Дуже швидко закінчиться твоє земне життя: тому поміркуй над тим, що діється з тобою.
Сьогодні людина живе, а завтра вже немає її.
А як тільки зникне з-перед очей, так зразу ж щезає і з пам’яті.
О, яке воно тупе і тверде те людське серце, що думає лише про теперішнє, а не передбачає майбутнього!
У кожному ділі і помислі ти повинен заховуватися гак, ніби вже сьогодні маєш умерти.
Якщо б ти мав чисту совість, то не дуже боявся б смерти.
Краще було б стерегтися гріхів, ніж утікати від неї.
Дивись, дорогенький, з якої великої небезпеки можеш врятувати себе, якого великого страху позбутися, якщо постійно будеш боятися смерти і матимеш її перед очима.
Тепер учися так жити, щоб міг у годину смерти тішитися, а не боятися.
Вчися тепер умирати для світу, щоб потім жити з Христом.
Вчися тепер усім погорджувати, щоб потім мати певну надію.
Ох, ти ж нерозумний! Чому ж то гадаєш, що будеш довго жити, коли не маєш тут ані однісінької певної днини?
Скільки ж то людей ошукалося і несподівано пішло зі світу?
Скільки разів ти чув від людей: цей згинув від меча, той втопився, той впав із гори і зломив карк, той удавився стравою, а той помер серед забави!
Один згинув у вогні, другий від меча, третій від пошесті, інший від душогубця.
Рано чи пізно усім прийде кінець: смерть і людське життя, як тінь, швиденько минає. Хто згадає тебе після смерти? І хто буде молитися за тебе?
Роби, роби тепер, дорогенький, що тільки зможеш робити, бо не знаєш, коли вмреш: та й того не знаєш, що тебе чекає після смерти!
Поки маєш час, збирай собі безсмертні скарби.
Не думай ні про що інше, окрім спасіння; дбай тільки про те, що Боже.
Шукай собі приятелів уже тепер: почитай святих Божих і наслідуй їхні діла.
Поводься на цій землі як подорожній і гість, якого зовсім не обходять справи цього світу.
Заховай серце свобідне і вгору до Бога піднесене, бо не маєш тут сталої домівки (Євр. 13:4).
Туди звертай щодня свої молитви, зітхання й сльози, щоб твоя душа заслужила собі після смерти щасливо піти до Бога. Амінь.
<< Глава 22 – РОЗДУМИ НАД ЛЮДСЬКОЮ НЕДОЛЕЮ