Господь. Сину, коли будуєш свій спокій на якійсь людині, тому що вона однієї думки з тобою і прив’язалася до тебе, не будеш мати спокою і будеш невдоволений.
Але якщо звертаєшся до живучої і віковічної Правди, не засмутишся, коли приятель покине тебе або вмре.
На Мені має основуватися любов приятеля, і тільки ради Мене ти повинен любити того, кого маєш за доброго і хто вельми дорогий тобі в цьому житті.
Без Мене ні приязнь, ні життя не має значення, і не є ані щирою, ані чистою любов, якої Я не з’єднаю.
До такого прив’язання до близьких людей ти так повинен завмерти, щоб воліти радше бути без усякого людського товариства, наскільки це від тебе залежить.
Чим ближче чоловік нахиляється до Бога, тим більше віддаляється від усякої людської втіхи.
Бо він тим вище здіймається до Бога, чим глибше увіходить у себе і чим менше стає себе цінити.
А хто вважає щось добре своєю заслугою, той спиняє Божу благодать, тому що вона не може завітати до нього, бо благодать Святого Духа шукає завжди покірного серця.
Якщо б ти зумів себе цілком за ніщо мати і відсторонитися від усякої земної любови, тоді Я мав би завітати до тебе з великою ласкою.
Якщо озираєшся за створіннями, пропадаєш з-перед очей Творця.
Навчайся себе перемагати в кожній речі ради Творця – тоді зможеш дійти до пізнання Бога.
А якщо якусь річ не до ладу любимо і цінимо, хай це буде і благенька дрібниця, вона стає на перепоні на шляху до найвищого добра і шкодить нам.
<< Глава 41 – ПРО ПОГОРДУ ВСЯКОЇ ДОЧАСНОЇ ШАНОБИ