Августин – (354 – 430): видатний латинський Отець Церкви; з 395 р. єпископ Іппонський; почитається як святий, і його думки досі справляють вплив на західну філософію.
Агапе – спільна трапеза після літургії.
Алегорія – (гр.: «говорити інакше»): текст, схожий на притчу, що містить символічний. Алегоричним є такий спосіб тлумачення Святого Письма, який, крім буквального значення, включає в себе богословський глибинний вимір тексту.
Апокаліптика – літературний жанр ранньоюдейських і ранньохристиянських творів, в яких ідеться про останні часи, про Страшний суд і звершення всього.
Апокрифи – античні твори, в яких іде мова про біблійні теми, події і особи, але які не прийняті в Біблію, тому що були визнані не всіма громадами.
Арамейська мова – рідна мова Ісуса; мова, що належить до семітської мовної родини, тісно споріднена з єврейською і якою в час життя Ісуса розмовляли в Палестині. Кілька пасажів Старого Завіту написано арамейською.
Архієрейська молитва – прощальні промови Ісуса пов’язані з молитвою за Своїх (Йо. 17); ця молитва названа «Архієрейською», тому що Ісус просить про освячення учнів, віддаючи за них у жертву Своє власне життя (Йо. 17:19).
Базилея (Басілея, Василея) – гр.: «Царство (Боже)».
Біос – (гр.: «життя»): біологічно живий світ як частина космосу.
Блаженство, макаризм – (з гр. макаріос: «блаженний»): прославляння когось блаженним.
Вихід – вихід Божого народу під проводом Бога з рабства з Єгипту.
Вірую – див. «Символ віри».
Вульгата – переклад Біблії латинською мовою, здійснений святим Єронімом; у XVI ст. Тридентським собором проголошений автентичним.
Герменевтика – (гр.: «вчення про розуміння»): тут мається на увазі теорія розуміння Святого Письма та його викладу.
Гетсиманія – (арам.: «оливне давило»): сад на Оливній горі, де згідно з Мр. 14:32 ув’язнили Ісуса.
Гібріс – (гр.: «пиха, самовпевненість»): самовивищення, самовпевнений протест проти Бога.
Гноза – (гр.: «знання»): у християнському значенні – знання, що належить до віри і в Новому Завіті приписується досконалій духовній людині; в релігійно-історичному значенні – багата варіантами релігія, в якій з II ст. зливаються юдейські, християнські та поганські елементи; згідно з її вченням спасіння досягається пізнанням божественності в людині.
Господня молитва – «Отче наш».
Девтеро-Ісая – друга частина книги Ісаї, глави 40 – 55 (або 66).
Декалог – (гр.: «Десять Слів»): десять заповідей; перша скрижаль Декалогу: від першої до третьої заповіді (стосовно Бога); друга скрижаль Декалогу: від четвертої до десятої заповіді (стосовно ближнього та створеного світу).
Дзое – гр.: «життя».
Духовний – пов’язаний з Духом Божим, під Його впливом.
Езри, книга – (також «книга Псевдо-Езри»): апокрифічний апокаліптичний твір (кінець І ст. по Хр.), прийнятий у деякі православні канони Біблії.
Екзегеза – дослідження і тлумачення Святого Письма науковими методами.
Еклезіологія – вчення про Церкву.
Еклезія – гр.: «Церква».
Екуменізм – вживається стосовно частково досягнутої єдності християн у вірі.
Еллінохристияни – християни неюдейського походження в ранній Церкві І століття.
Еманація – (лат.: emanatio: «випливання, витікання»): уявлення про ступеневе і низхідне сходження сутностей з вищого джерела, причому в сутностях нижчого порядку джерело міститься в меншій формі.
Емболізм – (гр.: «включення»): розширення Господньої молитви на Божественній літургії; у Західній Церкві це є продовженням останнього прохання.
Еноха, книга – збірка апокаліптичних текстів з різним часом виникнення, найдавніші частини якої походять з III ст. по Хр.; належить до канону Ефіопської Церкви.
Енцикліка – папський окружний лист до Церкви всього світу.
Есхатологічний – (гр.: «стосовно вчення про останні часи»): висловлювання, що стосуються обіцяного Богом і сподіваного людьми звершення історії та світу.
Есхатон – (гр.: «останній»): останні часи.
