Бездушність

Особа, яка занурена у смуткові, переживає різні емоції. Одна з них розповідала:

Я навіть не зауважила, що минули весна і літо. Для мене ці пори року були сповнені холодом, який огортав мене! Я не відрізняла ночі від дня. Лише спогади і біль. Смуток і знову біль. Минуло п’ятнадцять місяців, перш ніж я знову почула спів дрозда, знову побачила бруньки на деревах і відчула радість, коли дивилася на троянди у саду. Мені видавалося, ніби я пробудилася після довгого зимового сну, який досі відділяв мене від мого оточення. Чи впродовж усього того часу хтось був біля мене? Чи хтось намагався мені допомогти? Ніби крізь імлу я намагалася пригадати, що кілька осіб таки намагалися «достукатися» до мене, та я була цілковито пригнічена тим, що зі мною трапилося. Ніби під руїнами після землетрусу. Хтось простягав мені руку допомоги, та не міг до мене дотягнутися. Або ж намагався подавати руку не з того боку, не так, як належало, і врешті-решт я падала ще глибше. Теплі сонячні промені не доходили до мене.

Те, що в стані духовного болю людина виглядає відстороненою і не бачить того, що діється довкола неї, цілком нормально. Людина боїться, що ця ситуація ніколи не зміниться. Такі відчуття, або ж їх цілковита відсутність, також природні. Ніхто не визначає появи тих чи інших відчуттів. Вони незалежні від нас. Щоб перемогти відчуття смутку та пригнічення, треба їх прийняти – це невід’ємна частина процесу повернення до життя. Це вимагає часу. Чим глибше нас вразила смерть близької особи, тим більше часу нам потрібно. Нині, коли все швидко змінюється і все можна чимось замінити, важко погодитися з тим, що маємо бути терпеливими. Мусимо просто чекати і не прискорювати події.

Як ми вже згадували, процес перемагання смутку супроводжується злетами та падіннями, поступом та сповільненням. До прикладу, пісенька, почута через радіо, може привести особу, що переживає період жалоби, у ще глибшу депресію. Усвідомлення втрати може викликати довідка з лікарні, скасування страхування життя, документи померлої особи, спогади про спільні вечори, уродини, іспити дітей, випадково знайдена світлина, лист і т. д… Все, що має для нас емоційну цінність, може викликати спогади про втрату. Це можуть бути такі звичні речі, як підсніжники у городі, перший день весни, перший день канікул. Перше вересня, Різдво, Новий Рік.

Іноді здається, що вже вдалося перемогти смуток, аж раптом, у найнесподіваніший момент, він знову повертається. Причина такої раптової зміни може бути у зворушенні, викликаному тим, що хтось про нас пам’ятає і цікавиться нами. Дехто боїться смутку, викликаного чиїмись відвідинами, які тривожать спогади, і вважає, що буде краще, якщо відокремитися від усіх знайомих і родичів. Щоб визволитися зі смутку, мусимо змиритися зі своїм болем. Для тих, хто страждає, святкові дні спричиняють ще більший смуток, тому що тоді особливо гостро відчувається відсутність дорогої особи. Це цілком природне відчуття, особливо, якщо взяти до уваги, що у свята люди відвідують одні одних, а святкові звичаї та обряди нагадують нам про спільне перебування з померлим. У такий час особливо болісно переживати смерть близької людини. Цього не вдасться уникнути. Більше розуміння виявить та особа, яка замість традиційних новорічних чи різдвяних побажань, насмілиться сказати: «Це перше Різдво без нього. Напевно, тобі буде дуже важко» і погодиться вислухати наш жаль, спробує зрозуміти наш біль.

Попередній запис

Два кроки вперед, один назад

Час, коли ми відчуваємо біль, можна поділити на три фази: початкову, середню та завершальну. Важливо, щоб у початковій фазі не ... Читати далі

Наступний запис

«Відшкодування»

Часом знайомі радять не розповідати про своє страждання та біль. Така позиція лише призводить до посилення цих відчуттів. Вираження болю ... Читати далі