Марка 15:40-47 – Поховання Ісуса
«Були ж і жінки, що дивились здалека, між ними Марія Магдалина, і Марія, мати Якова Молодшого та Йосії, і Саломія, що вони, як Він був у Галілеї, ходили за Ним та Йому прислуговували; і інших багато, що до Єрусалиму прийшли з Ним.
А коли настав вечір, через те, що було Приготовлення, цебто перед суботою, прийшов Йосип із Ариматеї, радник поважний, що сам сподівавсь Царства Божого, і сміливо ввійшов до Пилата, і просив тіла Ісусового. А Пилат здивувався, щоб Він міг уже вмерти. І, покликавши сотника, запитався його, чи давно вже Розп’ятий помер. І, дізнавшись від сотника, він подарував тіло Йосипові. А Йосип купив плащаницю, і, знявши Його, обгорнув плащаницею, та й поклав Його в гробі, що в скелі був висічений. І каменя привалив до могильних дверей. Марія ж Магдалина й Марія, мати Йосієва, дивилися, де ховали Його.»
Учора друг увірвався до мене в сильному збудженні: нещодавно він побував в Єрусалимі і опинився на розкопках у той момент, коли археологи наткнулися на раніше невідому гробницю I століття біля стіни старого міста. Могила була цілою: кістки, осуарії (сосуди з кістками), усе аж до цілого загорнутого в саван скелета, що лежав окремо від інших у ніші. Мабуть, рідні не змогли повернутися, як того вимагав звичай, і зібрати кістки цього небіжчика в ще один осуарій.
Археологів, без сумніву, чекає ще багато таких цікавих відкриттів. Але це нагадує нам про подробиці, які ми могли б пропустити при сучасному прочитанні цієї історії: ми згадуємо обряд поховання Ісуса і розуміємо, чому Марко визнав за необхідне розповісти нам цей епізод саме таким чином. Здавалося б розповідь про похорони – сумне і не занадто цікаве доповнення до історії про смерть Ісуса, але розповідь Марка тремтить від ледве стримуваного хвилювання, адже він знає, що зараз станеться.
Передусім він знайомить нас з жінками, які, – ми це дізнаємося уперше – давно вже мандрували разом з Ісусом і Його учнями. Марко просто слів не кидає, і якщо він надумав тепер сказати про них, то лише тому, що в наступному розділі саме жінки гратимуть основну роль. Вони були присутніми при страті і при похованні, вони дивилися, де Його поклали (тобто запам’ятали місце, щоб не помилитися). Він не каже, що жінки допомагали Йосипу зняти тіло з хреста і підготувати Його до покладання до гробу, але подібного роду прогалини легко заповнити. На превеликий жаль перших християнських проповідників, які вважали б за краще першими відправити до Ісусової гробниці в неділю уранці чоловіків (жінки в стародавньому світі не визнавалися за свідків), і на щастя для нас, бо ми переконуємося – якби перші християни вигадали цю подію, вони б вигадали її по-іншому – дві Марії і Саломія стануть головними учасницями події, якій от-от належить початися.
Але спершу з-за лаштунків виступає ще одна фігура, змушуючи нас задатися питанням, – скільки ще було в Ісуса таких послідовників, про яких і згадок не збереглося. Наближалася субота. Щось треба було робити і робити швидко. Якби ніхто не потурбувався про тіло страченого, Його кинули б в загальну могилу. Марко ретельно пояснює, що Йосип був членом Ради (синедріону), респектабельною людиною, а значить, навіть за часів Марка в Єрусалимі жили люди, які знали самого Йосипа або його сім’ю і здатні перевірити всю цю історію. Це також означає, що Йосип був присутнім на суді в будинку первосвященика, чув звинувачення і вирок. Лука в паралельному місці пояснює, що Йосип не голосував за рішення синедріону, але Марко, за своєю звичкою, надає нам самим домислювати подробиці.
Йосип багатьом ризикував. Виявити співчуття до людини, щойно страченій за звинуваченням у змові і заколоті, означало накликати на себе серйозні підозри. Петро ледь не помер від страху, коли в ньому визнали земляка Ісуса, але Йосип, за словами Марка, чекав Царства, тобто, ймовірно, він був нехай таємним, але вірним Ісусовим прибічником. Він вирішив, що після смерті Ісуса йому вже нічого втрачати і потрібно виконати свій обов’язок.
