Ісус має тепер чимало приятелів Свого Небесного Царства, а замало Своїх хрестоносців.
Має багато жадних утіхи, але обмаль таких, які бажають собі прикрости.
Він застає багацько товаришів при столі, але обмаль при поміркованості.
Всі бажають з Ним веселитися, але мало хто хоче щось задля Нього перетерпіти.
Багато людей іде за Ісусом до ламання хліба, але мало хто з них аж до пиття з чаші страждання.
Чимало людей віддає честь Його чудам, а мало хто йде услід за неславою Його хреста.
Багато людей любить Ісуса, доки не стріне їх якась прикрість.
Багато хвалять і благословлять Його, коли одержать від Нього якісь утіхи.
Але нехай тільки Ісус віддалиться й на хвильку їх покине, то або нарікають, або цілком падають духом.
Зате ті, що люблять Ісуса ради Ісуса, а не задля власної втіхи, ті так само благословлять Його у всякій журбі і скруті серця, як і в хвилі найбільшої втіхи.
І коли б Він зовсім не хотів дати їм утіхи, то вони все-таки хвалили б Його і складали б Йому подяку.
О, яку велику силу має чиста любов Ісуса, не змішана ані з власною користю, ані із самолюбством!
Чи не доречно наймитами звати всіх тих, що завжди тільки втіх шукають?
Чи ті, що постійно промишляють для своєї користи чи зиску, не дають доказу, що вони себе більше люблять, аніж Христа?
Де знайти такого, хто хотів би служити Богові, не потребуючи подяки?
Рідко коли знайдеться така духовна людина, яка б усього зреклася.
Бо хто знайде такого, що по правді вбогий духом і свобідний від усякого прив’язання до створіння?
Ціна його, як тієї речі, що здалека, тай від краю світу (Пр. 31:10).
Коли людина роздасть увесь свій маєток, то це ще не велике діло.
І коли буде тяжко покутувати, то це мало що ще значить.
І коли вона здобуде все знання, то далеко їй ще до кінця.
І коли вона матиме великі чесноти і вельми гарячу побожність, то багато ще бракуватиме їй того, у чому в неї найбільша потреба.
Що це таке? Хай зречеться всього і себе відречеться, нехай свою волю зовсім полишить і ні сліду не оставить від любови до себе.
А коли вона зробить усе те, що вважає за свою повинність, нехай думає, що нічого не зробила.
Нехай не надає великого значення тому, що можна високо цінити, але нехай назве себе непотрібним слугою, як св. Правда каже «Так і ви, коли зробите все вам наказане, то кажіть: Ми нікчемні раби» (Лк. 17:10).
Лиш тоді вона зможе справді стати вбогим духом, мовлячи з пророком: «Я ж бо самітний та бідний» (Пс. 25:16).
Однак немає нікого багатшого, могутнішого, сильнішого за того, хто вміє покинути себе та й усе інше і найглибше впокоритися.
<< Глава 10 – ПРО ВДЯЧНІСТЬ ЗА БЛАГОДАТЬ БОЖУ