Я дав чимало порад, однак гадаю, що саме цю пораду найважче правильно застосувати. Людині природно бути ласкавою та чуйною до власної плоті, і ми маємо стерегтися надмірності у виявленні цієї ніжності й любові.
Будьте також уважними до того, щоби ці почуття не зробили вас сліпими щодо помилок ваших дітей та глухими до всіх порад з цього приводу. Слідкуйте також за тим, щоби через почуття ви не зробилися поблажливими до їхньої поганої поведінки замість того, щоби, завдавши їм болю, вжити необхідних у цьому випадку заходів щодо їхнього покарання й виправлення.
Мені добре відомо, що покарання і виправлення дитини – речі неприємні. Дійсно, немає нічого більш неприємного, ніж завдавати болю тим, кого ми любимо, і викликати в них сльози. Але доки ми маємо такі зіпсуті серця, марно сподіватися на те, що дітей можна виховувати, не застосовуючи до них необхідних заходів виправлення.
Слово “зіпсувати” є дуже виразним, сповненим сумного змісту. Найшвидший спосіб зіпсувати дітей – дозволити їм іти власним шляхом і дозволити чинити неправильно, не караючи їх за це. Повірте мені, ви не повинні допустити такого, яких би то страждань це вам не вартувало, якщо тільки ви не бажаєте покалічити душі ваших дітей.
Ви не можете сказати, що Святе Письмо не висвітлює конкретно і ясно це питання. Прочитайте уважно наступні біблійні уривки:
- “Хто шкодує різки своєї, той ненавидить сина; а хто любить, той з дитинства карає його” (Пр. 13:25);
- “Карай сина свого, доки є надія, і не обурюйся криком його” (Пр. 19:18);
- “Глупота прив’язалася до серця юнака, але виправна різка віддалить її від нього” (Пр. 22:15);
- “Не залишай юнака без покарання: якщо покараєш його різкою, він не помре; ти покараєш його різкою і спасеш душу його від пекла” (Пр. 23:13,14);
- “Різка і викриття дають мудрість; але отрок, залишений у нехтуванні, чинить сором своїй матері. Карай сина твого, і він дасть тобі спокій, і принесе радість душі твоїй” (Пр. 29:15,17).
Зауважте, наскільки виразні та переконливі ці тексти! Як прикро усвідомлювати той факт, що багато християнських сімей не знайомі з ними. Їхні діти потребують покарання, але воно навряд чи застосовується до них; вони потребують виправлення, та воно так само заледве відбувається.
Однак книгу Притч Соломонових не можна назвати застарілою й непридатною для християн. Вона натхненна Богом і, безперечно, є корисною. Ця книга Святого Письма дана нам для того, щоби ми її вивчали так само, як і Послання апостола Павла до Римлян та до Ефесян. Вочевидь, віруюча людина, яка виховує своїх дітей, не зважаючи на поради, що містяться в цій книзі, вважає себе мудрішою й вищою за те, що написано в ній Духом Святим і, звичайно ж, дуже помиляється.
Батьки та матері, я хочу показати вам: якщо ви не караєте своїх дітей тоді, коли вони неправі й затяті, то тим самим ви завдаєте їм страшного лиха. Цей батьківський гріх є, образно кажучи, тією небезпечною скелею для святих Божих людей, що пливуть життєвим морем, яка за всіх часів надто часто спричинялася до їхньої поразки у вірі (1 Тим. 1:19). Я вважаю за свій обов’язок закликати вас бути мудрими й стерегтися цього.
Поміркуймо над біблійною оповіддю про ізраїльського священика Ілія. Двоє його синів чинили нечестиво, і він “не зупиняв їх” (1Цар. 3:13). Зі свого боку Ілій застосовував до них лише тільки нудні та байдужі докори, тоді як він, зауважує Святе Письмо, мав би рішуче викривати їх. Інакше кажучи, він шанував своїх синів більше за Бога (1Цар. 2:22-29). І чим усе це скінчилося? Ще за свого життя він почув про смерть обох своїх синів у бою, і його сивина в журбі зійшла в могилу.
