Бути святим означає в усьому наслідувати Христа: думками, почуттями, словами та вчинками. Найбільш характерною рисою святості є любов (любов до Бога понад усе та до ближнього як до самого себе), яка живить усі інші чесноти: покору, справедливість, працелюбність, чистоту, послух, радість… Святість є тим, до чого покликані всі християни, метою, яка досягається з Божою допомогою і сповненим боротьби життям лише на небесах.
За матеріалами сайту opusdeі.org.ua
* * *
Святість – одна з основних Божих властивостей, яка передається Богом обраній Ним людині.
Святість – не в безгрішності, а в стійкій і послідовній відразі до гріха.
- Бо Я – Господь Бог ваш: освячуйтеся і будьте святими, бо Я Господь, Бог ваш святий… (Лев.11:44).
- За прикладом Святого, Який покликав вас, і самі будьте святі в усіх вчинках (1 Пет. 1:15)
“Називаючи Бога святим, ми сповідуємо, що Він абсолютно чистий від всякого гріха, навіть не може грішити, і в усіх своїх діях абсолютно вірний моральному закону, а тому ненавидить зло і любить одне лише добро” (митрополит Макарій).
Святою називається людина унаслідок її причетності Богу Всесвятому, через з’єднання з Ним, співучасті в Його вседосконалому Житті.
Святість є єдність людини з Духом Господнім (“Хто з’єднується з Господом, той є один дух з Господом” (1 Кор. 6:17)), перебування благодаті Святого Духа в людині.
Святість – дар Божий, який набуває людина через дію Божественної благодаті. Але для отримання цього дару людина повинна докласти зусилля. Ці зусилля полягають у боротьбі зі своїми гріховними пристрастями. Під час цієї боротьби християнин отримує благодать Святого Духа, що преображає його пошкоджену гріхом природу.
За матеріалами сайту azbyka.ru
Що є святість?
Для людини, яка має хоч би мінімальний зв’язок з Церквою, звичне поняття, що повторюється тут, – слово “святий”. Людина постійно чує це слово під час богослужінь, а під час читання апостольських Послань з подивом чує звернене до неї словосполучення “брати святі”.
“Бо воля Божа є святість ваша” (1 Сол. 4:3), і ми маємо бути святими, бо святий Бог (1 Пет. 1:16). Такі два засадничих початки, на яких християни будують з Богом стосунки віри, починаючи боротися, щоб отримати спасіння (див. 2 Тим. 2:10).
Згадані вище заклики – компас для християн, і вони є не Божими вимогами, а певним “терапевтичним курсом”. Саме так Церква розуміє Божественні заповіді – не як приписи військової дисципліни, але як стимул для вільного вибору і згоди на поступове лікування і відновлення нашого духовного здоров’я. На превеликий жаль, більшість сучасних християн мислять інакше, вважаючи святих чимось чужим для себе і бачать у них якихось древніх напівбогів…
Тоді як святість – це беззаперечне прийняття волі Божої на всіх етапах свого життя і в кожну його мить. Де б людина не знаходилася, в усіх питаннях і рішеннях проявлятиметься обраний нею напрям життя. Будь-яке середовище – сімейне, робоче чи соціальне – стане полем для перевірки на “святість”. Фраза “Не бійтеся, тому що я боюся Бога” (Бут. 50:19) залишиться вічним критерієм життя кожного християнина.
Якщо людина не вступає в довірливі відносини з Богом, це означає знецінення місії Христової і заперечення Церкви. Не для того Христос прийшов у світ, щоб створити серед стількох релігій ще одну і заснувати форми і мотиви нового культу. Христос прийшов у світ і став людиною, щоб ми “мали життя, і надто мали” (Ін. 10:10). Іншими словами, або Христос є життя або немає причин, щоб цікавитися ще одним релігійним переконанням.
Серця всіх людей хочуть жити. Наша молодь пише цей заклик на стінах: “Роби більше, ніж просто існуй, – живи”. Саме це Христос, Котрий став людиною, приніс у світ – можливість успадкувати вічне життя. Усе Євангеліє від Іоанна з максимальною ясністю говорить про це життя. “Хто слово Моє слухає і вірить у Того, Хто послав Мене, той має вічне життя і на суд не приходить, а перейшов від смерти до життя” (Ін. 5:24). “Хто вірує в Сина, має життя вічне, а хто не вірує в Сина, не побачить життя, але гнів Божий перебуває на ньому” (Ін. 3:36).
Не може існувати двох життів, оскільки не існує другого Христа. Христос є життя, і людина пізнає Його і підкоряється Йому, надихаючись Його словом зараз, щоб фраза “перейшов від смерти до життя” (Ін. 5:24) стала діяти зараз, а не після смерті.
Таким чином, святість – це труд отримання життя. Це жертва послуху животворчій Христовій заповіді, що рятує нас від смерті, пристрастей і гріха. Це свобода від самообману корисливої любові і нелегке прийняття жертви Христової. Це любов Хреста, на якому і за допомогою якого християни розпинають у собі “стару людину”, її пристрасті і бажання. Це усвідомлення того, що Христос помер “за життя світу” (Ін. 6:51).
Автор: Феодосій Мартзухос
