Бог, дурисвіт чи божевільний?

Христос у пустелі, Іван Крамськой

Отже, Ісус стверджував, що Він – Бог. Його власні слова – найкраще спростування тверджень скептиків, ніби Ісус був просто високопорядною людиною або, скажімо, пророком, який висловив чимало глибоких думок. Іноді ця думка подається як єдиний логічний і прийнятний з наукової точки зору доказ або ж як очевидний результат інтелектуального аналізу Євангелія. Біда лише в тому, що чимало людей погоджуються з цією думкою і не бачать, наскільки помилкові докази її прихильників.

Для самого Ісуса було дуже й дуже важливо, за кого Його сприймають люди. Пригадайте, що проповідував Ісус і що Він говорив про Себе! Хіба можна з Його слів зробити висновок, що Він був щонайбільше високопорядною людиною або пророком? Ні, і ще раз ні.

Та Ісус і не хотів, щоб люди про Нього так думали. К. С. Льюїс, професор Кембріджського університету, у минулому агностик, прекрасно розібрався в цій проблемі. От його слова: „Я хочу перекрити шлях кожному, хто виступатиме з нісенітницями, які часто доводиться чути на адресу Ісуса, наприклад: „Я готовий прийняти Ісуса як великого вчителя життя, але не вірю, щоб Він був Богом”. Саме цих слів вимовляти не слід. Адже кожного, хто насправді був простим смертним і став би говорити все, що сказав Ісус, – вважати великим учителем життя аж ніяк не можна. Він був би або причинним, не кращим за хворого, який вважає себе яєчнею, або справжнім посланцем пекла. Від вибору нікуди дітися: або цей чоловік був і є Сином Божим, або Він був божевільним, якщо не гірше”.

Далі він додає: „Можна вважати Його несповна розуму, якому місце у психіатричній лікарні, можна обпльовувати і викривати Його, як демона, можна впасти Йому до ніг і шанувати Його як Господа Бога. Головне, давайте не будемо говорити нісенітниць, ніби Він був великим учителем життя та й усе. Він не залишив нам цього вибору. Цього не було і в Його задумах”.

Ф. Дж. Алорт, який присвятив двадцять вісім років критичному вивченню тексту Нового Завіту, пише: „Його слова були такою мірою часткою Його Самого, що вони втрачають сенс, якщо розглядати їх як відповідні істини, висловлені віщуном чи пророком. Спробуйте викреслити з промов Ісуса Його Самого: Він завжди початковий, хоч далеко й не кінцевий суб’єкт будь-якого вислову, – вони розсипаються на порох”.

От слова Кеннета Скотта Латуретта, викладача історії християнства в знаменитому Йєльському університеті: „Ісус великий не одним Своїм вченням, хоча й цього було б досить, щоб забезпечити Йому місце в історії. Головне – поєднання Його вчення і Його особи. Це той випадок, коли вчення й учитель нероздільні”.

І далі: „Кожному вдумливому читачеві Євангелія має бути зрозумілим, що Ісус вважав Свої слова невіддільними від Нього Самого. Він був великий учитель, але не тільки. Його вчення про Боже царство, про людську поведінку і про Бога було дуже важливим, однак його не можна сприймати окремо від самого Ісуса. Він вважав, що такий поділ позбавляє Його слова будь-якого сенсу”.

Ісус говорив, що Він – Бог. Ніяких інших варіантів Він не лишив. Його слова були або істиною, або неправдою, отже, ми повинні спробувати вирішити цю дилему. На запитання Ісуса до Своїх учнів: „А ви за кого Мене маєте?” (Мт. 16:15) – можна відповісти по-різному.

Спершу припустимо, що Його твердження (про те, що він Бог) неправдиве. Якщо воно неправдиве, є два варіанти. Або Він знав, що це неправда, або ж ні.

Ми розглянемо обидва варіанти, зваживши при цьому всі аргументи.

Версія перша: дурисвіт

Якщо Ісус знав, що Він – не Бог, то коли Він стверджував, що Він – Бог, значить, Він брехав і свідомо вводив Своїх послідовників в оману. Однак коли б Він був брехуном, то був би через те і лицеміром: адже Він учив усіх завжди бути чемними за будь-яких обставин. Тоді все Його вчення, усе Його життя виявляється величезним обманом.

