Скільки можеш, ухиляйся від людського гомону, бо це велика перешкода вдаватися в розмови про світові справи, хоч би їх розбиралося і з добрим наміром.
Бо зразу ж нас заморочить і обплутає пустота.
Нераз волів би я замовкнути і не бути між людьми.
Але чому то ми так радо розмовляємо і розповідаємо щось, і так рідко вертаємось до мовчання без докорів сумління?
А тому, що в спільній розмові шукаємо взаємної втіхи і бажаємо дати пільгу своєму серцю, втомленому різними думками.
Дуже мило нам поговорити й подумати про те, що дуже любимо, чого бажаємо, що нас болить.
Та, на жаль, нераз без пуття і надаремно! Бо ця світова втіха буває для душевної і Божої втіхи немалою завадою.
Тому треба пильнуватися і молитися, щоб час не минав марно.
Якщо треба поговорити, говори про те, що наводить на добрий розум.
Зла звичка і недбалість за наш поступ багато причиняється до того, що не пильнуємо свого язика.
Зате побожна розмова про духовні справи чимало допомагає у духовному поступі; над усе, коли в Бозі зійдуться люди, рівні душею і серцем.
<< Глава 9 – ПРО ПОСЛУХ І ПІДЛЕГЛІСТЬ