Розгляньмо також біблійний приклад ізраїльського царя Давида. Хто може без жалю читати оповідь про його синів та їхні гріхи? Амнонів гріх кровозмішення; вбивство Авессалома, який через гордощі зчинив заколот проти свого батька Давида; Адонія та його честолюбні плани – воістину, все це було тяжкими душевними ранами для того, кого Бог назвав чоловіком “за серцем Своїм” (1Цар. 13:14).
Однак чи не було все це наслідком помилок з боку самого царя Давида, яких він припустився у вихованні своїх дітей? Очевидно, у цьому питанні не може бути жодного сумніву. Я знаходжу ключ до розв’язки всього цього в біблійному уривку, де говориться про Адонію – одного з Давидових синів – і написано наступне: “Батько ж ніколи не утруднював його запитанням: для чого ти це робиш?” (3 Цар. 1:6).
Таке виховання дітей спричинилося до всіх подальших нещасть у житті цієї родини. Давид був надто поблажливим батьком – батьком, який дозволяв своїм дітям іти власним шляхом, і йому довелося збирати збіжжя, отримане з того насіння, яке він посіяв.
Батьки, я благаю вас заради ваших дітей: бережіться надмірної до них поблажливості. Я закликаю вас пам’ятати про те, що ваш найперший обов’язок – рахуватися з їхніми насущними потребами, а не примхами й пристрастями. Ваш обов’язок – виховувати їх, а не потурати їм, приносити користь, а не просто догоджати їхнім бажанням.
Ви не повинні потурати кожному бажанню й забаганці дитячого розуму вашої дитини, незважаючи на свою велику любов до неї. Ви не повинні дозволяти дитині вважати, що її бажання є найголовнішим, що варто їй лише чогось забажати, і це її бажання буде тієї ж миті виконано. Благаю вас: не робіть своїх дітей своїми ідолами, а то Богу доведеться забрати від вас вашого ідола чи знищити його лише задля того, щоби показати вам вашу нерозважність.
Навчіться казати своїм дітям “ні”. Покажіть їм, що ви можете відмовити в тому разі, коли вважаєте, що це для них є неприйнятним. Покажіть, що ви готові покарати їх за непослух і що коли ви попереджаєте про покарання, то готові не лише погрожувати ним, але також здійснити цей намір.
Однак не погрожуйте їм надто часто[1]. Провини та хиби ваших дітей проявлятимуться дуже довго, якщо проти них будуть висуватися лише тільки погрози. Карайте своїх дітей якомога рідше, але по-справжньому й серйозно. Часте та легке покарання є, безумовно, зовсім непридатною системою виховання[2].
Остерігайтеся й не допускайте того, аби незначні провини ваших дітей з вашого боку залишалися непоміченими, щоб ви не думали про такі провини: “Це пусте”. У вихованні дітей немає нічого незначного – тут все є важливим. Маленький бур’ян так само необхідно виполювати, як і великий. Залиште його рости, і незабаром він стане великим.
Дорогі читачі, якщо і є якесь питання, що заслуговує на вашу увагу, то, повірте мені, це питання щодо покарання ваших дітей. Я знаю, що воно завдасть вам чимало турбот. Та якщо ви не візьмете на себе ці турботи, поки ваші діти ще маленькі, то ці діти обов’язково завдадуть вам їх, коли виростуть і стануть дорослими. Оберіть самі те, що би ви бажали мати.
[1] Деякі батьки та няні мають звичку з будь-якого незначного приводу, а часто і зовсім без будь-якої на те причини, говорити про свою дитину – дівчинку чи хлопчика: “Зіпсована дитина”. Це є дуже нерозумна звичка. Слова картання ніколи не варто вживати, не маючи на те достатньої причини.
[2] Щодо найкращого способу покарання дитини не може бути встановлено загальних правил. Характери дітей настільки різні, що суворе покарання для однієї дитини може виявитися взагалі не покаранням для іншої. Єдине, що я хотів би сказати, так це заявити свій рішучий протест проти сучасної теорії, яка стверджує, що дитину взагалі не можна карати фізично. Безперечно, багато хто з батьків застосовує тілесне покарання надто часто і робить це надто жорстоко; та однак чимало інших батьків, як на мене, застосовують його надто рідко.
<< Розділ 11
Розділ 13 >>