Луки 5:1-11 – 5:12-16

Луки 5:1-11 – Чудесний лов риби

«І сталось, як тиснувся натовп до Нього, щоб почути Слово Боже, Він стояв біля озера Генісаретського. І Він побачив два човни, що стояли край озера. А рибалки, відійшовши від них, полоскали невода. І Він увійшов до одного з човнів, що був Симонів, і просив, щоб він трохи відплив від землі. І Він сів, та й навчав народ із човна. А коли перестав Він навчати, промовив до Симона: Попливи на глибінь, і закиньте на полов свій невід. А Симон сказав Йому в відповідь: Наставнику, цілу ніч ми працювали, і не вловили нічого, та за словом Твоїм укину невода. А зробивши оце, вони безліч риби набрали і їхній невід почав прориватись… І кивали вони до товаришів, що були в другім човні, щоб прийшли помогти їм. Ті прийшли, та й наповнили обидва човни, аж стали вони потопати. А як Симон Петро це побачив, то припав до колін Ісусових, кажучи: Господи, вийди від мене, бо я грішна людина! Бо від полову риби, що зловили вони, обгорнув жах його та й усіх, хто з ним був, також Якова й Івана, синів Зеведеєвих, що були спільниками Симона. І сказав Ісус Симонові: Не лякайсь, від цього часу ти будеш ловити людей! І вони повитягали на землю човни, покинули все, та й пішли вслід за Ним.»

«Коли Христос закликає людину, – казав Дитріх Бонхефер, – Він каже їй: прийди і помри». Звичайно, Бонхефер саме це і зробив: він був повішений нацистами за опір Гітлеру. Але коли Симон Петро уперше зустрів Ісуса, він цього явно не усвідомлював. Якби йому показали фільм про те, що станеться з ним у найближчі рік-два, він би, мабуть, ще сильніше змолився, щоб Ісус залишив його в спокої[*]. Але не так чинить Ісус; і не так діє Бог. Петро ясно відчував, що його життя вже ніколи не буде таким, яким воно було раніше, що йому належить зіткнутися з новими завданнями; але його не може не захопити те, що вже сталося.

Це лише початок: зовсім небагато з того арсеналу, що є в Ісуса в запасі. Здається, Він почав проповідувати лише невеликій групі людей на узбережжі, а натовп усе збільшується, і от вже бракує простору. Ісусу не позичати кмітливості. Уздовж берега озера поблизу Капернаума зигзагами простягаються кручі і затоки, утворюючи як би природний амфітеатр. Якщо ви сядете в човен і трохи відпливете від берега, ви зможете говорити звичайним голосом, і кожен з тих, хто сидить на схилах, що спускаються в бухти, ясно чутиме ваші слова – мабуть, ще ясніше, ніж якби ви стояли на березі перед людьми. Ісус просто використовував особливості рельєфу і готовий човен.

Даючи вказівки рибалкам, які виконують кожне Його слово, Він направляє човен до потрібного місця. Останній раз, коли я з друзями спробував порибалити в цій частині світу серед білого дня, ми взагалі нічого не упіймали, хоча напередодні вночі в рибалок був великий улов. Найкращий улов після настання темряви. Рибалки марно працювали всю ніч; як правило, починати все наново вдень не мало сенсу. Але вони зробили так, як сказав їм Ісус. Таким був Його вплив на людей, досвідчених рибалок, які добре знають свою справу.

Решта, як мовиться, вже увійшла до історії: чудесний лов риби; знаки товаришам на іншому човні, щоб вони допомогли; зусилля, спрямовані на те, щоб допливти до берега і не потонути від тяжкості спійманої риби. І потім – момент істини. Ісус виділяє Петра з усієї групи і обіцяє йому, що той стане ловити не рибу, а «людей». Рибалки стають учнями і починають нове життя, маючи лише смутні уявлення про те, куди їх це приведе.