Євангеліє – (гр.: «добра звістка»): Добра звістка, дана Богом через Ісуса Христа для спасіння людей. Євангеліє означає ціле проповідування Слова Божого; у вужчому значенні – одне з чотирьох Євангелій Нового Завіту (згідно з Матеєм, Марком, Лукою, Йоаном).
Євангеліст – укладач книги Євангелія.
Євхаристія – (гр.: «подяка»): відзначення смерті та Воскресіння Ісуса («Божественна літургія»). Під час Божественної літургії силою Святого Духа присутній Сам Ісус Христос.
Єронім – (бл. 347 – 419/420): священик і Вчитель Церкви, що зробив переклад Біблії латинською мовою, актуальний донині – «Вульгату» (сьогодні в новому перекладі – «Нова Вульгата»).
Єссеї – (арам.: «благочестиві»): група юдейських реформаторів зі сильно вираженим аскетичним спрямуванням; документально засвідчена в період 150 р. до Хр. – 70 р. по Хр.
Єфрем – (бл. 306 – 373): Отець Церкви, найбільший богослов сирійської Церкви.
Заведеї – сини Заведея, Йоан і Яків Старший, апостоли Ісуса.
Завіт (Союз) – Старий Завіт: християнське означення Союзу між Богом і народом Ізраїля. Через Союз на Синаї народ зобов’язується дотримуватись Тори. Новий Завіт: Єремія обіцяє новий Союз, у якому Ізраїлю Тора буде написана на серці (Єр. 31:31-34). Згідно з апп. Павлом і Лукою, Ісус на Тайній вечері Своєю кров’ю уклав «Новий Союз (Завіт)». Новозавітною мовою Новий Союз є вищим проявом спасіння, дарованого Ісусом Христом, яке Церква з юдеїв та інших народів приймає, його свідчить і передає далі.
Земля Обітована (Край Заповітний) – край, обіцяний (у спадок) народові Ізраїля.
Зилоти – військовий фанатичний рух опору юдеїв проти римської окупації.
Значення Святого Письма, чотирикратне – античне і середньовічне богослов’я розуміло біблійний текст на чотирьох рівнях значення: 1) дослівне; 2) алегоричне (догматична інтерпретація); 3) тропологічне (етичне); 4) анагогічне (есхатологічне).
Іполит – (бл. 170 – 236(?)): церковний письменник; на початку III ст. вибраний «анти-папою»; під час переслідування християн імператором Максимусом Траксом засланий до Сардинії, де помер.
Іриней – (бл. 140 – 200): найвизначніший богослов II ст., єпископ Ліону.
Історія форм – назва фази історично-критичної екзегези, пов’язаної з іменами Мартина Дібеліуса та Рудольфа Бультмана, коли досліджували насамперед закони традиції християнської віри. Результати історії форм сьогодні оцінюються критично.
Йом-ха-Кіппурім – див. «Свято Прощення».
Канон – тексти, визнані за автентичне Слово Боже, що становлять сьогодні Святе Письмо.
Канон Римський – канон Римської меси; сьогодні: перший канон.
Канонічна екзегеза – метод тлумачення Святого Письма, в основу якої екзегет кладе не ранні чи первісні редакції біблійних текстів, а форму тексту, передану в каноні, як ми це бачимо сьогодні в Біблії.
Кармель – (євр.: «сад»): назва гірського хребта в Ізраїлі; вважається святим; може означати також монастир (названий за гористою місцевістю, де він розташований) кармелітів чи кармеліток.
Катехиза – настанови у вірі.
Кеноза – (гр.: «кенозис»): самозречення; добровільна відмова Сина Божого від божественної слави у Своєму воплоченні (Флп. 2:6-7).
Кипріан – (бл. 200 – 258): від 249 р. до своєї мученицької смерті був єпископом Карфагенським. Отець Церкви, що справив сильний вплив на Августина.
Койне – (гр.: «загальний, загальновживаний»): означає давньогрецьку мову, яка виникла з суміші різних грецьких діалектів і якою розмовляли бл. 300 р. до Хр. – 600 р. по Хр. Новий Завіт написаний мовою койне.
Койнонія – (гр.: «сопричастя»).
Кумранські сувої – сувої Святого Письма, знайдені 1947 р. поблизу Кумрану в Західній Йорданії. Сувої походять з часу III ст. до Хр. – І ст. по Хр. і містять частини Старого Завіту, коментарі на біблійні тексти та інші твори.
Левіт – левіти перейняли в Ізраїлі священичі функції; назва походить від Леві, сина Якова та Лії.
