Що ж у Ньому такого незвичайного? (Закінчення)

Ідея прощення гріхів довго не давала мені спокою. Я ніяк не міг її збагнути. Одного разу я говорив про Божественну сутність Ісуса під час лекції на філософському факультеті і навів як приклад рядки з Евангелія від Марка. Один зі студентів заперечив, що прощення, дане Христом, зовсім не доводить Його Божественну сутність. Ісус, мовляв, просто сказав, що прощає цього чоловіка, але це не означає, що Він проголошував Себе Богом. Я довго міркував над словами цього студента, і раптом мене осінило: я збагнув, чому обурились книжники.

Звичайно, будь-яка людина може сказати: „Я тебе прощаю”. Але сказати так може тільки та людина, проти якої я згрішив! І навпаки, якщо хтось згрішив проти мене, я можу сказати йому: „Я тебе прощаю”. Але Христос був в іншій ситуації: розслаблений згрішив проти Бога Отця, і Ісус сказав йому: „Прощаються тобі гріхи твої”. Так, ми можемо простити людині, якщо вона нас образить, але гріх проти Господа може відпустити тільки Господь Бог. Це й зробив Ісус.

Не дивно, що єврейське духовенство обурилось, коли якийсь тесля з Назарета дозволив Собі таку заяву. Влада відпускати гріхи дана Ісусові – це яскравий приклад того, як Він виступав у якості, властивій одному лише Богові.

У Євангелії від Марка змальовується суд над Ісусом (14:60-64). Там написано, що Ісус говорив про Свою божественну сутність.

Тоді встав насередині первосвященик, та й Ісуса спитав і сказав:

Ти нічого не відповідаєш, що свідчать вони проти Тебе?

Він же мовчав, і нічого не відповідав. Первосвященик ізнову спитав Його, до Нього говорячи:

Чи Христос Ти, Син Благословенного?

А Ісус відказав:

Я. І побачите ви Сина Людського, що сидітиме по правиці сили Божої, і на хмарах небесних приходитиме!

Роздер тоді первосвященик одежу свою та й сказав:

На що нам ще свідки потрібні? Ви чули цю богозневагу. Як вам здається?

Вони ж усі присудили, що Він умерти повинен…

Спочатку Ісус не хотів відповідати, і первосвященик привів Його до присяги. Під присягою Ісус змушений був відповідати (і я дуже радий, що Він, нарешті, відповідав). На запитання „Чи Христос Ти, Син Благословенного” Він відповів ствердно.

Отже, які ж покази дав Христос на суді? По-перше, Він назвав Себе Сином Благословенного, тобто Бога, по-друге, що сидить праворуч Сили і, по-третє, Сином Людським, що прийде на хмарах небесних. Ці слова однозначно характеризують Його як Месію. Дуже важливо розглядати їх у сукупності.

Синедріон (єврейський верховний суд) правильно зрозумів зміст слів Ісуса. Саме тому первосвященик роздер свою шату і сказав: „На що нам ще свідки потрібні?” Ісуса засудили за Його ж сказані слова.

Роберт Андерсон підкреслює: „Найпереконливіші докази – це свідчення вороже налаштованих свідків. Дії ворогів Ісуса незаперечно підтверджують той факт, що Він називав Себе Богом. Не треба забувати, що в епоху, про яку йдеться, євреї аж ніяк не були примітивними дикунами. Це був глибоко релігійний народ з дуже високою культурою. І саме за ці слова синедріон – верховна рада нації, до якого входили найвидатніші релігійні діячі, зокрема Гамаліїл і його великий учень Савл із Тарса, – одноголосно засудив Його до смертної кари”.

Без сумніву, Ісус дав ці свідчення з власної волі. Зрозуміло, що й євреї сприйняли Його слова як твердження, що Він – Бог. Перед ними був вибір: або вважати Його слова богохульством, або повірити, що Він – Бог. Судді це чудово розуміли, тому й розіп’яли Його, а потім ще й глумилися над Ним за те, що „покладав Він надію на БогаБо Він говорив: Я Син Божий” (Мт. 27:43).

Видатний фахівець із Старого Завіту Г. Б. Суїт пояснював, чому первосвященик розірвав на собі одежу: „Закон забороняв первосвященику рвати на собі одежу у дрібних приватних конфліктах (Лев. 10:6, 21:10), але при виконанні обов’язків судді, за традицією, він повинен був саме так засвідчити свій страх з приводу будь-якої богозневаги, свідком якої він став. Не можна не відзначити глибоке полегшення, яке пережив збентежений суддя у цю відповідальну мить. Він міг уже не хвилюватися, чи знайдуться надійні свідки чи ні: потреба у них відпала, бо в’язень сам визнав свою провину”.

Ми вже зрозуміли, що це був не звичайний суд. Юрист Ервін Лінтон писав: „Це абсолютно унікальний випадок, коли на суді розглядають не вчинок підсудного, а його особу. Звинувачення, висунуте проти Христа, його визнання (або, точніше, свідчення, чи ще точніше – вчинок) перед судом, на підставі якого Його було визнано винним, допит у римського намісника, напис на Його хресті і вигуки присутніх при страті – все це зводиться до єдиного запитання: хто ж Він такий?” „Що ви думаєте про Христа? Чий Він Син?”

Суддя Гейнор, видатний юрист із Нью-Йорка, говорить, що синедріон звинувачував Ісуса лише в богозневазі. Він пише: „З читання будь-якого з чотирьох Євангелій стає зрозумілим, що так званий злочин, за який засудили Христа, у богозневазі… Він стверджував, ніби має надприродну владу, а з уст людини такі слова були хулою” (див.: Ів. 10:33). Гейнор має на увазі слова „бо Ти, бувши людиною, за Бога Себе видаєш”.

Зазвичай людину завжди судять за її вчинок. З Ісусом було інакше: Його судили за те, ким Він був.

Навіть цього одного епізоду на суді досить, щоб зрозуміти, що Ісус сам визнав Свою Божественну сутність. Його судді були свідками цього визнання. Окрім того, в день розіп’яття Його вороги пригадували, що Він проголошував Себе Богом, втіленим у людину.

Так само ж і первосвященики з книжниками та старшими, насміхаючися, говорили:

Він інших спасав, а Самого Себе не може спасти! Коли Цар Він Ізраїлів, нехай зійде тепер із хреста, і ми повіримо Йому! Покладав Він надію на Бога, нехай Той Його тепер визволить, якщо Він угодний Йому. Бо Він говорив: Я Син Божий…” (Мт. 27:41-43).

Попередній запис

Що ж у Ньому такого незвичайного? (Продовження)

Священики питають Ісуса, Джеймс Тіссо В Євангелії від Івана описано суперечку між Ісусом і єврейськими релігійними ... Читати далі

Наступний запис

Бог, дурисвіт чи божевільний?

Христос у пустелі, Іван Крамськой Отже, Ісус стверджував, що Він – Бог. Його власні слова – ... Читати далі