Цей епізод допомагає глибше вникнути в суть справи. Уявіть собі на мить, що ви – Петро; зупиніться і обдумайте те, що ви робите день у день. Уявили? А тепер уявіть, що несподівано з’являється Ісус і просить вас допомогти Йому в одній справі, і велів вам зробити щось, що здається безглуздим і може лише відняти час і сили. Але ви це робите, хоча, можливо, тихенько при цьому бурчите; і раптом усе виходить якнайкраще і досягає ефекту, про який ви і не подумували ніколи. Що ж таке сталося? Опиняючись в Ісусовій владі, ви відчуваєте благоговійний страх, мало не священний жах. Потім, коли Він звертається до вас як би з питанням, це почуття посилюється, хоча насправді Він не запитує, а повеліває. «Ти і Я віднині діятимемо разом», – каже Він. І ви розумієте, що у вас немає вибору. Якщо і за цією Людиною не можна слідувати, то не можна йти ні за ким.

Можливо, ви ще не досягли цієї міри. Можливо, ви ще знаходитеся десь у натовпі на узбережжі. Ви почули щось з того, що каже Ісус. Ви знаєте цих рибалок – їх усі знають в околиці, ці трудівники повертаються з нічної роботи, коли ви тільки встаєте. Це великі, сильні люди з натрудженими важкою роботою руками. З берега вам видно, як Ісус розмовляє з ними. Ви бачите, як вони знизують плечима, потім трохи відпливають і закидають мережі. Ви чуєте крики, бачите сум’яття. А потім ви бачите, як цей бурмило Петро опускається на коліна перед Ісусом. І вони всі разом йдуть. Що відбувається тоді у вашій свідомості?

Багато людей – можливо, багато з тих, хто це читає, – сьогодні опиняються якраз у такому становищі відносно Царства Божого. Вони почули досить, щоб зрозуміти: відбувається щось незвичайне. Вони бачать, як інші люди раптом змінилися, як перетворилося життя цих людей. Бачать і, можливо, трохи заздрять, але в той же час раді, що це яскраве світло звернене не на них. Але світло, хоча і викриває приховане (саме цим пояснюється первинний страх Петра, що відчув поряд із собою Божу святість), світить для того, щоб вказувати шлях життя.

Ісус нікого не хоче упустити. Мета Його заклику до Петра та інших – допомагати Йому віднині «ловити людей» – розповсюдити Благу звістку якнайдалі, донести її до максимально більшого числа людей. Кінець кінцем у Царстві Божому немає сторонніх. Сьогодні ми читаємо Євангеліє Луки тому, що Ісус дотримався Своєї обіцянку відносно Петра, незважаючи на первинну несхильність Петра і на ті невдачі, що потім спіткали його. Коли Ісус закликає, Він ясно вимагає повної віддачі, але лише тому, що сам вже повністю віддав всього Себе, і в Нього відносно нас і всього світу є плани, які нам і не снилися.

Луки 5:12-16 – Зцілення прокаженого

«А як Він перебував в одному з міст, ось один чоловік, увесь укритий проказою, Ісуса побачивши, упав ницьма, та й благав Його, кажучи: Господи, коли хочеш, Ти можеш очистити мене! А Він руку простяг, доторкнувся до нього й сказав: Хочу, будь чистий! І зараз із нього проказа зійшла… І звелів Він йому не казати нікому про це. Але йди, покажися священикові, і принеси за своє очищення, як Мойсей наказав, на свідчення їм. А чутка про Нього ще більше пішла, і багато народу приходило слухати та вздоровлятись від Нього з недугів своїх. Він же відходив на місце самотнє й молився.»

Уявіть собі людину, поміщену у в’язницю за велике шахрайство. Що станеться, коли вона, відбувши свій термін, повернеться в суспільство, прийде до своїх колишніх хазяїв і знову проситиметься до них на роботу? Насправді, що буде, якщо вона візьме і заявиться до будь-якого працедавця і попросить роботу, яка пов’язана зі зберіганням чужих грошей? Чи повірить їй хтось, якщо вона скаже, що виправилася?

Тепер уявіть людину з першого століття, що страждає від важкої і надзвичайно заразливої хвороби. Усі знають, що її тіло – суцільна зараза. Роками вона вимушена поневірятися за межами міста. Родичі залишають їй їжу, але остерігаються наближатися до неї, коли вона підходить, щоб її підібрати. І раптом одного разу вона з’являється в центрі міста і заявляє, що зустріла мандруючого проповідника, який її зцілив. Чи повірить їй хто-небудь?

