Молитва є живим подихом істинної віри. Вона є одним з основних доказів того, що людина народилася згори. “…Він зараз молиться” – так сказав Господь про Савла тоді, коли Він посилав до нього Ананія (Дії 9:11). Савл почав молитися, і це було достатнім доказом його духовного відродження.
Молитва була визначальною ознакою Божого народу в давнину, коли почалося духовне роз’єднання між Богом і гріховним світом. Слово Боже говорить про це так: “Тоді почали призивати ім’я Господа Бога” (Бут. 4:26).
Молитва є характерною рисою справжніх християн і нині. Християни моляться, щоби розповісти Богу про свої потреби, про свої почуття, бажання й страхи, і вони кажуть у молитві те, що думають.
Молитва є вирішальним моментом для людської душі. Наше служіння буде марним і наш труд даремним доти, поки ми не схилимося перед Богом і не віддамо все в Його руки.
Молитва є одним з найбільших секретів духовного успіху християнина. Коли ви маєте постійне особисте спілкування з Богом, то ваша душа духовно зростатиме, мов трава після дощу; якщо ж такого спілкування зовсім не багато, тоді все у вашій душі захолоне від бездіяльності, і ви ледве підтримуватиме в ній життя.
Покажіть мені християнина, який духовно зростає; покажіть християнина, спрямованого вперед; покажіть сильного, успішного християнина – і, я впевнений, він виявиться одним з тих християн, які часто розмовляють у молитві зі своїм Богом. Такий християнин багато просить і багато має. Він покладає на Ісуса всі свої турботи, і тому завжди знає, що йому робити.
Молитва є найпотужнішим засобом з тих, які нам дарував Бог. Це є найкраща духовна зброя, яку можна застосовувати щоразу, коли в нас виникають якісь труднощі. Це є найпевніші ліки для лікування будь-якої хвороби.
Молитва є тим ключем, що відкриває нам скарбницю Божих обітниць, тією рукою, простягаючи яку ми отримуємо Божу благодать і своєчасну допомогу, коли ми її потребуємо (Євр. 4:16). Молитва є тією срібною сурмою, якою Бог велів нам сурмити при будь-якій потребі, тим криком, до якого Він обіцяв завжди прислухатися, як любляча мати прислухається до голосу своєї дитини.
Молитва є найпростішим і найдоступнішим засобом, який тільки людина може використовувати, коли приходить до Бога. Цей засіб є доступним для всіх: хворих, літніх, немічних, паралізованих, сліпих, бідних, неосвічених – всі вони можуть молитися. Коли ж ви нехтуєте цим засобом, то даремно ви виправдовуватиме себе, посилаючись на брак пам’яті чи знань, книг чи ерудиції, – все це звучить непереконливо.
Якщо тільки ви маєте язик, щоби розповісти Богові про стан вашої душі, ви можете й повинні молитися.
“Не маєте, бо не просите” (Як. 4:2) – ці слова зі Святого Письма в судний день будуть страшним вироком для багатьох із вас.
Батьки, якщо ви любите своїх дітей, робіть усе, що вам під силу, щоби виховати в них звичку молитися. Покажіть, як їм слід розпочати робити це. Розкажіть, про що вони мають говорити у своїй молитві. Підбадьорте своїх дітей, щоби вони мали палке бажання молитися. Нагадуйте їм про необхідність спілкування з Богом через молитву, коли вони робляться неуважними й недбалими щодо цього обов’язку. Якщо ж ваші діти так ніколи й не призовуть ім’я Господнє, то ви принаймні не дозвольте, аби це сталося з вашої вини, через ваш недогляд у цьому питанні.
Пам’ятайте, що молитва є першим кроком у житті віри, який кожна дитина здатна засвоїти. Задовго до того, як вона зможе навчитися читати, ви вже можете навчити її ставати біля матері навколішки й повторювати прості слова молитви й прославлення імені Божого, які вона вкладає в її вуста.
Так само, як перший крок у будь-якому починанні завжди є найважливішим, так і манера вашої дитини промовляти молитви є тим питанням, яке заслуговує на вашу пильну увагу. Лише мало хто з батьків, здається, усвідомлює, як багато від цього залежить. Ви маєте слідкувати, щоби ваші діти не призвичаїлися вимовляти слова молитви нашвидку, неуважно й неблагоговійно.
Ви маєте остерігатися доручати нагляд за молитовним досвідом ваших дітей їхнім вихователям або няням чи то надто довіряти своїм дітям у тому, щоби вони робили це самостійно, коли самі залишаються вдома. Я не можу похвалити ту матір, яка ніколи не слідкує особисто за цією найважливішою частиною повсякденного життя своєї дитини. Отже, якщо є якась звичка, для формування якої у своїх дітей ви повинні насамперед допомогти власноруч чи своєю батьківською турботою, то це, звичайно ж, звичка молитися.
Повірте мені: якщо ви ніколи не чули, як ваші діти самостійно моляться, то значною мірою в цьому є ваша провина. У такому разі ви не набагато мудріші за того птаха, що змальований у книзі Іова: “Він залишає яйця свої на землі, і на піску зігріває їх, і забуває, що нога може роздавити їх і польовий звір може розтоптати їх; він жорстокий до дітей своїх, немов не до своїх, і не боїться, що праця його буде даремна; тому що Бог не дав йому мудрости і не наділив його глуздом” (Іов. 39:14-17).
З усіх звичок, прищеплених нам змалку, молитва є саме тією звичкою, яку ми пам’ятаємо й не забуваємо найдовше. Багато посивілих старих можуть розповісти вам про те, як за днів їхнього дитинства мама, бувало, заохочувала їх молитися. Можливо, багато чого іншого з їхніх дитячих вражень вже забулося: церква, куди вони ходили на служіння; служитель церкви, чиї проповіді вони слухали; друзі, з якими вони бавилися, – усе це пішло з їхньої пам’яті, не залишивши жодного сліду.
Та часто, розмовляючи з такими старими, ви можете побачити, як усе змінюється, коли мова заходить про їхню першу молитву. Зазвичай вони можуть розповісти вам про те, де вони вперше стали навколішки, і що їх вчили казати, і навіть те, як їхні матері час від часу поглядали на них. Їхнє серце пам’ятає все так само ясно, ніби це було лише вчора.
Батьки, я закликаю вас: якщо ви любите своїх дітей, не дозвольте собі змарнувати час, сприятливий для того, щоб посіяти в їхніх серцях насіння молитовної звички. Якщо ви здатні навчити своїх дітей хоча б чомусь, привчіть їх принаймні молитися.
<< Розділ 5
Розділ 7 >>