Слова учня
Уповаючи на Твою доброту і Твоє, Господи, велике милосердя, приходжу я недужий до цілителя-Спасителя, голодний і спраглий – до Джерела життя, вбогий – до Володаря неба, слуга – до Пана, створіння – до Творця, зажурений – до мого любого Утішителя.
Але звідки мені та ласка, що Ти до мене приходиш?
Хто ж такий я, щоб Ти дарував мені Себе?
Яким світом зважиться грішник явитися перед Тобою? А яким чином зволяєш Ти приходити до грішника?
Ти знаєш Свого слугу і віси, що він не має в собі нічого доброго, за що б Ти для нього це мав чинити.
Тому я визнаю свою негідність, упізнаю Твою доброту, хвалю Твою милість і дякую Тобі за превелику любов.
Бо Ти чиниш це ради Себе, а не за мої заслуги, щоб ще більше виявити мені Свою доброту, влити в моє серце більше любови і тим докладніше заховати покору.
Так, коли це Тобі до вподоби, і Ти так наказав єси, то й мені Твоя ласкавість до вподоби, лиш би тільки не стояла на заваді моя гріховність!
О, найсолодший і найласкавіший Ісусе! Яка велика честь і подяка, та ще й віковічна хвала належиться Тобі за приймання святого Тіла Твого. Ніхто з людей не в змозі з’ясувати, яка велика в Ньому достойність!
Але що ж я маю думати у хвилі цього Причастя, у хвилі наближення до Господа мого, якому належно й чести віддати не вмію, а однак бажаю прийняти Його побожно?
Що ж кращого і спасеннішого я можу подумати над те, що цілком упокорюся перед Тобою, та стану вихваляти Твою нескінчену доброту до мене?
Хвалу Тобі віддаю, Боже мій, і велично славлю Тебе повік. Упокорюся перед Тобою і піддаюся Тобі в глибині моєї нікчемности.
Оце Ти, Найсвятіший, а я гріховне багно. Оце Ти прихиляєшся до мене, а я негідний навіть глянути на Тебе.
Оце Ти приходиш до мене, хочеш бути зі мною, запрошуєш мене до Своєї вечері.
Хочеш дати мені небесної страви і ангельського хліба (Пс. 78:25) покуштувати – та вже ж не чого іншого, а Себе, хліба живого, Який «сходить із неба й дає життя світові» (Ів. 6:33).
Ось, де джерело любови, а яка велика ласкавість б’є з нього! Яка велика дяка і хвала належиться Тобі за них!
О, який спасенний і помічний був Твій намір, коли Ти це встановив! Яка-то мила і солодка вечеря, коли Ти себе дав на поживу!
Яке-то чудове діяння Твоє, Господи! Яка могутня Твоя сила! Яка невимовна Твоя правда!
Бо Ти промовив єси слово і все сталося, і тут сталося те, що Ти сам велів.
Дивна то річ, але гідна віри, хоч для людського ума неосяжна, що Ти, Господи Боже мій, правдивий Бог і чоловік, під непоказними видами хліба і вина весь пробуваєш і хто приймає, той споживає Тебе, а не з’їдає.
Ти, Господи всесвітній, що сам нічого не потребуєш, забажав у цьому Своєму таїнстві перебувати між нами.
Заховай моє серце і тіло невинне, щоб я весело і з чистою совістю міг частіше сповняти Твоє таїнство і приймати його для свого вічного спасіння. Ти розпорядив і встановив його на Свою честь і вічну згадку.
Радуйся, душе моя, і дякуй Богу за такий дорогоцінний дар і за таку нечувану втіху, яка лишилася для тебе у цій долині сліз.
Бо скільки разів повторюєш це таїнство і приймаєш Тіло Христове, стільки ти здійснюєш діло цього спасіння і стаєш учасником усіх заслуг Христових.
Бо любов Христова ніколи не зменшується, а пребагате Його примирення невичерпне.
Тому маєш завжди зі свіжою обновою ума приготовлятися до нього і роздумувати над великою тайною спасіння з глибокою увагою.
Таким великим, новим і милим воно має тобі здатися, коли правиш Службу Божу або слухаєш її, як коли б того дня Христос перший раз зійшов у нутро Діви і став чоловіком, або повис на хресті, терпів та вмер за людське спасіння.
<< Глава 1 – З ЯКОЮ Ж ВЕЛИКОЮ ШАНОЮ ТРЕБА ПРИЙМАТИ ХРИСТА