Слуга. Господи, конче треба мені ще ласки, коли маю дійти до того стану, де вже ніхто, ніяке створіння не зможе мені стати на заваді.
Бо доки мене що-небудь спиняє, я не можу до Тебе свобідно злітати.
Той хотів вгору злітати, хто казав: «Коли б я мав крила, немов та голубка, то я полетів би й спочив!» (Пс. 55:7).
Що спокійніше за невинне око? А хто свобідніший за того, який нічого не прагне на землі?
Так треба піднятися поверх усіх створінь, себе цілком відректися і в такому стані свободи духа бачити, як Ти, Творець усього, не маєш ніякої схожости зі створіннями.
А поки хто не звільниться від усякого прив’язання до створінь, доти він не може пильнувати свобідно Божих речей.
Тому-то так мало видно людей богомислених, бо мало хто вміє цілковито відсторонитися від проминаючих сотворінь.
Треба великої ласки для того, щоб вона підняла душу вгору і знесла її високо, поверх її самої.
І коли чоловік не піднесеться духом вгору, не освободиться від усіх створінь і не з’єднається з Богом увесь, – все те, що він знає, а навіть і те, що має, не має великої ваги.
Довгий час той чоловік, який вважає за велику річ щось інше, а не єдине незмірне і вічне Добро, буде злиденним і до землі прибитим.
Бо все, що не Бог, є ніщо – таким треба його вважати.
Єсть велика різниця між мудрістю просвіченого і богомільного мужа і знанням вченого і пильного богомольця.
Набагато вища та наука, що пливе згори, з Божого джерела, ніж та, яку із трудом добуває людський розум.
Знайдеться чимало таких людей, що бажають богомисленого життя, але вони не намагаються вкластися в ті рамки, які воно вимагає.
Для них це велика перепона, що вони спиняються на видимих знаках і змислових речах, а мало що заховують з правдивого умертвіння.
Не знаю, що це є, який дух веде нас і до чого прямуємо: ми, що, здається, називаємося духовними, а пильнуємо і дуже побиваємося за проминаючими марницями, – а про те, що діється в нашій душі, ми мало думаємо і рідко коли збираємо для цього наші змисли докупи.
Та, на жаль, після такого короткого зібрання думок докупи ми знову розсіваємося і не перебираємо докладно наших діл.
Не зважаємо на те, де гніздяться наші побажання, і не плачемо над тим, яке все те нечисте.
Тому, що всяке «тіло зіпсуло дорогу свою на землі» (Бут. 6:12), і наступив великий потоп.
Отож, коли наші побажання серця дуже зіпсулися, то відповідно хибні і ті діла, які з нього випливають, засвідчуючи вбогість нашої душі.
З чистого серця виростає плід праведного життя.
Потім люди цікавляться, скільки хто зробив; але як чесно вони самі це робили, того вже так старанно не розглядають.
Вони вивідують, чи хто відважний, чи багатий, чи хороший, чи спосібний, чи талановитий письменник, чи добрий співак, чи старанний робітник; але який він духом, який терпеливий та лагідний, який побожний та богомільний – про те рідко хто говорить.
Природа оглядає зовнішність людини, а ласка звертається до глибини серця.
Перша раз у раз обманюється; друга ж вповає на Бога і не ошукається.
<< Глава 30 – ПРО МОЛИТВУ ЗА БОЖУ ПОМІЧ І ПРО ВПОВАННЯ НА ВІДЗИСКАННЯ БЛАГОДАТІ