Посмертний суд. Багато хто чув про нього. І незважаючи на те, чи вірить конкретна людина в потойбічне життя чи ні, їй час від часу спадає на думку той факт, що її земне життя не вічне. А якщо не вічне, то рано чи пізно доведеться підводити певний підсумок, давати звіт про прожите життя: чи то самій собі (або ж близьким), чи то, за умови віри в Творця, – Богові. «Бо всім нам належить стати перед судом Христовим, щоб кожному одержати згідно з тим‚ що він робив, живучи в тілі, добре або лихе» (2Кор. 5:10), – так описує цей звіт перед Богом Біблія.
Але це не єдиний опис Божого суду в Біблії, більш докладно про цей суд розповідається в Євангелії від Матфея (25:31-46). З опису, що надається євангелістом Матфеєм, ми дізнаємося, що на остаточному суді Бог судитиме кожного з нас, як це не дивно чути, не за вірою, а за справами милосердя, які ми чинили ближнім протягом життя, і які Господь зарахував, як зроблені особисто Йому.
Цей факт породжує в багатьох людей, яким небайдужа їх посмертна доля, купу думок: Навіщо пости, молитви, розбір Слова Божого, якщо судитимуть нас за справами милосердя? А навіщо тоді віра, якщо добрі справи виявляються важливіші за неї? І загалом, що тоді віра? І т.д. і т.п…
Комусь ці питання можуть здатися не важливими, та навіть безглуздими. І в такому ставленні до загробного життя немає нічого нового: «Будемо їсти й пити, бо завтра помремо!» (1Кор. 15:32), – зайве нагадування людям, які звикли вважати, що атеїзм, байдужість до духовного – це хвороба сучасності. Насправді ж ні: першим атеїстом можна вважати Каїна, і навіть не в момент братовбивства, а коли він прямо відкинув Божу пораду панувати над гріхом (див. Бут. 4:7), адже коли ми не виконуємо Божі заповіді, накази, ми в певній мірі стаємо атеїстами, бо відкидаємо Його слово, тобто Його Самого.
Проте у всі часи знаходилися люди, які попри свої гріхи, тобто переступи Божих заповідей, Його святої волі, були не байдужі до Бога, Його слова та власної посмертної долі: «А тим, які прийняли Його, що вірують в ім’я Його, дав силу дітьми Божими бути» (Ін. 1:12). Щиро сподіваюсь, що цим людям наступні роздуми принесуть справжню користь.
З повагою, Михайло Лукін