Дотик до мертвого тіла робив людину ритуально нечистою – вона не могла взяти участь у звичайних ритуалах зустрічі суботи і святкового дня. Йосип поступає з Ісусом як з найближчим родичем – він вважає своїм обов’язком поховати Його до настання ночі, а заразом виконати старовинну заповідь, що забороняла залишати повішених «на дереві» до ранку. Заради цього він готовий накликати на себе ритуальну нечистоту, підозри, можливо, і звинувачення в змові.
Йосипу довелося немало побігати між третьою годиною і заходом, коли наставала субота. З Голгофи він поспішив у резиденцію Пилата, по дорозі назад через місто купив саван і швидко закінчив усю справу. Пилат затримав його, змусив чекати викликаного з Голгофи центуріона, який повинен був підтвердити, що Ісус не втратив свідомість, а дійсно помер і мертвий вже кілька годин. От чому Марок такий уважний до усіх деталей: перші християни, які проповідували воскресіння, стикалися зі зневажливою відповіддю: Ісус зовсім не помер на хресті, хитромудрий Йосип зняв Його з хреста напівживим, а потім привів до тями. Зрозуміло, на ці аргументи можна знайти інші заперечення, але Марко передбачає і заздалегідь відкидає їх.
Поховання (як і те, яке бачив на місці археологічних розкопок мій знайомий) складалося з двох етапів. Спочатку тіло завертали в саван, по можливості просочували ароматними маслами, пахощами, щоб відбити запах розкладання, і поміщали в нішу, на виступ у стіні печери, приблизно на рівні поясу. Інші небіжчики викладалися на інших полицях у тій же печері. Через пару років плоть розкладалася, і тоді кістки збирали і клали в осуарій, який залишали навіки стояти в одній з ніш у тій же самій печері.
Але у випадку з Ісусом до другого етапу справа так і не дійшла. Розповідь про похорони Марко завершує з явним нетерпінням. Він вже передчуває наступну сцену, проте настала субота і все повинно перебувати в спокої – усе, навіть Ісусове тіло.
Марка 16:1-8 – Воскресіння
«Як минула ж субота, Марія Магдалина, і Марія Яковова, і Саломія накупили пахощів, щоб піти й намастити Його. І на світанку дня першого в тижні, як сходило сонце, до гробу вони прибули, і говорили одна одній: Хто відвалить нам каменя від могильних дверей? А зиркнувши, побачили, що камінь відвалений; був же він дуже великий… І, ввійшовши до гробу, побачили там юнака, що праворуч сидів, і був одягнений в білу одежу, і жахнулись вони… А він промовляє до них: Не жахайтесь! Ви шукаєте Розп’ятого, Ісуса Назарянина. Він воскрес, нема Його тут! Ось місце, де Його поховали були. Але йдіть, скажіть учням Його та Петрові: Він іде в Галілею попереду вас, там Його ви побачите, як Він вам говорив. А як вийшли вони, то побігли від гробу, бо їх трепет та страх обгорнув. І не сказали нікому нічого, бо боялись…»
Кінець Євангелія від Марка пропав. У цьому я впевнений. Два кращі рукописи, обидва IV століття, обриваються на цих словах. Різні варіанти закінчень, що збереглися в інших манускриптах (про них я поговорю в наступному розділі) явно були написані пізніше, переписувачами, які, як і я, розуміли, що Марко не міг зупинитися на цьому місці, і намагалися заповнити пропуск.
Звичайно, є і такі коментатори, яким здається доречним завершити оповідання саме так, – жінки біжать у страху і мовчать про побачене – але я не належу до їх числа. Я цілком переконаний у тому, що продовження було. Найперший рукопис Євангелія від Марка, як я вважаю, постраждав, остання сторінка або край сувою відірвався, можливо, випадково (таке нерідко відбувалося зі сувоями і книгами стародавнього світу, буває і зараз).
Але давайте спочатку розберемося з тим, що в нас є, а не з тим, чого немає. Три жінки, яких Марко назвав у числі тих, які були присутніми при страті (а дві з них відмітили також місцезнаходження могили, і ця подробиця також, очевидно, свідчить про точність передання), як тільки субота минула, тобто увечері після заходу, купують пахощі, а вдосвіта неділі (перший буденний день єврейського тижня) йдуть до гробниці, побоюючись, що їм буде нелегко відсунути від її входу масивний камінь, і розраховуючи попросити когось про допомогу.
