Чому шукаєш спокою, коли ти для праці народився?
Готуйся більше до терпеливости, ніж до втіхи, швидше до несення хреста, ніж до радости.
Бо хто зі світських людей не хотів би радо прийняти втіхи та духовної радости, якби тільки міг її завжди дістати?
Бо духовні втіхи вищі за всі світові радощі і тілесні розкоші.
А всі світові радощі, то або марні, або погані. Лиш духовні радощі милі й чесні, бо вони походять із чеснот, і Бог налив їх у чисті серця.
Але ніхто не може безупинно за своїм бажанням одержувати ті небесні втіхи, бо хвиля спокуси не дає довго чекати на себе.
Хибна свобода духа і завелика впевненість у собі – це велика перепона для відвідин з висот.
Бог творить добро, даючи нам ласку втіхи, але людина зле робить, коли вона за все те не віддячується Богові.
І тому не можуть спливати на нас дари ласки, якщо ми буваємо невдячними Творцеві та не звертаємо всього знову до первісного джерела.
Бо ласка завжди належиться тому, хто гідно за неї дякує, а від гордого відбирається те, що звичайно дається покірливому.
Я не хочу такої втіхи, яка забирає мені сокрушення серця, і не прагну такого боговидіння, яке веде до гордости.
Бо все те, що високе, – святе; не все, що солодке, – добре; та й не кожне бажання чисте, не все, що нам дороге, Богу миле.
Радо приймаю таку ласку, з якою стаю покірніший і богобоязливіший та більше готовий до самозречення.
Кого вділення благодаті просвітило, а відібрання її гірко провчило, той не наважиться приписувати собі що-небудь доброго: радше він буде визнавати свою бідноту і наготу.
Дай Богові, що Боже, а собі залиши те, що твоє – це значить: віддай Богові дяку за благодать і знай, що тільки твоя вина і та кара, яка належиться за провину.
Став себе постійно на найнижчому місці, а дасться тобі найвище, бо нема найвищого без найнижчого.
Ті, що в Бога найбільші святі, у власних очах бувають найменшими; чим більша їхня слава, тим покірніші вони в серці.
Повні правди і небесної слави, вони не жадні марного розголосу.
Божою силою змінені і скріплені, вони ніяк не можуть бути гордими.
А ті, що все добро, яке тільки одержали, Богові приписують, не шукають слави в людей, але вони жадні тієї слави, що походить від єдиного Бога; вони перш за все бажають хвали Божої від себе і від усіх святих і постійно до Нього прямують.
Так і ти будь вдячний за найменший дар, і будеш гідний отримати ще більший.
Нехай навіть і найменша річ буде в тебе за найбільший дар, а маловажна дрібниця за нечуваний дарунок.
Якщо звернути увагу на достойність Давця, ніякий дар не видається малим, ані дуже благеньким. Бо не може бути малою та річ, яку дає найвищий Бог.
І навіть коли зішле кару чи бич, вони мають бути милі, бо Він завжди чинить те для нашого спасіння, коли якийсь допуст на нас зсилає.
Хто бажає зберегти ласку Божу, хай буде вдячний за вділення благодаті і терпеливий, коли її не стане; хай буде обережний і покірливий, щоб її не втратити.
<< Глава 9 – ПРО БРАК УСЯКОЇ ВТІХИ
Глава 11 – ПРО НЕВЕЛИЧКЕ ЧИСЛО ПРИЯТЕЛІВ ХРЕСТА ІСУСОВОГО >>