Марка 1:1-8 – 1:9-13

Марка 1:1-8 – Проповідь Івана Христителя

«Початок Євангелії Ісуса Христа, Сина Божого. Як у пророка Ісаї написано: Ось перед обличчя Твоє посилаю Свого посланця, який перед Тобою дорогу Твою приготує. Голос того, хто кличе: У пустині готуйте дорогу для Господа, рівняйте стежки Йому! виступив був так Іван, що в пустині христив та проповідував хрищення на покаяння для прощення гріхів. І до нього приходила вся країна Юдейська та всі єрусалимляни, і в річці Йордані від нього христились вони, і визнавали гріхи свої. А Іван зодягався в одежу з верблюжого волосу, і мав пояс ремінний на стегнах своїх, а їв сарану та мед польовий. І він проповідував, кажучи: Услід за мною йде он Потужніший від мене, що Йому я негідний, нагнувшись, розв’язати ремінця від узуття Його. Я христив вас водою, а Той вас христитиме Духом Святим.»

Ти міцно спав, тобі снився якийсь сон, як раптом двері відчинилися, яскраве світло ударило в обличчя. У твій сон увірвався наполегливий голос: «Прокинься! Вставай! Швидше, а то запізнишся!» І хтось плеснув тобі в обличчя холодною водою, щоб розбудити. Годі спати – прокинься, настав головний день у твоєму житті.

Так Марко починає своє Євангеліє. Тільки так і може воно початися, адже Марко намагається нам показати, як сприймали Івана Христителя його сучасники-юдеї. Служіння Івана яскравим потоком світла обрушилося на здивований світ юдаїзму. Багато хто чекав знаку від Бога, чекав давно, але хіба таким має бути цей знак? Чекали Месію, Який поведе Свій народ проти римлян, а прийшов пророк, що закликає до покаяння.

Іван – голос, що будить одноплемінників від сну, кошмару юдаїзму Ірода і Кайяфи, юдаїзму, що твердив знову і знову про свободу, але поняття не мав, що таке свобода – доки Свобода не явилася видимим чином. Спершу вони визнали Івана божевільним, вигадником, а він обливав сплячих крижаною водою, обливав їх від ніг до голови: вставайте, готуйтеся до найважливішого дня в історії єврейського народу, в історії усіх народів.

Яскравим променем світла, яке Іван направив їм прямо в очі, була давно знайома всім історія, але осмислена по-новому. Щороку на Пасху євреї згадували події Виходу з Єгипту, розповідали один одному про те, як Бог позбавив Ізраїль від фараона, провів народ через Червоне море, а потім через пустелю, у Землю Обітовану. Ця розповідь, разом із Шістьма днями Творіння, є найголовнішим сюжетом Старого Заповіту, а тому він був добре відомий тим, до кого звертався Іван. Проте пророк не задовольнявся повторенням відомих слів і подій, він перетворив їх на драму, у виставу, в якій брали участь слухачі. Вони теж пройдуть через води і стануть вільними. Вони залишать позаду «Єгипет», світ гріха, в якому вони жили так довго, опираючись Богові Живому. Сучасний Івану Ізраїль обернув своє обличчя в невірному напрямку і крокував геть від мети. Настала пора обернутися, піти правильним шляхом – от що буквально означало єврейське слово покаяння, навернення. Настала пора прокинутися від сну і прийняти Божу реальність.

І зробити це потрібно було терміново – бо от-от прийде Хтось Інший. Він вже йде, Іван готує народ до Його приходу. Якщо у ваше місто явиться вісник і попередить про швидкий приїзд президента, принцеси чи ще якоїсь дуже важливої персони, ви поспішите привести усе до ладу до їх приїзду. У Британії жартують, що королеві, куди б вона не відправилася з візитом, доводиться нюхати запах свіжої фарби. Іван – вісник, що передує коронованій особі та готує все до прибуття Потужнішого, Який йде услід за ним. Усьому Ізраїлю були потрібні серйозні чищення і ремонт. Кожній людині в Ізраїлі треба було привести себе до ладу. За Іваном йшов Хтось, Який затьмарює Своєю величчю самого пророка.

Ким був цей «Потужніший» на Іванову думку? Нам нелегко в цьому розібратися, ймовірно, не розібрався до кінця і він сам. Він міг сподіватися, що явиться сам Господь, Бог Ізраїлю, або ж Месія, або якимсь чином вони обидва. Зате він твердо знав, що зробить цей «Потужніший». Те, що Іван робив водою, той, Хто йде услід зробить Духом – Святим Духом.

