Глава 33 – ПРО НЕСТАЛІСТЬ СЕРЦЯ І ПРО КОНЕЧНІСТЬ ПРЯМУВАННЯ ЙОГО ДО БОГА

Господь. Сину, не вір своєму почуттю; те, яке тепер є, швиденько переміниться на інше.

Поки живеш, хоч би ти й не хотів, підлягаєш перемінам: то веселий, то сумний; то спокійний, то тривожний; то побожний, то розсіяний; то жвавий, то млявий; то поважний, то легкодумний.

Але чоловік мудрий, якого напоумив Дух, є вище тієї мінливости; він не зважає на те, які в нього почуття, або звідкіля віє вітер нестійкости, лиш би вся сила ума наближала його до конечної і бажаної цілі.

Бо таким чином він може непохитно залишатися однаковіським, коли його око серед стількох різних пригод щиро і безперестанку прямуватиме до мене.

Чим чистіший буде його намір, тим сильнішою ходою він перейде крізь різні хуртовини.

Але в багатьох людей темніє око чистого наміру, бо вони зразу задивляються на яку-небудь розривку, яка тільки навинеться. Бо рідко коли можна знайти когось, щоб був свобідний від самолюбства.

Так колись юдеї прийшли у Витанію до Марти і Марії не тільки ради Ісуса, «але щоб побачити й Лазаря» (Ів. 12:9).

Так треба очистити око наміру, щоб воно було чисте, дивилося перед собою понад усяке розмаїття життя і зверталося до Мене.

<< Глава 32 – ПРО САМОЗРЕЧЕННЯ І ОПІР УСЯКИМ ПОЖАДАННЯМ

Глава 34 – ТОМУ, ХТО БОГА ЛЮБИТЬ, БОГ МИЛИЙ НАД УСЕ І В УСЬОМУ >>