Дев’яносто дев’ять овець і одна

Вони дійшли до одного села, де незворушно царювали скелі.

На безплідному, запорошеному і овіяному вітрами просторі, сонце освітлювало картину нового дня.

З одного боку розмістилися дехто з книжників і фарисеїв, присівши на килимки, згідно зі східним звичаєм.

З іншого боку – простий люд, «народ», сидячи на землі, де доведеться.

Посеред них був Ісус.

Вся увага була зосереджена на Ньому.

Книжники і фарисеї закидали Йому, що Він приймав грішників і їв разом з ними.

І хто були ці грішники – Йому скоро сказали.

У ті часи тільки ті, хто мав гроші та прислугу, ознаки багатства і влади, могли організовувати святкування і бенкети.

Та це багатство не завжди було зароблене чесним шляхом.

Ісус знав це, але коли Він зустрічав людей чи заходив до їхніх домівок, не питав у них, були вони чесними чи нечесними, бо у кожного є щось, за що потрібно було просити прощення.

Однак логіка книжників була прямолінійна: якщо Ісус їв із шахраями і злочинцями, то це означало, що Він їхній приятель, і захищає їх інтереси, а не інтереси бідного народу.

– Отже, Він не пророк, а шахрай, що зловживає простотою людей! – вигукнув хтось.

– Тихіше! – взяв слово Ісус. – Насправді все не зовсім так. Це правда, що Я обідаю з деякими злочинцями, як ви їх називаєте. Я знаю, що вони роблять. Однак Я не заходжу до їхніх домівок, щоб їх захищати чи виправдовувати їхню поведінку. Я йду туди, тому що вони потребують Мене, Моїх слів, спокою, який вони шукають, але не знають, де знайти. Я прийняв їх запрошення, щоб допомогти їм віднайти правильний шлях, з якого вони збилися. Бо власне це і є Моїм завданням: допомагати тим, хто загубився, віднайти шлях до Бога.

– А хто поверне справедливість тим людям, яких вони обманули, ошукали, несправедливо звинуватили?.. – протестували хором фарисеї.

– Так, хто помститься за нас? – підтримали їх люди.

– Для вирішення непорозумінь і несправедливости існують суди і закони, яких вам, книжники та фарисеї, слід дотримуватися, навіть якщо ви про це забуваєте. Але оскільки ви не шукаєте розуміння, Я наведу вам приклад.

Хто з вас, загубивши одну вівцю, не залишить дев’яносто дев’ять овець у безпечному місці і не подасться на пошуки загубленої, поки її не знайде?

Один книжник Його перервав.

– Якщо у когось є дев’яносто дев’ять овець, то він достатньо заможний, щоб аж так клопотатися про одну загублену вівцю. Звичайно, йому буде шкода, він навіть протягом якогось часу її шукатиме, але потім звичні справи відволічуть його увагу і він забуде про неї, кинувши її напризволяще.

Схвальний шум, що поширився серед народу, свідчив про те, що вони були з ним згідні.

Ісус кивнув головою на знак того, що Він їх зрозумів, однак продовжив далі.

– Вівця, покинута напризволяще, гине, бо сама не знає, де пасовище, не знайде річку, щоб втамувати спрагу, і не вміє уникнути небезпеки.

Уночі її душа стукає у ваші двері, благаючи справедливости: вона просить засудити і покарати господаря, який її покинув, засудивши на смерть!

Кому з вас вистачить сміливости відповісти їй, що господарю байдуже, бо залишилось інших дев’яносто дев’ять, тому спокійніше треба ставитися до її смерти, закриваючи таким чином двері перед вівцею, яка просить про справедливість?

Навколо запанувала повна тиша.

Навіть книжники видавалися розгубленими, бо не знали, що сказати.

Хтось намагався щось відповісти, але Ісус продовжив.