Більше того: тоді Він був демоном, бо звелів людям довірити Йому свої душі. Якщо насправді Він не міг виправдати цю віру і знав це, тоді Він був справжнім втіленням зла.

І, нарешті, Він був ще й безрозсудний: адже розіп’яли Його саме за претензії на Божественну сутність.

Часто повторюють, що Ісус – великий учитель життя. Поміркуємо логічно. Як же можна мати за великого вчителя людину, яка свідомо обманювала Своїх учнів в одній із головних тез Свого вчення – Своїй Божественній сутності?

Звідси – єдиний логічний висновок: Він обманював свідомо. Але такий погляд на Ісуса ніяк не збігається з нашими уявленнями про Нього: він несумісний з тим, що ми знаємо про Його життя і про вплив Його вчення на людство. Адже скрізь, де проголошувалося Слово Ісуса, люди й цілі народи змінювалися на краще – злодії ставали чесними, алкоголіки кидали пити, людиноненависники випромінювали добро, несправедливі перероджувались.

Уїльям Леккі, видатний англійський історик, який не сприймав християнства, писав: „Християнству судилося дати світові ідеального героя, який протягом вісімнадцяти століть осявав людські серця, сповнював їх натхненною любов’ю, який спромігся вплинути на всі без винятку епохи, народи, темпераменти й обставини, який не тільки служив взірцем доброчинності, але й був найсильнішим стимулом прямування до Нього… Просте змалювання трьох коротких літ Його активного життя зробило більше для відродження й окультурення людства, ніж усі пошуки філософів і заклики моралістів разом узяті”.

Історик Філіп Шафф говорить: „Якщо відповіді Ісуса на суді не є істиною, то вони можуть бути лише богозневагою або божевіллям. Однак перша гіпотеза відпадає відразу, досить пригадати про моральну чистоту і благородство Ісуса, що проявлялися у кожному Його слові, кожному вчинку й визнані всім людством. Самообман у такому важливому питанні, при такому ясному і всебічно сильному інтелекті теж виключається”.

Як міг би звичайний фанатик чи ошуканець завжди зберігати ясність думки, незворушно, мов сонце над хмарами, проходити крізь усі негоди й переслідування, щоразу давати наймудріші відповіді на складні питання, спокійно, при ясній свідомості, провістити власну смерть на хресті, зішесття Святого Духа, заснування Його Церкви, зруйнування Єрусалима – адже всі ці пророцтва здійснилися! Людина – така незвичайна, цілісна, бездоганно послідовна, досконала, людяна й одночасно вища за будь-яку людську велич – не може бути ні дурисвітом, ні витвором людської фантазії. Як чудово сказано у давнину, в цьому випадку поет був би величнішим за героя. Інакше кажучи, щоб вигадати Ісуса, потрібна була б людина ще величніша, ніж Він Сам…”

Далі Шафф наводить переконливий доказ проти того, щоб вважати Христа дурисвітом: „Якщо покликати на допомогу логіку, здоровий глузд і власний досвід та й подумати: як міг би самозванець, тобто аморальний дурисвіт чи егоїст, видавати себе від початку до кінця за найчистішого і найблагороднішого, відомого історії з виглядом на диво незворушним? Як міг би він вигадати і здійснити свій благодійний план, відзначений небувалою моральною величчю, високими думками, пожертвувати для нього власним життям всупереч жорстоким забобонам свого народу, своєї доби?”

Якщо Ісус хотів, щоб люди йшли за Ним і вірили, що Він – Бог, то чому Він обрав саме Ізраїль? Чому у постаті теслі із Назарета Він явився людям крихітної країни, де населення було на рідкість монолітне у своїй вірі в єдиного неподільного Бога? Чому Він не пішов до Єгипту або, ще краще, до Греції, де люди вірили у багатьох богів і допускали найрізноманітніші їх втілення?

Людина, яка жила життям Ісуса, говорила Його словами і загинула Його смертю, дурисвітом бути не може. Які ще варіанти залишились у нас?

Попередній запис

Що ж у Ньому такого незвичайного? (Закінчення)

Ідея прощення гріхів довго не давала мені спокою. Я ніяк не міг її збагнути. Одного разу я говорив про Божественну ... Читати далі

Наступний запис

Бог, дурисвіт чи божевільний? (Закінчення)

Версія друга: божевільний Отже, неможливо уявити, щоб Ісус був дурисвітом. А якщо насправді Він вірив у те, що є Богом, ... Читати далі