Ісус і прокажені

Зцілення 10 прокажених, Джеймс Тіссо

Дорога, видряпавшись на пагорб, покотилася у невелику долину. Коли поширилася чутка, що Ісус наближається до села, люди з найближчих будинків пішли Йому назустріч. Були такі, що хотіли доторкнутися до Нього, інші бажали чуда, хтось хотів послухати Його притчі, а дехто просто хотів Його побачити. Учні, як могли, намагалися оберігати Його. Але Ісус, Який не боявся народу, підійшов до найменших, погладив чиєсь личко, осмалене сонцем, і підбадьорив тих, які попросили Його про допомогу.

Раптом почулися крики, які заглушували галас натовпу, вони лунали десь зблизька, з узбіччя запиленої дороги.

Натовп злякано і нерішуче зупинився. Усі, навіть не бачивши їх, добре знали, хто були ті, що благали про допомогу.

Людей охопив ляк, і всі тривожно дивилися на Ісуса.

Прокажені продовжували свої жалібні прохання, не наважуючись проте підійти.

– Ісусе, змилосердися над нами і поверни нас до життя.

– Ісусе, пробач нам наші гріхи і забери від нас цей смертний вирок.

– Ісусе, зціли мене! Я хочу знову обійняти своїх близьких і бачити, як зростають мої діти.

– Ісусе, зціли нашу шкіру і ми щасливі повернемося в село.

– Ісусе, поверни нам людську гідність, яку нам відняла ця хвороба.

Кожен мав якесь прохання, якусь відчайдушну молитву, щоб вилити перед Ісусом.

Люди, нажахані можливістю заразитися і прокляттям, яке падало на кожного, хто доторкався до прокаженого, ледь помітно віддалилися від місця, звідки чулися голоси.

Тільки Ісус залишався спокійним. Його погляд сягав туди, куди люди не могли заглянути, і зворушився, відчувши такий величезний відчай від життя на самоті.

Він зробив крок до них.

Петро негайно зупинив Його.

– Ти не можеш наближатись до них, це небезпечно і заборонено законом.

Ісус подивився на Петра без докору: Він розумів, що для нього і для всіх цих людей було важко позбутися страху перед цією зустріччю.

У повній тиші, де, видавалося, навіть час і природа зупинилися, Ісус звернувся до всіх присутніх.

– Чому ви боїтеся цих нещасних людей, у чому вони винні?

Я знаю, їх тіла несуть на собі печать болю, який викликає страх. Але всередині, як і ви всі, вони мають душу, що чекає на жест милосердя, який би їх наблизив до Бога, і на серце, яке продовжувало б їх любити.

Ви відмовили їм у свободі через їхню хворобу, покинувши на самоті в пустелі. Але ви не можете забрати їм право вірити в життя. Ніхто до них не може наблизитися, це правда, але їхні благальні молитви доходять так само і до ваших вух.

Тепер Я питаю вас: чи можна полишати самих на себе тих, хто відчуває себе відкинутим, хто більше не може захищати своє тіло від хвороби, хто більше не знає, як знайти втрачений мир?

Ви боїтеся цих прокажених, та ще більше ви повинні боятися холоду, який огортає ваші серця.

Вони, позбавлені шансів на життя, таке, як ваше, кричали про свою потребу в любові і в теплі, про потребу бути почутими і зрозумілими, перш ніж бути зціленими.

Я не боюся їх, бо знаю, що їхня хвороба не може торкнутися тих, хто вірить у життя, хто його захищає від будь-якого ворога.

Утім, щоб вас не згіршувати Своїм ставленням до них, Я не наближатимусь до них.

А вам, прокажені, кажу: ідіть у храм, покажіться первосвященикам для обряду подяки і будете зцілені!

– Але вони не можуть увійти в місто; як же ж вони увійдуть у храм? – запитав хтось із натовпу.

– Якщо віритимуть Моїм словам, знайдуть спосіб зайти до Божого дому і віддати подяку за отриманий дар.

Прокажені, які й далі стояли на віддалі, зніяковіли від наказу Ісуса: вони були змушені порушити закон, тобто наблизитися до міста, щоб увійти в храм. І не знали вони, чи варто так робити.

Адже вони сподівалися, що Ісус завдяки чуду відновить колишній блиск їхній шкірі. Але тепер уже й не знали, що думати: це правда, що Ісус їх не зцілив, але Він сказав їм, що робити, аби звільнитися від хвороби.

Коли натовп віддалявся, йдучи за Ісусом, що продовжив Свій шлях до села, вони вирішили: їм нема що втрачати чи захищати, тому варто спробувати.

І вирішили піти.

Деякі з натовпу здалека спостерігали, як прокажені йшли іншою стежкою до Єрусалиму, щоб показатися священикам. Вони співчували їхній долі і сподівалися, що слова Ісуса збудуться.

Раптом, той гурт з лахміття і плоті, яка розкладалася, підняв однодушний крик; долиною прокотилася таємнича сила, відлунюючи аж вгорі, на пагорбі, де перебував Ісус.

Усі це почули і стояли в заціпенінні.

Навіть Ісус, почувши голос свободи і звільнення від рабства, подивився у бік долини.

Він бачив людину, яка бігла до них.

Кинувшись Йому в ноги, чоловік припав аж до землі на знак подяки за зцілення.

– Встань, тобі не треба падати на коліна переді Мною, – сказав йому Ісус.

– Господи, дозволь мені висловити свою подяку за те, що Ти повернув мені радість знову стати вільним.

– Не бійся, тепер ти зцілився. Йди, вдома на тебе чекають.

– Уночі, дивлячись на зірки, я мріяв про те, щоб далекий Бог простягнув свою ласкаву руку, щоб дав мені благодать лише однієї миті життя. Тепер Ти дав мені більше, ніж благодать, Ти повернув мені моє життя, Ти вчинив так, що я наново народився. Перш ніж повернутися до своїх рідних, я піду до храму, щоб подякувати Богові, Який не забув про мене; а для Тебе, що я можу зробити?

– Коли зустрінеш людину, яка страждає, обніми її в Моє ім’я, даруючи йому ту ж саму радість, що Я дав тобі.

Ісус поклав руку на його плече і попросив піднятися.

Ісус і прокажений дивилися один на одного: прокажений відчув тепло благодаті, у своєму новому житті він передаватиме ті ж самі почуття всім, хто почувається далеким і самотнім, тоді як Ісус у той вечір, дивлячись на зірки, дякуватиме Отцеві за благодать, яка була подарована людям.

Попередній запис

Сон маленької Шарі

Воскресіння дочки Яіра, Карл Генріх Блох У невеликому селі Галилеї щойно зійшло сонце. Сонні хмари пливли ... Читати далі

Наступний запис

Дев’яносто дев’ять овець і одна

Вони дійшли до одного села, де незворушно царювали скелі. На безплідному, запорошеному і овіяному вітрами просторі, сонце освітлювало картину нового ... Читати далі