Два кроки вперед, один назад

Час, коли ми відчуваємо біль, можна поділити на три фази: початкову, середню та завершальну. Важливо, щоб у початковій фазі не забувати, що колись таки настане завершальна. Таким є закон природи – смуток вдасться перемогти, хоча спочатку це може здаватися неможливим і нездійсненним. Маємо повторювати собі, що настане така мить, коли ми знову зможемо полюбити життя. Одна особа, занурена у смуткові після смерті близької особи, сприймала себе, як «гравця у резерві», який не бере участи у «матчі». Це перебування «поза грою» тривало впродовж п’ятнадцяти місяців, по тому ця особа вирішила покінчити з життям. Коли ми страждаємо через втрату коханої людини, мусимо відповісти самому собі, що вибираємо – життя чи смерть? Чи наважимося боротися з болем, чи піддамося йому?

Відчуття болю – це не простий, чітко не визначений процес. Він радше нагадує процесію з Ехтернаху – два кроки вперед, один назад. Цей процес складається з успіхів та поразок. Важливо усвідомлювати, що ми постійно перебуваємо в тому процесі, незважаючи, чи в цей момент почуваємося краще чи гірше. Адже суть переживання смутку полягає в тому, що це не одноразова подія, а саме процес. Треба бути дуже терплячим до себе і мати відвагу просити інших про допомогу.

Кожна дорога починається з першого кроку. У процесі переживання болю перший крок полягає в тому, щоб висловити власні сподівання. Мусимо знати, що біль виснажує людський організм. Також маємо розуміти, яким чином він впливає на наш організм. А ще доведеться погодитися з тим, що в такі моменти життя важко виконувати свої повсякденні обов’язки, нам не вистачає ані снаги, ані терпеливости, щоб допомагати іншим. Те, що інші особи почуваються безсилими щодо наших переживань, не має зупиняти нас у пошуку допомоги та підтримки. Смуток не радимо перемагати на самоті. Особа, якої торкнулося страждання, потребує розради та підтримка від ближніх. У таких обставинах пошук допомоги може стати набагато важчим, аніж прохання про звичайну послугу. Для деяких осіб спроба самотужки впоратися зі смутком може виявитися надто складною. Можна порівняти цей стан з прогулянкою в полудень без сонячних окулярів. Пряме проміння сонця шкідливе для очей, воно утруднює бачення, а окуляри злагіднюють проміння. Щось подібне відбувається зі смутком. Якщо хочемо самотою пережити втрату близької людини, то це може виявитися надто важким завданням. Якщо ж приймемо допомогу інших, то легше і простіше впораємось з болем.

Ця книжка може бути корисною для осіб, які переживають біль втрати. Вона хоче допомогти пережити болісні досвідчення так само, як сонячні окуляри полегшують бачення. Тут знайдете допомогу у зрозумінні себе та інших у сумні хвилини втрати близьких. Тому ця книжка про «пережиття», а не про «вмирання».

Спустошений світ

Після розлуки з близькою людиною в нас часто виникає відчуття, що світ спустошів. Тоді можна почуватися самотнім навіть у людному місці. Та за кілька днів, коли повертається дорога особа, все повертається на свої місця. По-іншому виглядає ситуація з особою, яка загрузла у смуткові. Того дня, коли у вічність відійшла близька особа, світ ніби завмирає. Раптом все змінюється. Часом знайомі чи друзі намагаються переконати таку людину, що мусить взяти себе в руки, а вона почувається так, ніби застрягла у трясовині. Безпомічно намагається зробити бодай кілька кроків уперед, та ще глибше грузне у багновищі. Їй не залишається нічого іншого, як завернути і дійти до мети обхідним шляхом.

Бувають такі ситуації, коли замало допомоги від родини та друзів, і доводиться шукати її у фахівців. Хтось почувається у безвиході, хтось інший застрягає між минулим, яке ніколи не повернеться, і невідомим майбутнім. Мало хто вміє знайти вихід з цього лабіринту болю. Зазвичай, цим людям ніхто не допомагає. Це так, ніби вони занурені у болеві, відділені від решти світу і стають тягарем для кожного, кого зустрінуть на життєвому шляху. Іноді особи, які переживають смуток, уникають своїх друзів та будь-яких контактів з ними. Часто вони просто не знають як поводитися, і тому стороняться людей.

У перші дні жалоби когось із співпрацівників всі намагаються бути дуже люб’язними з ними, та в них бракує сміливости, щоб порушити тему болю. Тільки згодом все повертається до норми. Часом особи, які пережили втрату близької людини, самі уникають товариства, тому що соромляться своїх відчуттів. Вони почуваються так, ніби їх покинули напризволяще, тільки не багатьом вдається далі жити своїм життям. Часто вважають, що якщо не говорити про смуток, то він швидше минеться. Тим часом біль можна перемогти лише тоді, коли не мовчимо, а намагаємося говорити про нього.

Попередній запис

Не лише пригнічення

Смуток знаходимо у всіх вимірах людського життя. Він є чимось сильнішим порівняно з пригніченням чи депресією. Тут ми могли б ... Читати далі

Наступний запис

Бездушність

Особа, яка занурена у смуткові, переживає різні емоції. Одна з них розповідала: Я навіть не зауважила, що минули весна і ... Читати далі