Логос – (гр.: «слово»): у філософському аспекті означає впорядковане мислення та істинний вислів, обґрунтований аргументами. В біблійному аспекті Логос – це Слово Боже, Його Об’явлення, з допомогою якого Він формує і керує світом та історією, творить і знову забирає до Себе життя. Остаточне Об’явлення Слова Божого – це Ісус Христос (Йо. 1:1-18).
Маккавеї – юдейські борці за свободу проти гніту Селевкідів; старозавітні книги Маккавеїв розповідають їхню історію.
Мандейці – релігійна течія, що перебувала під впливом гнози та вживала у своїх обрядах східно-арамейську мову. Історія форм ще часто порівнює її з Новим Завітом, але сьогодні вона вважається молодшою за нього.
Мелхіседек – перший священик, згаданий у Старому Завіті в історії про Авраама; званий «царем Салему» (Бут. 18 і далі).
Містика – (гр.: «вчення про сокровенне, приховане»): поняття як для внутрішнього досвіду людини перебування в сопричасті з Богом, так і для роздумів над ним та його трактуванні.
Мішна – (євр.: «повторення»): найважливіша для раввинівського юдаїзму збірка релігійно-правового Передання; становить ядро Талмуда.
Модернізм – різні богословські тенденції навколо і від поч. XX ст. зі спробою передати зміст християнської віри в дусі часу. «Модерністів» особливо гостро критикував папа Пій X, а їхні твори частково були заборонені.
Нікея – назва міста в Малій Азії, в якому в 325 р. був скликаний Перший Вселенський собор. Головним на ньому було формулювання вчення про єдиносущність Бога і Христа.
Одкровення – остання книга Нового Завіту, Йоана Богослова.
Онтологія – філософське вчення про буття.
Ориген – (бл. 185 – 254): визначний богослов і церковний письменник, був виключений з Олександрійської громади.
Отці Церкви, Отці – стародавні християнські письменники, які в єдності віри та сопричасті з Церквою були надійними вчителями. Вони відзначалися особливим богословським авторитетом; час Отців завершився на Заході в 633 р., на Сході – в 749 р.
Пантеїзм – з гр., вчення про те, що всесвіт є Богом, а Бог – це всесвіт.
Параклет – Святий Дух в Його особливій властивості як Помічник (пор. Йо. 14-16).
Парусія – (гр.: «присутність», «прихід, прибуття»): у Новому Завіті парусія означає прихід Сина Людського наприкінці історії.
Пасха – походить від євр. слова «песах», що означає як жертовну тварину, так і головне релігійне свято юдаїзму (Вих. 12). У Песаху Ізраїль щорічно згадує Боже діло визволення вибраного Ним народу (Вихід з Єгипту). Тайна вечеря Ісуса зображена євангелістами як трапеза Песаху. Воскресіння є християнською Пасхою.
Пісні Соломонові – 42 анонімних ранньохристиянських вірші, які приписують Псевдо-Соломону (пор. І Цар. 5:12).
Пісня Божого слуги – під цією назвою зібрані чотири тексти, які можна знайти в книзі Ісаї. Вони представляють «Божого слугу».
Пресвітер – (гр.: «старший»): голова групи чи громади, що втішається особливим авторитетом.
Пресвята Трійця – один Бог у трьох Особах – Отець, Син і Святий Дух.
Проекзистенція – (лат.: «буття для когось»): богословське поняття, що характеризує екзистенційне заступництво Ісуса Христа за людей; крім того, християнський принцип життя у беззастережній солідарності з іншим.
Псалом – (з гр.: псалом: «гра на арфі»): означення жанру групи 150 духовних пісень, зібраних у Старому Завіті у книзі Псалмів.
Раввин – (євр.: «Майстер», «Вчитель»): знавець юдейської традиції. Раввини особливо зобов’язані плекати Галаку (кодекс релігійно-правових текстів) та її викладати. Вони вважаються редакторами і частково авторами Талмуда.
Садукеї – релігійна група в Ізраїлі, аристократична еліта, головним завданням якої було здійснення священства і служба при храмі.
Самаряни – самаряни хоча й почитали одного Бога, але мали свою власну версію Тори та своє власне святе місце на горі Геразим. Оскільки вони ворогували з юдеями, слово «самарянин» у час Ісуса вважалося лайкою.
Сатрап – у Перському царстві титул намісника великої провінції.