Ця обіцянка – частково попередження, але все таки більше обіцянка – продовжує давні сподівання євреїв на свободу, зафіксовані в Старому Заповіті. Марко відсилає до них за допомогою цитат з Малахії і Ісаї, якими він відкриває своє оповідання. Віками Ізраїль леліяв головну обітницю: Господь відновить події Виходу, знову – і остаточно – звільнить Свій народ, з’явиться сам і житиме зі Своїм народом. Він буде Богом Ізраїлю, і Ізраїль – Його народом. Як це буде? У той перший раз Бог вів Ізраїль у вигляді хмарного і огненного стовпа. Цього разу буде щось схоже і в той же час дещо інше. Дух Божий оселиться з людьми, увійде до них, стане повітрям, яким вони дихають, полум’ям в їх серцях. Тільки цією надією вони і жили. І от Іван каже: надія збулася. Чи готовий народ до цього?

О ні, він не готовий – і навряд чи готовий сам Іван – до того, що сталося насправді. У перших віршах свого Євангелія Марко попереджає, що його оповідання – це Блага звістка про Ісуса Месію, Сина Божого (якраз Сином Божим іменували Месію в юдаїзмі тієї епохи). Але для очевидців усе було не так ясно. Вони чули голос Івана, який хрестив їх водою, і тепер їм слід було прийняти людину, яка якимсь чином, – непередбаченим і страхітливим – пояснить сенс усього.

У перших рядках Марко зумів передати потрясіння від небувалої новизни твореного Богом. Коли людина хвора і не може заснути, ніч тягнеться нескінченно, і варто задрімати, як вже дзвонить будильник і ранок на вулиці. Так звучать перші вірші Євангелія. І нам теж доводиться поставити собі питання: чи не спимо ми сьогодні, у Церкві, у громадському і особистому житті? Що може пробудити нас?

Марка 1:9-13 – Хрищення Ісуса

«І сталося тими днями, прийшов Ісус з Назарету Галілейського, і від Івана христився в Йордані. І зараз, коли Він виходив із води, то побачив Іван небо розкрите, і Духа, як голуба, що сходив на Нього. І голос із неба почувся: Ти Син Мій Улюблений, що Я вподобав Його! І зараз повів Його Дух у пустиню. І Він був сорок днів у пустині, випробовуваний від сатани, і перебував зо звіриною. І служили Йому Анголи.»

Знаменитий режисер позивався до свого багаторічного наставника. Молодий чоловік просто не вмів переносити критику і в результаті посварився з людиною, якій був зобов’язаний усім. Коли тяжба закінчилася, близький друг підсумував проблему: «Син шукав у батька схвалення і любові, а батькові бракувало великодушності».

Подібне трапляється щодня і в сім’ях, і у фірмах. Діти виростають і виходять у світ, так і не почувши від батька бажане: «Ти – син улюблений», не кажучи вже про фразу: «Я тобою дуже задоволений». У нашій культурі навіть ті батьки, які в глибині душі переживають подібні почуття, бентежаться і не можуть виразити дітям свою радість. А багато хто, на жаль, віддає перевагу протилежному шляху: сердитий голос, різкі докори, удари кулаком по столу.

У цьому суть християнської Звістки: кожному з нас, кожному хрещеному і віруючому християнинові, Бог Живий каже те, що Він сказав того дня Ісусові: Він бачить нас не такими, якими ми є самі по собі, а якими ми є завдяки єднанню з Ісусом, Месією. Іноді в це нелегко повірити, особливо людині, яка не бачила подібної підтримки від земних батьків, але це – істина: Бог дивиться на будь-кого з нас і каже: «Ти – дитя Моє улюблене, на тобі Моє благовоління». Прочитайте цю фразу дуже повільно, підставте в її початок своє власне ім’я і замисліться в тиші над тим, що Бог каже вам – як у момент хрещення, так і в усі наступні дні.

Як це почалося? Доведеться розповісти всю історію, із самого початку і аж до смерті і воскресіння Ісуса, щоб у цьому розібратися. Але суть християнської Звістки – саме в цьому.

