Слуга. Господи, то що є людина, що Ти пам’ятаєш про неї, і син людський, про якого Ти згадуєш? (Пс. 8:5).
Чим вона заслужила собі, що Ти дав єси їй Свою благодать?
Господи, як я можу жалітися, коли опускаєш мене, або що я можу на те сказати, коли не вволиш того, чого я прошу?
Тільки так насправді я можу подумати і сказати: «Господи, я є ніщо, нічого не здолаю, не маю нічого доброго, в усьому невдалий і завжди прямую до чогось, що є нічим».
А якщо Ти не допоможеш мені і не напоумиш у серці, то я стану зовсім байдужий і ні до чого не здатний.
А Ти, Господи, завжди є однаковим і повік залишаєшся постійно добрим, справедливим і святим. Ти добре, справедливо і свято все чиниш і мудро урядуєш.
Але я більше схильний до занепаду, ніж до поступу вперед, не завжди залишаюся в однаковому стані, бо сім пір року змінюються над моєю головою.
Однак зразу ж кращає, як тільки Тобі сподобається і Ти подаси помічну руку, бо Ти єдиний, без людської поради, можеш допомогти і так міцно скріпити мене, що мій зір уже не буде розбігатися на всі боки, а моє серце звернеться до Тебе єдиного і в Тобі спочине.
Та якщо б я зумів як слід зректися всякої людської втіхи, чи для того, щоб набратися духа побожности, чи з потреби, що спонукає мене шукати Тебе, бо нема кому мені поради дати, тоді вже міг би напевно вповати на Твою благодать і тішитись даруванням нової втіхи.
Дякую Тобі, що від Тебе все те походить, коли мені щастить.
А я марнота і ніщо проти Тебе (Пс. 39:6), людина хитка та немічна.
Так чим я можу похвалитися або за що бажати шаноби?
Хіба за те моє ніщо? – і це є найбільший обман.
Справді, пуста слава – то люта зараза і найбільший обман, бо вона відвертає від справжньої слави і відбирає небесну благодать.
Бо як тільки чоловік стане собі подобатися, то він Тобі не до вподоби; як тільки поженеться за людськими похвалами, позбувається правдивих чеснот.
А справжня слава і святі радощі – це хвалитися ради Тебе, а не ради себе; радіти в Твоєму імені, а не своєю чеснотою; не тішитися ніяким сотворінням, хіба що задля Тебе.
Твоє ім’я нехай славиться, не моє; хай величають Твоє діло, не моє; нехай благословиться Твоє святе ім’я, а мені хай ніщо не припаде з людських похвал. Ти моя слава, Ти радість мого серця.
Ради Тебе я стану хвалитися і веселитися весь день, «а собою хвалитись не буду, хіба тільки своїми немочами» (2 Кор. 12:5).
Нехай собі інші шукають слави між собою; я ж глядітиму тієї, що походить від самого Бога.
Бо вся людська слава, всяка дочасна шана, всяка світова велич проти Твоєї вічної слави – марнота і мана.
О, Правдо моя і моє милосердя, мій Боже! Свята Тройце! Тобі єдиній хвала, честь, сила і слава во віки вічні!
<< Глава 39 – ЛЮДИНА НЕ ПОВИННА БУТИ НАГАЛЬНОЮ У СВОЇХ ДІЛАХ