Свято Куренів (Хижок, Кучок) – (євр.: Суккот) юдейське прочанське свято; святкується в діаспорі дев’ять, а в Ізраїлі – вісім днів (за Втор. 16:13-15 – сім днів. – Прим, ред.) і нагадує про захист Ізраїля Богом в час його Виходу – мандрівки пустелею.
Свято Освячення храму – євр. «Ханукка»; юдейське свято, що триває вісім днів і нагадує про повторне освячення храму, збезчещеного грецько-сирійськими загонами в 165 р. до Хр.
Свято Примирення – (євр. «Йом-ха-Кіппурім»): загальний день покаяння й покути в Ізраїлі.
Септуагінта (LХХ) – переклад єврейської Біблії (сьогоднішнього Старого Завіту) грецькою мовою. III ст. до Хр. – І ст. по Хр.
Сикарії – (від лат. «sica»: «кинджал»): підгрупа зилотів, що в І ст. боролася проти римської окупації.
Символ віри, Символ – сформульоване віровизнання Церкви, «Вірую».
Синедріон – найвища юдейська політична і юридична інстанція в час Ісуса.
Синоптики, синоптичні Євангелія – Євангелія за Матеєм, Марком і Лукою, що виявляють порівнянну композицію, тоді як Євангеліє за Йоаном з багатьох оглядів відрізняється від цих трьох.
Сіон – колись доізраїльське місто, пізніше синонім цілого Єрусалима й особливо храму.
Слуга Божий – постать у Старому Завіті (Іс. 42, 49, 50, 52, 53), обранець Божий для справи спасіння Ізраїли, повідомлення йому Його послання та свідчення Об’явлення. Слуга Божий мусить зазнати страждань і смерті, щоб його врешті возніс Бог. Таким чином він виконує функцію спокутування і заступництва за людей. Новий Завіт цим Слугою Божим вважає Ісуса Христа.
Собор – збори єпископів Церкви всього світу; разом з Папою є найвищим авторитетом у Церкві; якщо мова йде про «Собор» без додаткових уточнень, то, як правило, розуміється Другий Ватиканський (1962–1965).
Соборова конституція – авторитетний у справі вчення віри документ, укладений Собором.
Сопричастя – (лат. communio): співтовариство людей із Богом та людей між собою.
Старець – у Східній Церкві досвідчений монах з духовним впливом, до якого вдаються за порадами.
Страсті – страждання Ісуса аж до смерті на хресті.
Суккот – див. «свято Куренів».
Схоластики – (лат. «scholasticus»: «вчитель»): група богословів, які в середні віки заснували і розбудували видатну богословсько-філософську течію. Схоластика застосовувала суворий метод і систематику; у своєму розквіті вона пов’язала спадщину Августина з філософією Арістотеля.
Талмуд, Вавилонський – головна релігійна книга юдаїзму після юдейської Біблії. Укладена бл. 600 р. по Хр. у Вавилоні.
Теофанія – (гр.: «Богоявлення»): у християнському вченні самооб’явлення Бога в природі та людському розумі.
Теотокос – (гр.: «Богородиця»): титул Марії, встановлений на Ефеському соборі 451 р. по Хр.; наголошує на Богосинівстві Ісуса.
Тертуліан – (бл. 160 – 230): визначний латинський церковний письменник.
Тора – (євр.: «Установа, Закон»): означає насамперед все релігійне вчення, «Закон» юдаїзму; у вужчому сенсі – П’ятикнижжя, п’ять книг Мойсея.
Третій Чин – у заданому тут контексті означає спільноту одружених чи неодружених чоловіків і жінок, які живуть за правилами святого Франциска поза монастирем і в спільноті з іншими сестрами і братами.
Троїчний, тринітарний – стосується Пресвятої Трійці; див. «Пресвята Трійця».
Тропарі – короткі гімни східної традиції.
Фарисеї – (євр.: «відособлені»): впливова релігійна юдейська група, яка в Новому Завіті часто фігурує як супротивниця Ісуса. Фарисеї приписували собі вірність Торі та Традиції, праведність і право повчати народ.
Христологія – мова про Ісуса Христа як Сина Божого, що об’явив Отця; вчення про присутність Бога в Ісусі Христі.
Шехіна – (євр. «шкн»: «оселитися, жити»): юдейське поняття на означення присутності Бога в Своєму народі, святинях та окремих особах.
Юдеохристияни – християни, вихідці з юдейського народу.
Юстин – (бл. 100–165): званий також «Мучеником» та «Філософом»; церковний письменник.