Перша ознака – безпорадність

Цей приклад допомагає нам глибше проникнути в секрет молитви. Молитва є щось глибше, ніж слова. Вона існує в душі ще до того, як отримує словесне вираження, і залишається в душі після того, як останнє слово злетить з губ. Молитва – це стан нашого серця, нашого розуму. Молитва – це певне спрямування наших сердець до Бога, спрямування, яке Він на небесах миттєво розпізнає як молитву, як звернення до Його серця. Приймає це звернення словесну форму чи ні – для Бога неважливо, це важливо лише для нас самих.

Що таке стан духу? Який стан серця, який Бог розпізнає як молитву? Я б згадав два моменти:

1 Безпорадність. Це, поза сумнівом, перша найістинніша ознака молитовного стану серця. Наскільки я розумію, молитва дарована тільки безпорадним. Це останній їх притулок. Дійсно найостанніший вихід. Ми випробовуємо всі засоби і лише потім звертаємося до молитви.

Це діє не лише до нашого навертання до віри. Молитва – це останній притулок і в нашому християнському житті. Я занадто добре знаю, як багатослівними і красивими бувають наші молитви, що возносяться наодинці і публічно, в яких відсутнє відчуття безпорадності як головної рушійної сили. Проте в мене немає жодної упевненості, що це можна назвати молитвою. Молитва і почуття безпорадності невід’ємні одне від одного. Лише той, хто відчуває свою безпорадність може дійсно молитися.

Нехай прислухається до цих слів той, хто настільки безпорадний, що навіть не знає, як молитися. Вам здається, що ваш розум повний гріха і нечистоти. Ваш розум охоплений проблемами, які Біблія називає світськими. Бог, вічність, святість здаються настільки далекими і чужими, і ви думаєте, що додасте до своїх гріхів ще один, звертаючись до Бога в такому стані розуму. Ви повинні постійно задаватися питанням: “Чи дійсно я хочу звільнитися від лінощів і холодності свого серця і від своєї прихильності до світського життя? Чи не стало моє християнське життя інертним і холодним з тієї простої причини, що в глибині душі я сам цього хочу?” Так чесна душа бореться з ганебністю свого існування. Людина почуває себе такою безпорадною і покинутою, що молитва застигає в неї на губах.

Послухайте мене! Ваша безпорадність – це найкраща молитва. Вона волає від вашого серця до серця Божого набагато сильніше, ніж багатослівні молитви. Він чує її в той самий момент, коли вас охоплює безпорадність, і Він починає активно діяти, як тільки почує і відгукнеться на заклик вашої безпорадності. Сьогодні Він чує точно так, як і чув безпорадну і безсловесну молитву розслабленого.

Якщо ви мати, то з легкістю зрозумієте цю особливість молитви. Ваше немовля не здатне словесно сформулювати, чого воно хоче від вас. Проте малюк просить вже відомим йому способом. Він може лише кричати, проте ви прекрасно розумієте його благаючий крик. Більше того, іноді малюкові навіть не треба плакати. Усе, що вам потрібне, – це побачити його в усій його безпорадності і залежності від вас. І благання торкається вашого материнського серця, благання, яке сильніше за найгучніший крик. Той, Кого називають Отцем усіх матерів і всіх дітей на небесах і на землі, поводиться з нами так само. Наша безпорадність – це безперервний заклик до Його батьківського серця. Він постійно чує наші молитви і дає нам те, чого ми потребуємо. Вдень і вночі Він працює, хоча ми, як правило, навіть не помічаємо цього, не кажучи вже про те, щоб подякувати Йому за це.

Якщо ви мати, то вам це буде легше зрозуміти, ніж усім нам. День і ніч ви піклуєтеся про свого малюка, навіть якщо він не усвідомлює, що саме ви робите, ви жертвуєте собою, страждаєте за нього. Він не дякує вам, часто він навіть протидіє вам, створюючи тим самим немало труднощів. Проте ви не дозволяєте цим обставинам зупинити вас. Ви чуєте і постійно відгукуєтеся на благання, які його безпорадність шле вашому материнському серцю. Такий же і Бог, причому Він робить бездоганно те, що людська любов здатна зробити лише приблизно. Як істинна мати присвячує своє життя турботі про дітей, так і Вічний Бог у Своїй нескінченній милості присвятив Себе вічній турботі про Своїх слабких дітей, які заблукали.

Так поступає Бог з усіма нами. Але ми часто дозволяємо собі думати, що Бог нас не любить. Іноді нам навіть здається, що Він взагалі не звертає на нас жодної уваги. А іноді навіть можемо відчувати, як Бог переслідує нас Своєю помстою, немов би хоче порушити наші плани і зруйнувати наше життя.

Послухайте, і я скажу вам, який Бог: “Він сонцем Своїм осяває злих і добрих і посилає дощ на праведних і на неправедних” (Мф. 5:45). Христос витратив Свої останні сили і останні миті Свого життя на молитву про ворогів: “Отче, прости їм, бо не відають, що чинять” (Лк. 23:34). Коли Ісус востаннє прийшов в Єрусалим, у Нього не залишалося більше засобів до спасіння цього безбожного і бунтівного міста, Він встав на Елеонській Горі і заплакав про нього. Його пророчому погляду відкрилося жахливе, готове обрушитися на місто прокляття, від якого не було жодного порятунку.

Такий Бог. Він любить Своїх ворогів. Він бачить хвороби безбожників, їх порожні радощі та істинні прикрості, їх розгубленість, страждання і турботи, бачить, як захоплює їх потік часу до вічних мук пекельних, як їх біль і безпорадність волають до Божого серця. І Він чує їх крик і сходить до безпорадних людей для того, щоб допомогти їм.

Попередній запис

"Сонце праведності"

Мідний змій, Федір Бруні Коли євреї згрішили проти Господа в пустелі, Він наслав на них надзвичайно ... Читати далі

Наступний запис

Вагомі молитви безпорадних

Молитва – для безпорадних. Подумаємо про грішника, який більш не тікає від Бога. Він стоїть в оточенні небесного світла. Поступово ... Читати далі