Якщо бажаєш хоч трохи поступати вперед, заховай у собі страх Божий і не будь дуже самовольний, але загнуздай кріпко всі змисли і не віддавайся непоміркованій веселості.
Вдавайся в сокрушення серця і знайдеш побожність.
Сокрушення серця відкриває дорогу до багатьох дібр, а непоміркованість дуже швидко марнує їх.
Дивно, що людина в цьому житті може всім серцем веселитися, наперед знаючи скільки небезпек чатує на неї.
Через легкодумство і недбайливість не відчуваємо болю за хиби нашої душі, та ще й нераз заливаємось пустим сміхом, коли насправді повинні би плакати.
Немає правдивої свободи ані сердечної радости, як тільки в страсі Божому і чистій совісті.
Щасливий, хто може віддалити від себе шкідливе розсіяння думок і в єдності духа вдатися у святе сокрушення серця.
Щасливий, хто відрікається від усього, що може опоганити або обтяжити його совість.
Борись мужньо! Одну звичку усувається іншою звичкою.
Якщо ти вмієш лишати людей у спокої, то й вони певно лишать тобі свободу робити своє діло.
Не вдавайся не в свої речі і не втручайся в справи старших від тебе.
Завжди дивись насамперед на себе і себе скоріше напоумляй, ніж усіх тих, хто тобі милий.
Якщо не маєш ласки в людей, не смутись: але нехай тебе тяжко болить те, що не поводишся так добре і важно, як випадає жити слузі Божому і побожному ченцеві.
Нераз корисно, якщо людина у цьому житті не має багато втіхи, передусім людської.
Але якщо ми Божих утіх не маємо або рідко коли відчуваємо, то самі у тому винні, бо не шукаємо сокрушення серця і не відкидаємо рішуче від себе тих марних світових утіх.
Знай, що ти не гідний Божої втіхи, але варт радше великої кари.
Якщо чоловік справді має розкаяння в серці, тоді цілий світ йому немилий і гіркий. Праведний чоловік знайде доволі причин для жалю і сліз.
Бо чи він роздумує над собою, чи згадує про ближнього, знає, що тут ніхто не живе без журби.
І чим більше заглиблюється в себе, тим більше бере його жаль.
Причиною справедливого болю і сокрушення серця є наші гріхи і хиби: вони так нас обплутали і прибили до землі, що рідко коли можемо думати про небесні речі.
Якщо б ти частіше думав про смерть, ніж про довге життя, нема сумніву, що тоді ревніше старався б виправитися.
І якщо б ти взяв до серця прийдешні кари пекла або чистилища, я вірю, що тоді ти б сумлінніше переносив труд і терпіння та не боявся ніякої строгости.
Але оскільки ці речі не припадають нам до серця, бо ми все ще любимо те, що нам до смаку, то й надалі лишаємося холодними і лінивими.
Нераз буває, що через вбогість духа терпить нужденне тіло.
Тому покірно молись до Бога, щоб дав тобі духа сокрушення серця.
<< Глава 20 – ПРО ЛЮБОВ САМОТИ І МОВЧАННЯ