Книга Виходу 1-2
Коли Йосиф та його родина померли, їхні діти називалися ізраїльтянами і все ще жили в Єгипті. Та після смерті Йосифа життя для ізраїльського народу не було таким добрим. Наступні фараони не любили ізраїльтян та змушували їх працювати в Єгипті рабами. Вони працювали довго і важко, і навіть не мали досить харчів.
Злий фараон бідкався, бо ізраїльських дітей народжувалося дедалі більше. І була загроза, що коли їх стане більше, ніж єгиптян, вони спробують захопити єгипетське царство. Тож він прийняв жорстоке і жахливе рішення: усі хлопчики-немовлята, що народилися в ізраїльських сім’ях, мають бути вбиті. Ізраїльтяни дуже боялися фараона і молилися до Бога, просячи допомоги.
В однієї жінки-ізраїльтянки народився хлопчик. І вона, як і кожна мати, хотіла зберегти життя своєму синочку й сховати його від воїнів фараона. Тож приготувала кошик так, щоб він міг триматися на воді, поклала в нього свого маленького синочка і пустила на води Нілу. Вона не знала, що має робити, однак вірила, що лише Бог може врятувати її дитя.
У цього маленького хлопчика була старша сестричка Міріам. Вона сховалася і спостерігала за кошиком, в якому був її братик.
Міріам дуже хвилювалася, щоб цей кошик бува не потонув. Та невдовзі вона побачила дочку фараона, принцесу, яка спустилася до води, щоб скупатися. Фараонова донька зауважила кошик. І коли їй його принесли, вона побачила там дитину. Малюк дуже їй сподобався. «Я візьму цю дитинку, – сказала вона. – Цей хлопчик буде моїм сином».
Але ж як тепер принцесі вигодувати малюка? Дочка фараона почала радитися зі своїми служницями. їхню розмову чула зі свого сховку Міріам. Вона підійшла до принцеси й каже: «Я знаю жінку, яка б могла годувати цього хлопчика». Принцеса одразу подякувала дівчинці за допомогу і віддала їй маленького хлопчика. Міріам була така щаслива, адже вона поверталася додому зі своїм маленьким братиком! І тепер, поки хлопчик ще маленький, мама могла ним опікуватися. Ця жінка-ізраїльтянка дякувала Богові за те, що Він так гарно подбав про її маленьку дитинку.
