воскрес, і з’явився був Симонові. А вони розповіли, що сталось було на дорозі, і як пізнали Його в ламанні хліба.»

Подумайте про першу трапезу в Біблії. Наслідки цього моменту важко недооцінити. «І побачила жінка, що дерево добре на їжу, і принадне для очей, і пожадане дерево, щоб набути знання. І взяла з його плоду, та й з’їла, і разом дала теж чоловікові своєму, і він з’їв. І розкрилися очі в обох них, і пізнали, що нагі вони» (Бут. 3:6-7). Історія продовжувала нагадувати про себе всякий раз, коли на людський рід обрушувалися нещастя, яким вона дала початок. Сама смерть сходить до цього заколоту. У результаті усе творіння піддалося розпаду, тлінню і стражданню.

Тепер Лука, на противагу тій злощасній історії, описує першу трапезу нового творіння. «І ото, коли сів Він із ними до столу, то взяв хліб, поблагословив, і, ламаючи, їм подавав… Тоді очі відкрилися їм, і пізнали Його.» (вірші 30-31). Двоє в Еммаусі – можливо, Клеопа і Марія, чоловік і дружина, – виявляють, що древнє прокляття зняте. Сама смерть переможена. Нове Боже творіння, дихаюче життям і радістю, розцвіло в цьому світі розпаді і скорботи.

Сам Ісус, воскреслий з мертвих, є початок і знак цього нового світу. Він не просто знову ожив, як ожили, скажімо, дочка Яіра і син вдови в Наїні. Їм, бідолахам, належало знову зустріти смерть у належний час. Ісус, схоже, пройшов крізь непрохідний лабіринт смерті і вийшов з іншого боку в новий світ, який не знає смерті. Цей світ відчутний і має всі характеристики фізичного світу, але в усьому видно відбиток оновлення. Ми звернемо на це увагу при читанні наступного – і останнього – фрагмента Євангелія Луки.

Звичайно ж Лука розповів нам усе це так, щоб ми могли відчути усе до дрібниць. Тлумачення Біблії звернене і до нас, щоб і наші серця запалали від вогню істини, що ожила на старих сторінках. У цьому і в наступному уривку Лука підкреслює принцип, який церква занадто легко забуває: уважне вивчення Біблії має на увазі єдність розуму і серця, розуміння і співпереживання. Ми досягнемо цього результату, коли навчимося прочитувати розповідь про Бога і світ, про Ізраїль і Ісуса не очима носія певної культури, а очима самого Бога. Ми зрозуміємо Старий Завіт лише тоді, коли побачимо, що той досягає своєї природної кульмінації в Ісусі. Так само, ми лише тоді зрозуміємо самого Ісуса, коли побачимо в Ньому того, на кого послідовно і цілеспрямовано вказує Писання. І коли ми зрозуміємо це, ми, подібно до Клеопи і Марії, відчуємо, як палає наше серце.

У нас також є шанс узнати Ісуса в ламанні хліба. Те, як Лука описує цю просту трапезу, примушує згадати сцену Таємної Вечері і багато інших трапез, які Ісус ділив зі Своїми послідовниками. Клеопа і Марія, не були присутніми серед Дванадцяти на Таємній Вечері, але те, що Ісус зробив тоді, Він робив всякий раз, коли ламав хліб з учнями.

Лука бажає також, щоб його читачі побачили в цій трапезі в Еммаусі вказівку на те ламання хліба, яке незабаром стане центральним обрядом Ісусових послідовників. Хоча Ісус більше не був присутнім фізично, вони повинні були виявити, що Він живе з ними і в них за допомогою цієї трапези (Дії 2:42). Тут, як і в інших місцях, Писання і Таїнство, слово і трапеза тісно з’єднуються одне з одним. Приберіть Писання, і таїнство перетвориться на магічний фокус. Приберіть Таїнство, і Писання стане предметом інтелектуальної чи емоційної вправи, не пов’язане з реальним життям. З’єднайте їх, і ви отримаєте серце християнського життя, як розумів це Лука.