Звернемо увагу на те, про що жінки не говорять дорогою – а говорили б, якби вся повість була пізнішою релігійною вигадкою: вони йдуть не для того, щоб свідчити про Ісусове воскресіння – подібне диво взагалі не укладається в їх поняття. Вони йшли для того, щоб довести до кінця похоронний обряд, сумний, але важливий обов’язок. Умастити тіло померлого було потрібне як з любові до нього, так і для того, щоб запах розкладання не просочив гробницю, куди належить класти нових небіжчиків, поки не настане пора зібрати кістки Ісуса і скласти їх в осуарій (друге поховання).
І – раптове потрясіння. Камінь вже відсунутий убік. На тому місці, де поклали тіло Ісуса, сидить юнак у білому одязі і спокійнісінько пояснює, що Ісус воскрес з мертвих і чекає Своїх друзів у Галілеї. Жінкам велено було передати це повідомлення учням. Особливо названий Петро – швидше за все, не тому, що він займав серед учнів перше місце, а щоб дати зрозуміти: навіть його триразове зречення не викреслює його з числа Ісусових друзів. Він не безнадійний.
Зрозуміло, що жінки помчали додому, налякані до смерті. Попутно вони пробігли повз кількох чоловік, і не сказали їм ні слова. Вони були, кажучи сучасною мовою, шоковані.
Сучасні коментатори доклали чимало зусиль для того, щоб довести, ніби Марко неодмінно хотів обірвати оповідання саме на цьому місці і полишити нас у пітьмі і невизначеності. Марко, кажуть нам ці коментатори, написав книгу таємниць і загадок. Його персонажам раз у раз наказується дотримувати мовчання, от жінки і послухалися. Ніякого вам дешевого щасливого кінця, кажуть коментатори, Марко написав куди виразнішу книгу, дивну, дратівливу загадку, над якою кожен читач замислюватиметься, гадаючи, що ж сталося насправді і що б це означало. Віддамо належне витонченості і силі уяви цих коментаторів, але мене вони не переконують.
Ісус у Марка багаторазово каже учням про майбутні страждання і смерть і про те, що Він воскресне з мертвих. Вони не розуміють, сприймають Його слова як іносказання і загадку. Але Він каже прямо, і Марко хоче, щоб ми бачили в його словах не іносказання, а істину. Після переображення Він заборонив учням розповідати про це, «поки Син Людський із мертвих воскресне» (9:9). В той момент подібна вказівка спантеличила учнів, але Марко зовсім не хоче, щоб і його читачі нескінченно роздумували, запитуючи, що ж означає це «воскреснути з мертвих» (9:10).
На всьому протязі Євангелія Марко виставляє Ісуса істинним пророком і тепер показує нам, як збулася перша частина Його пророцтва про долю, яка чекає Його в Єрусалимі. Хіба міг він перервати розповідь у той момент, коли тільки збирався розповісти нам про те, як збулася і друга частина пророцтва?
Можна було б допустити, що Марко зупинився на цьому місці, якщо він припускав, що його книгу читатимуть на зібраннях вірних, і в цей момент викличуть когось з живих свідків, щоб ті розповіли про побачене в перший день Пасхи або незабаром після того. Але набагато вірогідніше, що він все-таки написав закінчення – про те, як жінки розповіли все учням, і ті пішли до гробниці, а потім (судячи з віршів 14:28 і 16:7), у Галілеї, вони знову зустріли Ісуса. Думаю, на завершення книги Ісус завіряв учнів у тому, що Він знову живе, хоча і оновленим, але тілесним життям, а також Він покладав на них місію, яку їм належало віднині виконувати (13:10; 14:9). Кінцівка книги могла бути досить короткою, але вона дуже суттєва, оскільки закінчення завжди зводить воєдино всі намічені в книзі теми.
Але, як відомо, необхідність може звернутися в богословську чесноту. Можливо, Провидінню угодне було, щоб Євангеліє від Марка, у тому вигляді, в якому ми його отримали, заохочувало нас глибше замислюватися не лише над вірою ранньої Церкви у воскресіння Ісуса, але і над нашою власною вірою. Історія обривається, і прогалину доводиться заповнювати самостійно. Чи приймаємо ми Пасху як щось давно відоме і надокучливе, або нас приголомшує небувала і нова справа Божа? Що нам відомо про воскреслого Владику? Куди Він йде тепер, упереджаючи або випереджаючи нас? Яку місію покладе на нас нині, щоб ми несли «Благу звістку Царства» в усі кінці землі?
