Слуга. Прорікаєш наді мною, Господи, суди Твої, страхом і дрижанням б’єш по всіх кістках моїх – моя душа набралася великого страху.
Стою, мов громом прибитий, і гадаю, що навіть небо не є чисте у Твоїх очах.
Якщо і в янголів знайшов єси неправість й не пощадив їх, то що буде зі мною?
Звізди посипались з неба, а я, порошина, на що маю сподіватися?
На саме дно попадали ті, діла яких, здавалося, були гідні похвали: і я бачив, як вони, що їли ангельський хліб, зі смаком поїдають лушпину безрогих.
Так нема тоді ніякої святости, якщо Ти, Господи, візьмеш назад Свою руку.
Ніяка мудрість не придасться мені, якщо Ти перестанеш керувати мною.
Не поможе ніяка сила, якщо Ти перестанеш підтримувати її.
Ніяка чистота не буде безпечна, якщо Ти не стережеш її.
Не зарадить ніяка власна сторожа, якщо немає Твого святого пильнування.
Бо, покинені, ми опускаємося й гинемо, а коли Ти до нас навідаєшся, тоді піднімаємося вгору і живемо.
Бо ж то ми хиткі, але Ти кріпиш нас; ми холодні, а Ти нас зігріваєш.
О, як покірливо, як згірдливо я маю думати про себе й за ніщо мати те, що часом є доброго в мені!
О, як глибоко треба мені упокоритися перед Твоїми, Господи, невідомими судами, коли розумію, що я є ніщо інше, як тільки ніщо.
О, незмірений тягаре, о море неперепливне, коли ні сліду по собі не знаходжу, окрім пустоти!
Де ж тут якийсь куток для моєї хвальби, де вповання на мою набуту чесноту?
Вся пуста хвальба потонула у глибині Твоїх судів наді мною.
Що значить тілесний чоловік у Твоєму оці?
Чи буде хвалитися глина перед гончарем? (Іс. 45:9).
Як може пустою хвальбою величати себе той, у кого серце справді підлегле Богові?
І цілий світ не підніме вгору того, кого правда собі впокорила; і не дасться порушити похвалами цілого світу той, хто всю свою надію поклав на Бога.
Бо ж навіть і ті, що хвалять, є порохом: як слова їх прошумлять, так і вони минуться.
А правда Господня навіки! (Пс. 117:2).
<< Глава 13 – ПРО ПОСЛУХ ПОКІРНОГО, ПІДВЛАДНОГО ЗА ВЗІРЦЕМ ІСУСА ХРИСТА
Глава 15 – ЯК ТРЕБА ПОВОДИТИСЯ І МОЛИТИСЯ В КОЖНІЙ РЕЧІ, ЯКОЇ БАЖАЄМО >>