Ми знаємо, що це істина, і от чому: Ісус – Месія, а Месія представляє увесь народ. Що вірно для Нього, то вірно для усіх. Слово «Месія» означає «Помазаник», і от ми читаємо про те, як Ісус прийняв помазання Святим Духом і був визнаний Сином Божим. Месія іменується «Сином Божим» у декількох біблійних епізодах, зокрема так його іменує Голос з небес в псалмі, який, мабуть, цитується тут (Пс. 2:7). Перші християни досить швидко усвідомили, що Ісус – Син Божий у глибшому, більш сокровенному сенсі і тим більше значення для них мало Його месіанство. Оскільки Ісус – Месія, перші християни, як і ми сьогодні, чули від Бога ті самі слова, які Він сказав Ісусу в момент хрищення. Без цих постійно звернених до нас слів усе, що ми чуємо внутрішнім слухом, зведеться до погроз і грюкання кулаком по столу.

Марко передає ці події урочистою мовою Старого Заповіту: «І було в ті дні», «небо розкрите». Звернувшись до тексту оригіналу, ми дізнаємося, що означає фраза «небо розкрите». Не потрібно уявляти собі, ніби перед Ісусом розкрилися маленькі дверцята на висоті декількох кілометрів. Небеса в Біблії – це Божий задум життя, що ховається за нашою повсякденною реальністю. Правильніше було б порівняти це не з дверцятами, а з незримою завісою, яка несподівано розсувається перед нами і замість дерев, квітів, будівель, а точніше, оскільки йдеться про Ісуса, замість річки, пустелі і натовпів народу нашому погляду з’являється абсолютно інша реальність.

Християнська віра – це значною мірою уміння жити в згоді з іншою реальністю, навіть коли ми її не бачимо. Іноді, у доленосні моменти, у мить просвітлення, завіса розходиться і ми бачимо, чуємо, що відбувається насправді. Але більшу частину часу нас веде віра, а не щось зриме. І Марко будує євангельське оповідання так, щоб привчити нас сприймати життя Ісуса саме в такому світлі. Подивіться на всі події, каже він, вдумайтеся в це життя, навчіться розрізняти небесний задум, прислухатися до небесного голосу, і ви розчуєте слова, звернені особисто до вас. Нехай ці слова змінять ваше життя, переплавлять вас, зроблять кимсь новим – такою людиною, якою замислив вас Бог. У цій історії вам відкриється прихований, як правило, від очей божественний вимір світу.

Перші християни, які читали цей текст, вірили, що їх хрещення в ім’я Ісуса Месії стає тим самим моментом, коли завіса відсовується і ті ж слова Бог звертає до них. І ми, у сучасній Церкві, повинні знайти можливість пережити ці слова при власному хрещенні і нести їх у своїй проповіді.

Коли ми навчимося цьому, ми виявимося підготовленими до відходу в пустелю, як це було з Ісусом. Ісус відтворює велику драму Виходу Ізраїлю з Єгипту, подорожі через пустелю в Землю Обітовану. Шлях, яким Ісус вимушений йти (саме тому, що Він – Син Улюблений) веде сухими стежками, що розтріскалися, через спокусу і біди. Цей же шлях проходить кожен з нас, і якщо ми пускаємося в дорогу, уявляючи собі Бога в ролі жорстокого тирана, злого, вічно загрозливого батька, який раз у раз кричить, гримає дверима або виганяє на вулицю за погану оцінку, перше ж нашіптування спокусника зіб’є нас з цього шляху. Але доки ми чуємо голос, що вимовляє цілющі слова любові, ми продовжуємо йти вперед.

Марко повідомляє нам, що Ісус «перебував зо звіриною». Він не пояснює, були то хижі тварини, нові види живих істот (можливо, так Ісус зображається тут як новий Адам у новому Едені) або і те, і друге. Але з Ним були і ангели, які не оберігали Ісуса від сатани (і наприкінці шляху вони не врятували Його від Голгофи), але, як і згодом, вони зміцнювали Ісуса в знанні, що улюблений Отець ні на мить не забуває про Нього, завжди любить Його і творить через Нього Свою волю. Він постійно виливає Свій Дух на Нього і через Нього. Ісус йшов тим шляхом, яким піде увесь Його народ; Він зміг осилити цей шлях, бо почув слова любові, слова життя.

Наступний запис

Марка 1:14-20 – 1:21-34

Марка 1:14-20 – Покликання учнів «А коли Іван виданий був, то прийшов Ісус до Галілеї, і проповідував Божу Євангелію, і ... Читати далі