Коли Ісус зціляв людей, Він часто піклувався не просто про те, щоб повернути людині тілесне здоров’я. У тому світі, задовго до появи сучасної медицини, хвороби, від яких страждали люди, часто супроводжувалися суворими приписами. Древні єврейські закони про чистоту не були якимись спеціальними табу, які винаходили законники; ці закони були еквівалентом того, що ми сьогодні вважаємо нормальною гігієнічною практикою, як наприклад звичка мити руки після туалету і перед тим, як торкатися до їжі. Приписи, згідно з якими люди з серйозними шкірними захворюваннями піддавалися ізоляції, не були дозвільними заборонами. Вони були потрібні для того, щоб запобігати поширенню хвороби. Така була причина появи більшості приписів про «чисте» і «нечисте».

Цим пояснюється те, чому Ісус у цьому і в ще одному схожому випадку (17:12-19) каже хворому (чи хворим) піти і показатися священикам. У всіх містах і селах місцеві священики діяли як учителі і охоронці Закону. Якщо хтось хотів, щоб його визнали здоровим і чистим, він повинен був піддатися стандартній процедурі, наказаній Законом (Лев. 13), і саме священик повинен був оглянути людину і оголосити її чистою чи нечистою. Ісус хоче зцілити людину; але Він також хоче, щоб та змогла повернутися до своєї сім’ї, у своє село, щоб її община прийняла її як свого повноправного члена. Тому зцілений повинен піти до священика; і, як тільки видасться випадок (тобто в наступне його паломництво в Єрусалим), він повинен принести жертву, наказану в Законі, щоб виразити Богові вдячність належним чином.

Але головне в цій історії з прокаженим – не веління піти до священика, а сама дія Ісуса, проста і наповнена глибоким сенсом. Він простягнув руку і доторкнувся до хворого. Сьогодні ми знаємо з психології, наскільки потужний і тривалий ефект викликає своєчасний дотик. Батьки і діти, брати і сестри, закохані і подружжя, друзі і сусіди – усі вони тим або іншим чином торкаються один до одного, в обіймах, у рукостисканні, у поцілунку, у легкому торканні руки. У людському спілкуванні особливо важливі подібні жести, а не слова. Тому втратити можливість такого контакту – не менш жахливо, ніж втратити слух або зір. Досконала любов виражається через дотик.

Роками, як ми можемо припустити, до цієї людини ніхто не торкався. Її тіло зрешетила хвороба; тривалий час вона буквально пожирала її плоть. Ми насилу можемо уявити собі те почуття захвату і щастя, яке викликав у прокаженого дотик Ісуса.

Теоретично ця дія повинна була перетворити Ісуса формально на нечистого і зараженого хворобою. Але, як і в багатьох інших зціленнях, усе було інакше. Чистота Ісуса, Його цілюща сила «заразили» людину, а любов і благодать Спасителя, Який доторкнувся до неї, проникли в неї, подібно до гарячого напою в холодний день.

Лука завершує цю розповідь тим, що ще раз привертає нашу увагу до джерела сили Ісуса. Він умів вислизати від натовпу і йти в пустинні місця для молитви. Якби ми спробували почати робити те ж саме, ми б неодмінно виявили, що можемо – і покликані – знайти способи принести таку ж любов тим, хто потребує її. Як би не змінювалися обставини, у сьогоднішньому світі дуже багато людей, які потребують дотику Ісуса, – у буквальному і переносному сенсі – і очікують, що саме ми дамо їм його відчути.


[*] Пор. в укр. пер.: Петро просить, щоб Ісус «відійшов від нього». – Прим. пер.

Попередній запис

Луки 4:14-30 – 4:31-44

Луки 4:14-30 – Протистояння Ісусу в Назареті «А Ісус у силі Духа вернувся до Галілеї, і чутка про Нього рознеслась ... Читати далі

Наступний запис

Луки 5:17-26 – 5:27-39

Луки 5:17-26 – Зцілення розслабленого «І сталось одного із днів, коли Він навчав, і сиділи фарисеї й законовчителі, що посходилися ... Читати далі