Євангельські сюжети попри їх майже 2000-літній вік все одно залишаються надзвичайно актуальними, бо вони взяті із самого життя, вони є самим життям. У багатьох з них ми можемо побачити когось із близьких і не дуже для нас людей, з часом Бог допомагає нам побачити в них і себе. При чому часто не з кращого боку (з кращого боку ми переважно можемо себе і без Божої допомоги побачити).
Але для чого це робить Бог? – Він «хоче, щоб усі люди спаслися і досягли пізнання істини» (1Тим. 2:4), і для цього Господь змушений часто потроху відкривати правду про нас. Зверніть увагу, потроху, бо якби Господь показав нам самих себе в істинному світлі, у повному обсязі, то ми б напевно, а точніше, безумовно, вжахнулися і… навряд чи би схаменулися, покаялися б у всьому скоєному, навернулися до шляху правди, а більш за все відскочили б від цієї картини і намагалися більше про неї не згадувати. І до Бога ми навряд чи стали би ближчими…
«Усе це говорив Ісус людям притчами, і без притчі нічого не говорив їм» (Мф. 13:34), – бо тільки притчами можна було достукатися до глухих і черствих людських сердець, але, втім, це теж, не дуже допомагало… Роль притч на сьогоднішній день починають відігравати і багато євангельських сюжетів, про один з яких піде наступна розмова. Головне, зуміти побачити в чеснотах героїв біблійного епізоду свої чесноти, у недоліках – недоліки, і винести з цього відповідні уроки, адже: «усе Писання богодухновенне і корисне для навчання, для викривання, для виправляння, для наставляння в праведності» (2Тим. 3:16).
З повагою, Михайло Лукін