Тут можна знайти ще одне свідоцтво літературної майстерності Луки. Ця розповідь – одна із структуротворних частин Євангелія. У 2:41-52 ми читаємо, як Марія і Йосип, пройшовши денний шлях від Єрусалиму, виявили, що Ісуса з ними немає, і три дні шукали Його, поки не знайшли в Храмі з учителями Закону. Ісус каже Марії, яка ледь не збожеволіла від горя: «Хіба ви не знали, що повинно Мені бути в тому, що належить Моєму Отцеві?»[*] Усе оповідання Луки як би обрамлене двома цими сценами. Лука запрошує нас супроводжувати його в подорожі віри; ця віра виведе нас з тривог і печалей до зустрічі з Ісусом, Який виконав справу Свого Отця і жадає розділити секрет успіху з нами, Його послідовниками. Він також хоче обдарувати нас Своєю цілющою присутністю.

Отже, Лука, як і замислював, описав новий Вихід, здійснений Ісусом в Єрусалимі (9:31). Смерть – от справжній поневолювач людства. Земні тирани в смерті бачать запоруку свого довгого правління; от чому розп’яття було символом римської влади. Перемога над смертю виявляє всю безпорадність земної влади. Із смертю переможений і гріх, що відбиває заколот людини проти Бога, змову із смертю, що вбиває благе Боже творіння. Ісус вивів новий Божий народ з рабства і тепер запрошує супроводжувати Його на новому шляху до обітованої землі. Дорога в Еммаус – це лише початок. Йти цим шляхом означає чути голос Ісуса в Писанні і пізнавати Його в ламанні хліба. Ласкаво просимо в новий Божий світ!

Луки 24:36-53 – Обіцянка і вознесіння Ісуса

«І, як вони говорили оце, Сам Ісус став між ними, і промовив до них: Мир вам! А вони налякалися та перестрашились, і думали, що бачать духа. Він же промовив до них: Чого ви стривожились? І пощо ті думки до сердець ваших входять? Погляньте на руки Мої та на ноги Мої, це ж Я Сам! Доторкніться до Мене й дізнайтесь, бо не має дух тіла й костей, а Я, бачите, маю. І, промовивши це, показав Він їм руки та ноги. І, як ще не йняли вони віри з радощів та дивувались, Він сказав їм: Чи не маєте тут чогось їсти? Вони ж подали Йому кусника риби печеної та стільника медового. І, взявши, Він їв перед ними.

І промовив до них: Це слова, що казав Я до вас, коли був іще з вами: Потрібно, щоб виконалось усе, що про Мене в Законі Мойсеєвім, та в Пророків, і в Псалмах написане. Тоді розум розкрив їм, щоб вони розуміли Писання. І сказав Він до них: Так написано є, і так потрібно було постраждати Христові, і воскреснути з мертвих дня третього, і щоб у Ймення Його проповідувалось покаяння, і прощення гріхів між народів усіх, від Єрусалиму почавши. А ви свідки того. І ось Я посилаю на вас обітницю Мого Отця; а ви позостаньтеся в місті, аж поки зодягнетесь силою з висоти.

І Він вивів за місто їх аж до Віфанії; і, знявши руки Свої, поблагословив їх. І сталось, як Він благословляв їх, то зачав відступати від них, і на небо возноситись. А вони поклонились Йому, і повернулись до Єрусалиму з великою радістю. І постійно вони перебували в храмі, переславляючи й хвалячи Бога. Амінь.»

Завершальна сцена Луки, при усій її урочистості і схвильованості, звертає нашу увагу на питання, що ж насправді сталося на Пасху. Яке тіло тепер в Ісуса? Як воно, будучи відчутним, з плоттю і кістками, що дозволяє їсти печену рибу і не справляє враження примари, може з’являтися і зникати із власної волі і, врешті-решт, вознестися на небо? Про яке тіло ми говоримо?

Це, я думаю, найважче зрозуміти у воскресінні. Апостолу Павлу знадобився цілий розділ, щоб роз’яснити цю проблему (1Кор. 15), але і тоді багато хто невірно зрозумів суть справи. Люди часто думають, що «воскресіння» означає просто «життя після смерті» або «відхід на небо», але в юдейському світі першого століття це слово означало нове втілене життя в новому Божому світі; якщо влаштує, життя після «життя після смерті». Проте те нове тіло, яке буде дано в кінці, не ідентичне тому тілу, яке було раніше. В акті нового творіння, який можна зіставити лише з первинним творінням, Бог створить новий вид матерії, більше не схильній смерті. Звичайно, у разі Ісуса це сталося відразу. Його нове тіло було фактично трансформацією старого, яке не знало розкладання. Проте для нас, чиїм тілам не уникнути розкладання і чиї кістки, можливо, будуть спалені, потрібен новий акт творіння.