– Якщо одна вівця помре, не вистачить інших дев’яносто дев’ять, щоб повернути їй життя. Господар, отже, має обов’язок врятувати її за всяку ціну. Тут йдеться не про багатство, а про справедливість по відношенню до життя.

Бо, справді, вівця йому довіряє, впізнає його голос, а тому має право на те, щоб її провадили і захищали. Господар не може виправдатися впевненістю у тому, що решта отари у безпеці, а тому бути байдужим до її долі.

Якщо вівця помре, то й життя господаря стане біднішим, сумнішим, бо чогось, що було частиною його світу, уже немає.

– Але якщо хтось краде або вбиває, такого не можна порівнювати з покиненою вівцею, – знову втрутився книжник. – Доки він не покаєтеся, визнаючи шкоду, яку заподіяв, залишиться злочинцем, що руйнує своє життя і життя інших. Тому його треба засудити і відокремити від решти людей, так, щоб його зло померло разом з ним.

Та Ісус продовжував.

– Якщо когось болить нога, що він зробить, відріже її, відкладе її в куток і чекатиме, поки стане здоровою, чи натомість доглядатиме за нею більше, ніж за інші частини тіла?

Як гадаєте, він буде щасливим тоді, коли зможе оголосити сусідам, що його нога мертва і більше йому не заважає, чи радше тоді, коли зможе вільно ходити, бо його нога здорова?

Я прийшов, щоб допомагати хворим, шукати тих, хто самотній і загублений, врятувати тих, хто стоїть перед ризиком смерти, покинутий напризволяще.

Я не очікую, що злодії або лиходії самі повернуться до храму, бо вони можуть і не знайти дороги туди, – Я сам до них іду, звідки б Мене не покликали.

Якщо Я сідаю за один стіл з ними, то це не для того, щоб насміхатися з бідних і пригноблених, а щоб прислухатися до страждань тих, хто може бути ще біднішим і ще пригнобленішим за своїх жертв.

Життя повертають не через убивство, і несправедливість не виправити через засуд.

Книжники і фарисеї хотіли щось сказати. Але Ісус продовжував далі.

– Не треба мстити, щоб добитися правоти у несправедливості, натомість необхідно попередити вчинення інших злочинів, щоб врешті-решт восторжествувала справедливість.

Якщо ви, книжники та фарисеї, не можете зробити нічого кращого, ніж засуджувати і ізолювати тих, хто помиляється, ви не подаруєте миру тим, хто страждає, також не допоможете пригнобленим звільнитися від їхнього рабства.

Істинний мир є той, що повертає життя простим речам, щоденній дійсності, як, наприклад, радість від того, щоб сидіти за одним столом чи молитися разом у храмі.

Тому ангели на небесах більше радіють за одного грішника, що кається, ніж за дев’яносто дев’ять праведників: усе, що не вмирає, – живе, і життя – це Царство Боже.

Те, що сталося, страшенно вразило книжників і фарисеїв, вони нічого кращого не могли вдіяти, як встати і піти.

Люди щільно оточили Ісуса, хтось, щоб попросити нових слів розради, хтось, щоб доторкнувся до Його одягу в надії на зцілення, а хтось лише для того, щоб висловити свою подяку.

Ісус прийняв обійми цього натовпу і попросив, щоб, перш ніж Він полишить село, було влаштоване велике свято, де навіть бідні зможуть сидіти за одним столом з багатими, так, щоб кожен міг вільно говорити і сперечатися, чи просто, щоб усі могли бути разом, не зважаючи на відмінності, як брати, сини одного Бога.

Попередній запис

Ісус і прокажені

Зцілення 10 прокажених, Джеймс Тіссо Дорога, видряпавшись на пагорб, покотилася у невелику долину. Коли поширилася чутка, ... Читати далі

Наступний запис

Піст і учні

Перед будинком Петра, відколи Ісус зупинився в нього вдома, щоранку збирався великий натовп. Були там дуже різні люди: хворі, нероби, ... Читати далі