«Відшкодування»

Часом знайомі радять не розповідати про своє страждання та біль. Така позиція лише призводить до посилення цих відчуттів. Вираження болю та смутку словами чи сльозами – природне, і люди мають це розуміти. Ліків для цього ще не знайдено. Не можна вберегтися від смутку. Ми не вибираємо почуттів, вони приходять самі, незалежно, чи ми цього хочемо, чи ні.

Дуже важливо, щоб люди вміли сприймати різні форми вираження смутку, вміли прийняти той факт, що смуток, виражений через плач, може принести полегшення. Розмова про власні відчуття та про померлого також надзвичайно важлива. Хоча пережиття смутку – це особиста справа, та дуже важливо ділитися своїми відчуттями з іншими людьми.

У процесі переживання втрати виникає ще одна дуже важлива потреба, а саме постійне розповідання про втрату і всі деталі, які з цим пов’язані. Це може стосуватися діагнозу, перебігу хвороби або обставин смерті. Наприклад, один чоловік постійно розповідав про останні дні життя дружини і намагався віднайти знаки, які дали б змогу передбачити те, що трапилося, хоча це й неможливо. Близькі часто намагаються відвернути увагу жалобника від такого стилю мислення, щоб вберегти його від зайвого болю. Тим не менше, це природній елемент процесу. Він допомагає перемогти смуток. Виникає потреба знову і знову повертатися до болючої теми, щоб дістати «відшкодування». Не треба переживати, якщо не можете перестати думати про того, хто відійшов у вічність, хоча постійне роздумування про цю особу може бути болючим і не завжди допомагати. Всі рани, перш ніж заживуть, спричиняють біль. У такі моменти найбільше можуть допомогти ті особи, які вміють слухати і заохотити до розмови про смуток, якщо цього потребуємо.

Реконструкція подій та роздуми про них полегшують зрозуміння того, що сталося. Хоча втраченого не повернеш, однак, у наших думках відчуття можливості контролювати ситуацію може зменшити наші побоювання непередбачених подій. Це має дуже важливе значення, коли йдеться про чиюсь раптову смерть, коли ми повинні зрозуміти те, що сталося несподівано й не очікувано. Часом хтось може звинувачувати себе в тому, що не зміг передбачити смерті близької особи і нічого не зробив, щоб цьому запобігти. Та, на жаль, цього взагалі не можна передбачити. Постійне згадування про померлого та про обставини його смерті – природна реакція людини, яка мусить дати собі раду з непоправною втратою. Це виникає з бажання змінити хід подій. Завдяки цьому померла особа знову присутня, хоча лише у наших думках. Постійні роздуми не дають забути про неї. Вони дозволяють духовно бути поруч з померлим, нагадують нам про нього, дозволяють мріяти. Це відбувається, коли ми переглядаємо фотографії, перечитуємо листи. Одна вдова кожного вечора набивала тютюном чоловікову люльку. Такі дії показують, наскільки сильним є в людині бажання «затримати» біля себе померлу особу. У цих діях немає нічого неправильного. Така поведінка перетворюється у проблему лише тоді, коли хтось цілком втрачає контакт з дійсністю, або ж тоді, коли постійне думання про померлу особу не дає змоги нормально жити.

Пошук опори

Відчуття замішання та плутанини в думках загрожують процесові перемагання смутку. Ми стикаємося з ними, коли усвідомлюємо втрату близької особи. Колись хтось так описав цей духовний стан: «Я почувався як самотній мандрівник, у якого немає ані супутників, ані, і це ще гірше, – мети. Я не міг віднайти ані себе, ані когось». У такі моменти з’являється неспокій, роздратування, нетерплячість і замішання в голові. Нам здається, що нас кинули в бурхливу річку, де нема за що вхопитися, хоча ми й намагаємося рятуватися. У голові з’являються думки, між якими немає логічного зв’язку. Інтенсивні емоції пригнічують. Такий безлад у думках особливо відчуваємо при спробі виконати якусь працю чи завдання. Ми щось починаємо і не доводимо до завершення. Результати праці мізерні. Ми не спроможні виявити конкретну ініціятиву. Не покидає почуття постійної втоми. Такий болісний стан особливо відчутний раннім ранком та пізно увечері. Мучить клопіт із засинанням та пробудженням. Часто не знаємо, який на дворі день і котра година. Час минає то надто швидко, то надто повільно. Відчуття минулого та майбутнього притуплюється, важливо лише те, що відбувається в цю мить.

Людина ніби постійно «шукає» померлу особу. Спогади та туга спричинюють відчуття інертности та байдужости. Загальне знеохочення доволі часто може викликати зміну в баченні дійсности. Туга за померлою особою може бути настільки великою, що можуть виникати слухові та зорові галюцинації. Та це лише спогади. Не треба думати, що це симптом безумства. Добре було б розповісти про свої відчуття комусь, кому довіряємо, хто терпляче вислухає і не даватиме порад, не оцінюватиме. Часто таке вміння слухати допомагає жалобнику наново впорядкувати свій внутрішній світ.

Відчуття замішання в голові не можна назвати безперервним, воно з’являється і зникає. Часом виникає потреба порозмовляти з кимсь, а часом хочеться побути на самоті. Мусимо пам’ятати, щоб у цей період не приймати важливих рішень, таких як купівля будинку або зміна місця праці. Невдале рішення може лише посилити відчуття непоправної втрати. Фахівці радять, щоб прийняття таких рішень відкласти на пізніше, ні з чим не поспішати і бути терплячими до себе. Колись треба буде взятися за все це, та зараз краще попросити когось про пораду.

Попередній запис

Бездушність

Особа, яка занурена у смуткові, переживає різні емоції. Одна з них розповідала: Я навіть не зауважила, що минули весна і ... Читати далі

Наступний запис

Чому?... чому?...

Хочемо збагнути втрату близької особи. Зрозуміння причин смерті особливо важливе для тих, хто раптово втратив близьких, унаслідок аварії, вбивства чи ... Читати далі