Нове тіло – і в цьому вся суть – належатиме до обох вимірів Божого світу: як до небесного, так і до земного. (Наприкінці Книги Одкровення ми бачимо, що небо і земля в результаті з’єднуються в єдине ціле, обидва виміри, нарешті, зливаються в одне єдине.) Зараз у нас тільки земні тіла; нове тіло Ісуса здатне знаходитися як на землі, так і на небі. І нехай нам треба розширити свої уявлення про «небо» до такої міри, щоб допустити таку неймовірну здатність. Лише так можна пояснити те, що все виходить за межі розумного тут і в схожому Івановому звіті. Звичайно, воскресіння і вознесіння просувають наш розум і уяву далі, ніж ми звикли. Потрібне велике напруження, щоб наше мислення, сформоване в умовах гріха і смерті, змогло «прилаштуватися» до нового світу Божого. Проте і до цього нас закликає Євангеліє.

Але якщо подію з Ісусом приводить наш розум у замішання, то все, що Ісус сказав учням у Свої останні дні, має ясний практичний сенс і вказує усій майбутній церкві її шлях і місію. Люди мене часто запитують: у чому, власне, сенс смерті і воскресіння Ісуса? Поза сумнівами, Йому було приємно знову опинитися в числі живих, але яке це має відношення до нас? Хоча відповідь на це питання знаходиться в кількох віршах цього євангельського уривка, знадобиться все наше життя і вся історія церкви, щоб у них розібратися. Церква має бути вкорінена в Писанні і повинна активно виконувати свою місію. Вона повинна проповідувати «покаяння для відпущення гріхів в усіх народах». Біблія завжди передбачала, що, коли Бог, нарешті, виконає усі обіцяння, дані Аврааму, Мойсеєві і пророкам, весь світ буде обійнятий рятівною і цілющою Божою любов’ю. І от тепер це має статися.

«Покаяння» і «прощення гріхів», отже, не просто особиста справа кожного, хоча, звичайно, і це теж. У християнському житті важливо навернутися від гріха і радіти Божому прощенню – адже, врешті-решт, у цьому суть Молитви Господньої. Але ці два поняття простягаються набагато далі. Вони визначають ту діяльність, яка може змінити світ.

У сьогоднішньому світі ведеться багато суперечок, дрібних і великих, з яких лише мало що потрапляє в газети. Нації, етнічні групи, політичні партії, племена, економічні союзи борються за перевагу. Кожна із сторін може розповісти немало про жорстокості, заподіяні їй опонентами. Кожна із сторін претендує на відповідність високої моралі і на право вносити в цю мораль корективи, вимагати розплати і навіть відверто мстити. Але, як ясно всякому, хто вивчав суперечливу історію Близького Сходу, Руанди чи Північної Ірландії, просто неможливо дати такий звіт про конфлікт, в якому одна сторона була б відповідальна за все зло, а інша була б представлена безневинною жертвою. Єдиний вихід з будь-якого конфлікту – той, який завжди виявляється найбільш важким, – покаяння і прощення. Життя за Євангелієм під водійством воскреслого Господа Ісуса – це єдиний шлях вперед, до нового творіння, повного нових надій і можливостей. Чудова робота Комісії істини і примирення в Південній Африці під керівництвом архієпископа Десмонда Туту в останні роки двадцятого століття вказала вірний шлях. Це дивовижний приклад! Хто подасть наступний?

Ісус обіцяв Своїм послідовникам, що вони будуть наділені силою від Бога для того, щоб вирішувати нові завдання; Книга Дії Апостолів – це розповідь про початок втілення цих завдань. Євангеліє Луки закінчується там же, де воно почалося, – в Єрусалимському Храмі. Поклоніння живому Богові, тепер явленому в Ісусі з Назарету, – складає, на думку Луки, ядро християнського життя.


[*] У автора: «Чи не знали ви, що Мені належить робити справу Отця Мого?» – Прим. пер.

Попередній запис

Луки 24:1-12 – 24:13-27

Луки 24:1-12 – Воскресіння «А дня першого в тижні прийшли вони рано вранці до гробу, несучи наготовані пахощі, та й ... Читати далі