Слуга. Хоч я порох і попіл, але хочу говорити до Господа мого (Бут. 18:27).
Коли стану забагато цінити себе, тоді Ти є проти мене, а мої гріхи дають правдиве свідчення про мене, і я не можу заперечити.
Але коли я буду маловажити собою і за ніщо себе мати, коли зовсім перестану дорожити собою і пізнаю, що я насправді порох, тоді Твоя благодать прихилиться до мене, а Твоє світло завітає до мого серця і вся моя важність, хоч би й найменша, потоне в низькодолі моєї нікчемности і щезне навіки.
Отак Ти показуєш мені, що я є, чим я був і звідкіля взявся: бо я є ніщо, але того не знав.
Коли я полишений на власні сили, ось тоді я є ніщо, наскрізь немічний.
Але коли нараз зглянешся на мене, я одразу ж поновлююся в силах, і нова радість обіймає мене
І дивне чудо, що так швидко мене піднімаєш і так ласкаво пригортаєш до Себе, коли ж мій власний тягар постійно тягне мене вниз.
Це чинить Твоя любов, яка перша, навіть коли я того не заслужив, приходить до мене і допомагає у стількох потребах: вона стереже мене від тяжких небезпек і, правду сказати, рятує від безлічі нещасть.
Бо через безпутню любов до себе я погубив себе, а коли почав тільки Тебе єдиного шукати і щиро любити, то знайшов одночасно і себе, і Тебе, і тоді з любови до Тебе я ще глибше почав собою маловажити.
Бо Ти, Найсолодший, поводишся зі мною над усі мої заслуги, і навіть ласкавіше, ніж я смію сподіватися або просити.
Будь благословен, Боже мій! І хоч я негідний всякого добра, та Твоя великодушність і безмежна доброта ніколи не перестає чинити добро навіть тим, що невдячні і геть відвернулися від Тебе.
Навертай нас до Себе, щоб ми стали вдячними, покірними та побожними, бо Ти – наше спасіння, наша сила і наша потуга.
<< Глава 7 – ЛАСКУ БОЖУ ТРЕБА ХОВАТИ ПІД ОХОРОНУ ПОКОРИ
Глава 9 – ТРЕБА ЗАВЖДИ ЗВЕРТАТИСЯ ДО БОГА, ЯК ДО ОСТАТОЧНОЇ ЦІЛІ >>